28.11.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/2372/2013р. Головуючий у першій

інстанції Єзерський П.О.

Категорія 20 Доповідач у апеляційній

інстанції Єфімова В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Єфімової В.О.,

суддів: Саліхова В.В., Моцного М.В.,

при секретарі: Григорчук І.О.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 30 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним і визнання права власності на ? частку домоволодіння,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просив визнати недійсним пункт 8 Договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 травня 2009 року; визнати частково недійсним Договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 11 жовтня 2010 року; визнати за позивачем право власності на ? частку названого домоволодіння.

Вимоги позову мотивовані тим, що названий вище будинок являється спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_9 Після смерті дружини позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але дізнався, що дружинна за життя розпорядилася спільним майном подружжя за відсутністю його згоди, продавши його ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_3 вказує, що у пункті 8 договору купівлі-продажу від 13 травня 2009 року зазначено, що спірний будинок придбано ОСОБА_10 за грошові кошти, що не являються спільною сумісною власністю подружжя і є її особистою власністю. Цей договір викладений на українській мові, яка позивачу не зрозуміла, а тому про наявність цього пункту у названому договорі він обізнаний не був, дізнався про нього тільки після смерті дружини.

Рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 30 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

Позивач з рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, у якій ставить питання про його скасування з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та просив задовольнити його позов.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними доказами факт порушення його прав як особи, що не володіє мовою нотаріального діловодства, під час укладення Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року.

З такими висновками суду колегія судді погодитись не може.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З матеріалів справи видно, що у період з 21 грудня 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10; ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина позивача померла, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1, Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 та копією паспорта громадянина Російської Федерації на ім'я ОСОБА_10 за НОМЕР_3 (а.с.10,11,112-113).

13 травня 2009 року ОСОБА_10 на підставі Договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом м.Севастополя ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за № 656, придбала у ОСОБА_13 жилий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п.3 названого договору, продаж будинку проведено за 696 163 грн. (а.с.8), п.8 зазначено, що чоловік покупця - ОСОБА_3 надав відповідну заяву про те, що грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання будинку за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю. Справжність його підпису на заяві засвідчена 13 травня 2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 654.

11 жовтня 2010 року дружина позивача відчужила названий будинок на користь ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом м.Севастополя ОСОБА_12 11 жовтня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1512 (а.с.98).

Ставлячи питання про визнання недійсним п.8 названого вище договору, позивач посилається на те, що цей договір було укладено на українській мові, якою він не володіє. Вважав, що текст цього договору буде відповідати змісту тієї заяві, текст якої був перекладений йому нотаріусом ОСОБА_14 на російську мову.

Колегія суддів вважає, що вимоги позову у названій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 20/5 від 03 березня 2004 року (у редакції, що діяла на час вчинення оспорюваного правочину), передбачено, що мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчинення нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Згідно ст.15 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, що діяла на час вчинення оспорюваного правочину), мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР». Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

З матеріалів справи видно, що 23 квітня 2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_14 засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 на заяві, текст якої вчинено на українській мові.

Із змісту цієї заяви вбачається, що позивач підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є нашою спільною сумісною власністю. Придбаний об'єкт також буде об'єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається ними за час шлюбу. При цьому він стверджує, що договір купівлі-продажу нерухомості, укладається його дружиною в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і які вважають вигідними для них, укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.

Крім того, у заяві зазначено, що нотаріусом зроблено усний переклад з української мови на російську мову (а.с.151).

13 травня 2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_12 засвідчено справжність підпису ОСОБА_3, вчиненому ним на заяві, згідно якої він повідомляв, що грошові кошти, що витрачаються його дружиною ОСОБА_10 на придбання будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю, що і зазначено у п.8 Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року. Текст заяви вчинено на українській мові, та її зміст покладено у основу п.8 Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року.

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 являється громадянином Російської Федерації, українською мовою він не володіє, а володіє російською мовою. Текст заяви від 13 травня 2009 року нотаріусом ОСОБА_12 на російську мову позивачу не перекладався. Письмових або усних заяв про розуміння української мови ОСОБА_3 названому нотаріусу не надавав. Належні докази, які б свідчили про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, під час засідання колегії суддів була допитана свідок ОСОБА_13, яка пояснила, що переговори з придбання спірного будинку, що передували укладенню між нею та дружиною позивача Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року, велися ОСОБА_3, він же був присутній при укладенні названого договору, передав їй грошові кошти за придбане нерухоме майно, та передавав аванс у рахунок майбутньої угоди купівлі-продажу, та просив зачекати коли він продасть квартиру у м.Москва.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2009 року позивач на підставі Договору купівлі-продажу квартири, продав ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2, що належала йому на праві власності на підставі Договору міни від 03 вересня 2002 року (а.с.9). Продаж квартири вчинено за 5 033 850 рублів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що нотаріус ОСОБА_12 в порушення названих вище норм права при посвідченні підпису позивача на заяві від 13 травня 2009 року не забезпечила право особи, яка не володіє мовою, якою ведеться діловодство, на переклад тексту заяви на мову, якою він володіє, зокрема російську. Наведене позбавило ОСОБА_3 можливості розуміти зміст поданої ним заяви, і наслідки її подання, та призвело до порушення його прав як особи, що не володіє мовою нотаріального діловодства, та до помилки позивача в обставинах, які мають суттєве значення для нього, отже у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України та ст.229 ЦК України є підставою для визнання недійсним п.8 Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У зв'язку із тим, що п.8 Договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 травня 2009 року визнано недійсним, спірне майно - жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності до ст.60 СК України являється спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_10, оскільки право власності на цей будинок було набуто останньою 13 травня 2009 року, тобто під час шлюбу із позивачем.

Режим розпорядження спільним сумісним майном подружжя визначений у ст.63 СК України, згідно якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З матеріалів справи видно, що відчуження спірного будинку, який являється спільною сумісною власністю подружжя, вчинено ОСОБА_10 11 жовтня 2010 року за відсутністю нотаріально засвідченої згоди чоловіка ОСОБА_3, що у відповідності до ст.65, ч.1 ст.70 СК України є підставою для визнання Договору купівлі-продажу домоволодіння від 11 жовтня 2010 року недійсним в частині продажу ? частки названого домоволодіння та визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частку цього домоволодіння, оскільки частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Викладене суд першої інстанції правильно не оцінив та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.88 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 820 грн. (державне мито у розмірі 1 700 грн. + витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.).

Керуючись ст.ст.303-317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 30 липня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним і визнання права власності на ? частку домоволодіння задовольнити.

Визнати недійсним пункт 8 Договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_13 та ОСОБА_10, посвідченого приватним нотаріусом м.Севастополя ОСОБА_12 11 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 656.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 11 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом м.Севастополя ОСОБА_12 11 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 1512, в частині ? частки домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 820 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ В.О.Єфімова

Судді: /підпис/ М.В.Моцний

/підпис/ В.В.Саліхов

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного

суду м.Севастополя В.О.Єфімова