П О С Т А Н О В А

ІМ Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

20 грудня 2013 р. Справа № 802/4581/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Крапівницької Н. Л.,

суддів: Вільчинського О.В.,

Яремчука К.О.,

секретаря судових засідань Середюка М.А.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_5,

третьої особи Похилюка В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вінниці

адміністративний позов

ОСОБА_4

до Міністерства охорони здоров'я України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи

про визнання дій неправомірними, зобов'язання витребувати медичні документи з Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, направивши їх до Центральної медико-соціальної експертизи для повторного розгляду щодо зміни групи (категорії ) інвалідності, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_4 з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України в якому просить суд визнати дії МОЗ України щодо відмови в направленні його (позивача) медичних документів до Центральної медико-соціальної експертизи (МСЕК) для повторного розгляду питання про зміну групи (категорії) інвалідності, зобов'язати відповідача витребувати його медичні документи з Вінницького обласного Центру МСЕК та направити їх до Центральної МСЕК для повторного розгляду питання про зміну групи (категорії) інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначає, що 25.06.2013 року управлінням соціального захисту населення, сім'ї та молоді Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області було видане повторне направлення №6 до відповідної МСЕК по вирішенню питання зміни категорії інвалідності внаслідок поранення в дитинстві в повоєнні роки. Указане направлення, судове рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 30.12.2004 року про встановлення факту отримання вогнепального поранення 04.04.1955 року та медичні документи, як вказує позивач, він подав до Вінницького обласного Центру медико-соціальної експертизи департаменту охорони здоров'я, однак своєчасний огляд його комісією проведений не був. Зазначив, що 08.01.13 р. комісія МСЕК його не оглядала, так як не була у повному складі. Будучи незгодним з такими діями ВОЦМСЕ, вважаючи, що Центром не в повному обсязі були виконанні його обов'язки, як повідомляє ОСОБА_4, 01.08.2013 року він звернувся зі скаргою до МОЗ України, в якій просив відповідача «доручити Центральній МСЕК МОЗ України повторно розглянути питання про зміну йому групи (категорії) інвалідності з урахуванням наявних судового рішення та медичних документів». Позивач зазначає, що за результатом розгляду вказаної скарги листом від 10.10.2013 року МОЗ України повідомило його про відсутність правових підстав для зміни категорії інвалідності на інваліда війни.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, такими, що позбавляють його пільг, пере дбачених ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою від 20.11.2013 році суд залучив до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вінницький обласний Центр МСЕК.

В судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали повністю, посилаючись на обставини, зазначені в позовній заяві, та просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, при цьому 20.12.2013 року на адресу суду від нього надійшли заперечення, в яких він, зокрема, просить суд розглянути справу з урахуванням позиції МОЗ України, викладеної в запереченні, за відсутності представника МОЗ України в судовому засіданні. Так, в запереченнях зазначено, що відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності МОЗ України за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній МСЕК МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міській або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення. Представник МОЗ України стверджує, що за результатами вивчення медичних документів ОСОБА_4 встановлено, що при розгляді заяви позивача про зміну категорії інвалідності, вивчені наданих документів, комісіями не було порушено законодавство про медико-соціальну експертизу, а тому відсутні підстави для повторного розгляду питання про зміну групи (категорії) інвалідності. Відтак, на переконання представника відповідача, позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у наданих суду 06.12.2013 року письмових заперечень і наданих поясненнях. Так, на переконання представника Вінницького обласного Центру МСЕК, відсутні підстави для встановлення позивачу інвалідності за наслідками поранення та для зміни причини інвалідності, оскільки, як встановлено за результатами обстеження в експертному відділенні науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів, прямі наслідки поранення позивача не призвели до настання інвалідності ні безпосередньо після травми (поранення), ні в наступні роки. Крім того, представник третьої особи зазначає, що до Вінницького обласного Центру МСЕК ОСОБА_4 з приводу направлення його для огляду Центральною МСЕК ні усно, ні письмово не звертався.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені буд-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вичиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідач у справі - Міністерство охорони здоров'я України діє відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 року №467/2011. У відповідності до даного Положення МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 23 пункту 8.8 вказаного Положення МОЗ України затверджує порядки проведення медико-соціальної експертизи з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи.

Основним законодавчим актом, який визначає правові, організаційні і фінансові основи медико-соціальної експертної діяльності є Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 "Питання медико-соціальної експертизи", якою затверджено Положення про медико-соціальну експертизу; Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Пунктом 3 Положення про МСЕ передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п. 4 Положення про МСЕ медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних. Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

На виконання пункту 20 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення про МСЕ), Наказом МОЗ України від 05.09.2011 року №561 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (далі - Інструкція).

Пунктом 1.10. Інструкції передбачено, що при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке, порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи: опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Як встановлено судом, позивач є інвалідом II групи загального захворювання з 1987 р., (в 2000 р. група інвалідності встановлена безтерміново). ОСОБА_4 неодноразово оглядався МСЕК з метою зміни причини інвалідності за наслідками вогнепального поранення у вигляді рубців другого пальця правої кисті та рубців правого стегна. Так, вперше позивач звернувся до обласної МСЕК №2 на зміну причини інвалідності в 2005 р., надавши копію архівної довідки з Немирівської ЦРЛ від 08.12.2004 р. №01-12-1040, згідно якої, підтверджується факт поранення та лікування з 04.04.1955 р. по 23.04.1955 р. За результатами обстеження в експертному відділенні науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (НДІРІ) заключенням по справі №942 від 05.06.2005 р. підтверджено II група інвалідності загального захворювання безтерміново. В 2006 р. та 2009 р. позивач повторно оглядався психіатричною МСЕК, знову рішенням комісії: підтверджена II група інвалідності загального захворювання, безтерміново та зазначено про відсутність підстав для зміни причини інвалідності.

В 2011 р. та 2013 р. повторно оглядався Обласною МСЕК №2, надавши копію архівної довідки з Немирівської ЦРЛ від 08.12.2004 р. №01-12-1040, та рішення Немирівського районного суду. За висновком науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів Вінницького національного медичного університету (НДІРІ ВНМУ) №1086 від 07.10.2011 р., прямі наслідки поранення не призвели до настання інвалідності ні безпосередньо після травми (поранення), ні в наступні роки й не дають на даний час підстав для встановлення групи інвалідності за наслідками поранення та для зміни причини інвалідності.

Тобто, при розгляді заяви позивача про зміну категорії інвалідності, вивчені наданих документів, у тому числі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 30.12.2004 р., комісіями не встановлено підстав зміни причин інвалідності, оскільки визначено, що, зокрема, рубці пальця та стегна не призводить до стійкого порушення функцій організму та обмеження життєдіяльності особи.

Абзац 2 пункту 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначає, що МОЗ України за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

Тобто, вказаною нормою визначено повноваження МОЗ України доручити повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення лише за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу

За результатами вивчення медичних документів МОЗ України не встановлено порушень законодавства про медико-соціальну експертизу, про що було повідомлено позивача листом від 10.10.2013 року № 16.05-Н-13028.

Отже, відповідач МОЗ України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, тощо.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов до висновку, що відповідач діяв неупереджено, обґрунтовано і з урахування усіх обставин, з дотриманням розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, справедливо, в межах повноважень, з належною метою. Відповідач по справі як суб'єкт владних повноважень виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій, навів достатньо аргументів, які обґрунтовують його заперечення щодо вимог позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Згідно з ч. 5 Кодексу адміністративного судочинства України разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Однак, підстав для розподілу судових витрат немає у зв'язку з їх відсутністю.

Керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В позові ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи про визнання дій неправомірними, зобов'язання витребувати медичні документи з Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, направивши їх до Центральної медико-соціальної експертизи для повторного розгляду щодо зміни групи (категорії ) інвалідності відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Головуючий суддя Крапівницька Н. Л.

Судді: Вільчинський О.В.

Яремчук К.О.