АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/12164/13 Справа № 195/257/13 Головуючий у 1 й інстанції - Тетеревятникова А.П. Доповідач - Свистунова О.В.
Категорія 37
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2013 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Свистунової О.В.
суддів Прозорової М.Л., Пономарь З.М.
при секретарі Книш К.С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Томаківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири недійсною та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Томаківського районного суду Дніпропетровської області із зазначеним позовом, до Томаківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання приватизації квартири недійсною та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним. Треті особи у справі: ОСОБА_2, ОСОБА_4.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено.
Визнано приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною. Визнано свідоцтво про право власності на житло, видане 23.02.1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 04.01.1995 року на ім»я ОСОБА_5 недійсним та скасовано його із внесенням відповідного запису у державний реєстр.
З таким рішенням не погодився ОСОБА_2, третя особа у справі та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та зазначене підтверджується матеріалами справи, що рішенням №123 від 26.04.1985 року виконавчого комітету Томаківської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 було надано позивачу, сім'я якого складалася з двох чоловік. Даний факт також підтверджено архівною довідкою №49 від 15.08.2011 року Томаківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та копія рішення №123 від 26.04.1985 року виконкому Томаківської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області (а.с.34,35). Тобто, суду надані усі наявні документи з архівного відділу Томаківської районної державної адміністрації по приватизації вказаної кварти, що зазначено у довідці №1371/13-25 від 22.07.2013 року (а.с.33).
Крім того, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 24.03.1984 року уклали шлюб, який було зареєстровано Томаківським райвиконкомом Дніпропетровської області, актовий запис №13 (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, про що в Книзі реєстрації смертей
зроблено відповідний актовий запис за №30 (а.с.9).
10 лютого 2009 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 було посвідчено заповіт ОСОБА_5, який зареєстровано в реєстрі за № 251 (а.с.10). Зі змісту заповіту, вбачається, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті розпорядилася житловою квартирою АДРЕСА_1 в рівних частках на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Після смерті ОСОБА_5, 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім»я ОСОБА_3 Спадщина, на яку видане свідоцтво складається з 1/6 частини житлової квартири АДРЕСА_1 (а.с.11).
Крім того, 26.12.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого вони успадкували по 5/12 частці спірної квартири (а.с.12).
При цьому, нотаріусом перевірено, що належність спадкодавцю квартири підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності, дублікат якого видано 21.12.2012 року виконавчим комітетом Томаківської селищної ради Томаківського
району Дніпропетровської області згідно рішення виконкому цього ж органу за №160 від
12.12.2012 року (а.с.60), про що право власності зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Томаківське бюро технічної інвентаризації»
Дніпропетровської обласної ради» 21.12.2012 року за витягом Про державну реєстрацію
прав №36872271, з записом №153а в реєстровій книзі №25, реєстраційний номер
38726079 (а.с.62). Як зазначено судом, при цьому нотаріус не звернув увагу на відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно за померлою, передбаченої ст. 182 ЦК України, яке на той час здійснювало Бюро технічної інвентаризації.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції помилково посилався на ст. ст.. 182, 393 ЦК України, чинного з 1 січня 2004 року, не звернувши належної уваги на те, що спірні правовідносини виникли на час приватизації, тобто на 1995 рік і в той час вказаний цивільний кодекс України не діяв, чим порушив норми матеріального права.
Правові основи приватизації державного житла встановлено Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно із положенням ст. 1 зазначеного закону приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. ( Частина перша статті 1 в редакції Закону N 40/97-ВР від 05.02.97 , яка діяла на той час).
Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.
Договір приватизації оформлюється шляхом певних дій осіб - учасників приватизації, а саме фізичної особи, яка звертається з заявою про приватизацію, та органу приватизації, який видає відповідне розпорядження про приватизацію протягом місяця з часу надходження такої заяви з наступною видачею свідоцтва про право власності.
Реєстрація такого договору законодавством, яке діяло на той час, передбачена не була.
Крім того, відповідно до ст. 8 зазначеного закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Отже, право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщені, а тому, окремої передачі приватизованого житла власнику законодавство не передбачає, оскільки житло фактично знаходиться у володінні власника постійно.
За змістом законодавства про приватизацію, право власності на приватизоване житло виникає у осіб, які звернулись з відповідної заявою до органу приватизації з часу прийняття рішення про таку приватизацію, а якщо орган приватизації пропустив встановлені ч.3 ст. 8 зазначеного закону строки, з часу закінчення такого строку, оскільки п. 10 ст. 8 зазначеного закону встановлено заборону органам приватизації відмовляти мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла.
Крім того, за змістом п.13. Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 N 396 приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі-орган приватизації).
Отже, органом приватизації державного житлового фонду, який знаходиться у веденні державних підприємств є ці державні підприємства.
Орган приватизації, у разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, оформляє відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах чи готує проект рішення органу місцевого самоврядування щодо жилих приміщень у гуртожитках.( п. 21 зазначеного Положення).
На підставі розпорядження органу приватизації (щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах), рішення органу місцевого самоврядування (щодо жилих приміщень у гуртожитках) орган приватизації готує та/або замовляє в бюро технічної інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 N 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за N 582/5773, технічний паспорт на квартиру, жиле приміщення в гуртожитку, а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на домоволодіння і відповідно до пункту 6.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за N 157/6445, свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності ( п. 22).
Правовстановлюючим документом на право власності на житло є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації, яким є державне підприємство, і право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію, або закінчення строку на прийняття такого рішення.
Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна;викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.
Отже, право власності відповідача може бути припиненим лише встановленим законом способом при наявності для того законних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача та визнавши недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане 23.02.1995 року МДПМК згідно з розпорядженням (наказом) від 04.01.1995 року на ім'я ОСОБА_5 та визнавши приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною, суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_5 за час свого життя не набула у власність спірну квартиру, оскільки не зареєструвала право власності на нерухоме майно у органі БТІ і така реєстрація була проведена вже після її смерті.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснювалася в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкали в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за
якими зберігається право на житло.
Відповідно до вимог ст.. 71 ЖК України дійсно визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних
причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може
бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Крім того, зазначеною статтею визначені випадки, за наявності яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.
Судом першої інстанції доведено, що позивач проживає у спірній квартирі та зареєстрований за адресою з жовтня 1995 року, а 18.09.2001 року, його було документовано після втрати паспорту, що підтверджено відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС в Дніпропетровській області (а.с.52).
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції що не було доведено того, що позивач в період з 1991 року по листопад 1995 року був знятий з реєстраційного обліку спірної квартири та фактично там не проживав. Суд з невідомих підстав не взяв до уваги дані що містяться у домовій книзі, а саме, що позивач, який був прописаний за адресою: АДРЕСА_1 з 07.05.1985 року знявся з реєстраційного обліку за спірною адресою 13.09.1991 року, а знов був прописаний за вказаною адресою - 30.10.1995 року (а.с.82-83) та здійснив висновки лише на підставі повідомлення Нікопольського районного відділу головного управління Державної міграційної служби України згідно до якого відомості про реєстрацію ОСОБА_3 у вказаний період часу на території Нікопольського району відсутні. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач добровільно знявся з реєстраційного обліку у 1991 році за спірною адресою та переїхав на інше постійне місце проживання, де і знаходився понад шість місяців. А доказів його постійного знаходження за спірною адресою та у спірний період суду не надано.
Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції що відсутність інформації про прописку позивача з часу отримання квартири і до 18.09.2001 року не позбавляє його права приймати участь у приватизації, оскільки житло було надано саме йому, як голові сім'ї з двох чоловік, а тому за ним зберігалося право на житло. Оскільки вказане твердження протирічить вимогам ст. 71 ЖК України та ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Таким чином, в ході судового розгляду справи не доведено, що позивач мав право на той час приймати участь у приватизації житла, хоча і був відсутній за місцем проживання, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за ним зберігалося право на житло. Тобто, у відповідності до вимог ст.. 71 ЖК України позивач не відноситься до категорії тих осіб, за якими зберігається право на житло понад шість місяців.
З'ясовуючи причини та тривалість не проживання позивача ОСОБА_3 у спірній квартирі, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував вищезазначені положення житлового законодавства та дійшов помилкових висновків.
Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково вирішено питання щодо скасування свідоцтва про власність на житло видане 23.02.1995 року і з тих підстав, що незрозуміло яким органом було здійснено приватизацію, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оскарження самого розпорядження від 04.01.1995 року за № 265. На підставі якого видане вказане свідоцтва, а при вирішенні питання щодо видачі його дубліката, це питання вирішувалось у встановленому законом порядку з винесенням відповідного рішення компетентним органом, в даному випадку виконавчим комітетом Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області (а.с.28).
У зв*язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання приватизації недійсною та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло з його скасуванням та із внесенням відповідного запису у державний реєстр.
Керуючись ст.,ст.209,303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Томаківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири недійсною та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: