АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/12126/13 Справа № 208/2695/13 Головуючий у 1 й інстанції - Гібалюк Т.Я. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Прозорової М.Л., Пономарь З.М..

при секретарі Книш К.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»

на рішення Заводського районного суду м Дніпродзержинська від 26 вересня 2013 року

по цивільній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

09 квітня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення надміру сплачених грошових коштів в розмірі 1284 грн. 10 коп. Свій позов мотивує тим, що відповідач працював у товаристві монтажником технологічного обладнання з 17 січня 2013 р. по 04 березня 2013р. Йому були помилково перераховані грошові кошти в сумі 1284 грн. 10 коп. Позивач, посилаючись на ст. 127 КЗпП України просив стягнути зайво виплачені грошові кошти робітнику в рахунок заробітної плати.

Рішенням Заводського районного суду м Дніпродзержинська від 26 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2013 р. відповідач ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» на посаду монтажника технологічного обладнання та пов'язаних із цим конструкцій, на підставі наказу № 11-к від 17 січня 2013р.

04 березня 2013, згідно до наказу №41-к від 4 березня 2013 р. відповідач ОСОБА_2 був звільнений з ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» за власним бажанням, відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу за час перебування в трудових відносинах було позивачем, як на його думку, помилково перерахована на картковий рахунок сума 1284 грн. 10 коп. в рахунок заробітної плати. Відповідно до довідки директора з економіки ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» № 522/252 від 29 квітня 2012 р., станом на 02 квітня 2013 р. громадянин ОСОБА_2 має заборгованість перед підприємством у розмірі 1284 грн. 10 коп.

Відмовляючи у позовних вимогах ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» суд першої інстанції керувався тим, що діючим законодавством України не передбачена можливість стягнення з працівника, який був звільнений за власним бажанням, надмірно виплаченої заробітної плати, яка виплачена робітникові внаслідок посилки чи з інших причин підприємством, установою чи організацією. Але з таким висновком колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999р. визначено, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреб, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчислення, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил ч.2 ст.233 КЗпП України протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Суд першої інстанції не врахував, що позивач був позбавлений можливості відрахувати із заробітної плати відповідача суму надмірно сплачених грошових коштів у зв'язку з припиненням трудових відносин між ними.

Також, судом першої інстанції неправильно були застосовані норми ст. 127 КЗпП України, визначивши, що позивач не має достатніх правових підстав для звернення до суду з метою стягнення заборгованості з відповідача, чим порушив вимоги ст. 386 ЦК України, яка визначає, що власник, права якого порушені, має право звернутися до суду з метою відшкодування йому матеріальної шкоди та ст. 387 ЦК України, відповідно до якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно ст. 121 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно) набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Судом першої інстанції не були прийняті до уваги положення с. 136 КЗпП України, яка визначає, що з метою стягнення матеріальної шкоди, яка була заподіяна з вини працівника, власник або уповноважений ним орган має право звернутися до суду протягом року з дня виявлення заподіяної шкоди працівником.

Також не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач своїми діями не спричинив матеріальної шкоди позивачу, оскільки, це не підтверджується будь-якими доказами.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України матеріальна шкода може бути заподіяна підприємству не лише конкретними діями, а й бездіяльністю працівника.

Таким чином, відповідач спричинив матеріальну шкоду позивачу, яка полягає у неповерненні надмірно сплачених грошових коштів.

Зважаючи на вищенаведене, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішенню першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м Дніпродзержинська від 26 вересня 2013 року - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» зайво виплачені грошові кошти у розмірі 1284 грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді