П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

18 грудня 2013 р. Справа № 802/4531/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Крапівницької Н. Л.,

суддів: Вільчинського О.В.,

Жданкіної Н.В.,

без участі представників сторін

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Вінниці

адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_2

до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про визнання неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, зобов'язання провести перерахунок і виплату надбавки за вислугу років, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, перерахування і виплати щомісячного грошового утримання, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, зобов'язання провести перерахунок і виплату щомісячного грошового утримання та надбавки за вислугу років.

Свій позов ОСОБА_2 обґрунтував тим, що працював на посаді судді з червня 1987 року по грудень 2010 року, отримуючи заробітну плату не відповідно до чинного законодавства. Так, 22.05.08 р. при нарахування надбавки за вислугу років відповідачами зміни до законодавства враховані не були та, у відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» не проводився належний розрахунок. П.61 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.08 р., внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в частині порядку нарахування надбавки за вислугу років і встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. У позові позивач зазначив, що не приведення заробітної плати, зокрема надбавки за вислугу років та щомісячного грошового утримання у відповідність до вимог законодавча свідчить про протиправну бездіяльність відповідачів. Просить суд зобов'язати теруправління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області здійснити нарахування та, за рахунок додаткового отриманого Державного бюджету України фінансування виплатити недоплачену з 22.05.08р. по 21.12.10р. надбавку за вислугу років у розмірі 40% від загальної сум щомісячного заробітку з урахування доплат за кваліфікаційний клас, а встановивши щомісячний заробіток, перерахувати і виплатити щомісячне грошове утримання. Позивач позов підтримав, надавши заяву про розгляд позовної заяви без його участі.

В судове засідання представники відповідачів Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не з'явились, надіславши клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги не визнають.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Згідно із частиною 6 статті 12, частиною 1 статті 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Отже, враховуючи зазначені вище підстави, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з червня 1997 року працював на посаді судді Козятинського районного суду Вінницької області, а з квітня 1990 року по 21.12.10 року суддею Шаргородського районного суду Вінницької області. 02.12.10 р. постановою Верховної Ради України №2762-VI позивача звільнено з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку, а наказом Шаргородського районного суду від 21.12.10 р. №27 о-с виключено зі штату суддів.

На момент відставки стаж ОСОБА_2 на посаді судді становив 23 роки 5 місяців 26 днів.

Рішенням кваліфікаційної комісії суддів Вінницької області в липні 2002 року присвоєно 2-й кваліфікаційний клас судді та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% від заробітку.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів від 15.12.92 р. заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавки за вислугу років та інших надбавок.

Згідно із розрахунковими листами за 2008-2010 роки, довідкою №04-33/2477 від 10.08.11р., виданою територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахована заробітна плата ОСОБА_2, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання суддям у відставці станом на 01.12.10 р. становить 13440,25 гривень, в тому числі: оклад - 6915,0 грн., надбавка за 2-й кваліфікаційний клас 350,0 грн., надбавка за вислугу років в розмірі 40% - 2906,0 грн. надбавка за постановою КМУ №865 від 03.09.05р. 25% - 1816,25 грн., премія 20% 1453,0 грн.

Суд вважає, що починаючи з 22 травня 2008 року, нарахування і виплати позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 40% від загальної сум щомісячного заробітку з урахування доплат за кваліфікаційний клас проводилось без урахування нормативних актів, що регулюють умови оплати праці суддів, застосування яких, згідно чинного законодавства та Конституції України, є обов'язковим.

Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 92, ч. 1 ст. 130 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство і статус суддів. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

За змістом ч. 3 ст. 3 Закону України «Про статус суддів» однією з гарантій незалежності суддів є гарантоване державою фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

З врахуванням статусу позивача - судді у відставці суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч.1ст.130 Конституції України) держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому, вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, яка діяла на час існування спірних відносин, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Відповідно до ст. 14 Закону «Про судоустрій України», яка була чинною та підлягала застосуванню до 03 серпня 2010 року, однією з гарантій самостійності і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

З 03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» і з цієї дати втратив силу Закон України «Про судоустрій України», крім, зокрема, статей 43 та 44, які відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втрачають чинність з 1 січня 2011 року.

Стаття 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка регулює питання незалежності судді, містить аналогічні положення, які містила ст. 14 Закону «Про судоустрій України».

Статтею 44 Закону України «Про статус суддів», визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України та Голови Вищого арбітражного суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків їх окладів. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Пунктом 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2008 року, внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в частині порядку нарахування надбавки за вислугу років і встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі №1-28/2008 вказані положення визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.

Таким чином, з 22 травня 2008 року дати винесення рішення Конституційного Суду України зміни до абзацу 2 ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність.

З 22 травня 2008 року при нарахуванні позивачу надбавки за вислугу років вказані зміни до законодавства враховані не були, а перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, не проводився.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі №6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі №19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

За змістом ст. 130 Конституції України складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які відповідно до ст. 64 Конституції України не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави. Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі, і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів» (чинний на момент правовідносин).

Гарантії самостійності і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. №3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону №2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України.

Згідно ст.ст. 145-146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10р. державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом; представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом; забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, в межах повноважень, визначених цим Законом.

Так, згідно Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджене рішенням Ради суддів України №12 від 22.10.10 р. ДСА України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом. Основними завданнями ДСА України є: забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції.

Відповідно до Указу Президента №182 від 03.03.2003 р., діяв на момент правовідносин, (втратив чинність згідно Указу Президента №477/2009 від 23.06.09 р.) Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України встановлювались Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року №14, і яке діяло на момент правовідносин, (втратила чинність 01.12.10р. відповідно до постанови Кабміну України №1097 від 01.12.10р.), згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, територіальних управлінь державної судової адміністрації та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі, суддів у відставці, а також працівників апарату судів.

На підставі ст. 130 Конституції України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України», який був чинним та підлягав застосуванню до 03 серпня 2010 року, було визначено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Аналогічні положення містяться в ст. 146 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Суд вважає, що саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008, яким п. 61 розд.II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не відповідає Конституції України, тобто є неконституційними.

Не приведення заробітної плати позивача, надбавки за вислугу років з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас у відповідність до вимог законодавства свідчить про те, що в порушення вимог ст. ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України не звернулася.

Відповідно до ст. 128 Закону України «Про судоустрій України», що підлягав застосуванню до 03 серпня 2010 року, територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Частиною 6. ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який підлягає застосуванню з 03 серпня 2010 року, Територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють свою діяльність на основі положення про них, що затверджується Головою Державної судової адміністрації України.

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року №82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації України із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на кожний суд окремо.

Не приведення заробітної плати позивача, а саме, надбавки за вислугу років, у відповідність до вимог законодавства свідчить про те, що Державна судова адміністрація України - головний розпорядник бюджетних коштів на утримання судової системи заходів щодо корегування надбавки за вислугу років з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас не провела.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1232, діяло на момент правовідносин, (але втратило чинність на підставі Указу Президента України №460/11 від 13.04.11р.) державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до п.3 вказаного Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Суд прийшов до висновку, враховуючи, що розмір щомісячного довічного грошового утримання прямо залежить від заробітної плати, яку отримує позивач, а тому, і позовні вимоги щодо його перерахунку також підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо визнання неправомірними дій (бездіяльність) територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, яка не прийняла відповідних дій щодо перерахунку надбавки за вислугу років у розмірі 40% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та відповідно недоплати щомісячного грошового утримання позивача, суд також вважає безпідставними, так як не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів, а тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині позову.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що не проведення позивачу у повному обсязі надбавки за вислугу років та щомісячного грошового утримання відбулося з вини відповідачів, а відповідно, порушує його права, а тому вимоги позивача є правомірними та підлягають до часткового задоволення.

Керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області провести ОСОБА_2 перерахунок з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року надбавки за вислугу років у відповідності з положенням частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а встановивши щомісячний заробіток, перерахувати і виплатити, в свою чергу, щомісячне грошове утримання з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року включно, провівши утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Вінницькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державному казначействі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року включно, надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та приведені (перераховані) територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Вінницькій області у відповідність кошти по щомісячному грошовому утриманню з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Головуючий суддя Крапівницька Н. Л.

Судді: Вільчинський О.В.

Жданкіна Н.В.