АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2013 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Лашевича В.М.,
суддів - Жук О.В., Паленика І.Г.,
з участю:
прокурора - Мінакової Г.О.,
засудженого - ОСОБА_1,
його захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селі Побійна Жашківського району Черкаської області, громадянин України, з середньою освітою, одружений, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2008 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до 4-х років 6 місяців позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 31 грудня 2010 року на підставі постанови Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 грудня 2010 року умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 1 рік 4 місяці 22 дні,
засуджений за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років; за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на сім років шість місяців, з конфіскацією всього особистого майна.
За сукупністю злочинів, у відповідності до ст. 70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_1 визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, і він вважається засудженим до позбавлення волі строком на сім років шість місяців, з конфіскацією всього особистого майна.
_________________________________________
Справа № 11/796/2073/2013
Категорія КК: ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України
Головуючий у першій інстанції: Марченко М.В.
Доповідач: Лашевич В.М.
За сукупністю вироків, відповідно до ст. 71 КК України, до призначеного ОСОБА_1 покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного йому вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2008 року, і він вважається засудженим до покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років, з конфіскацією всього особистого майна.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), а також у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
Ці злочини він вчинив за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, ОСОБА_1 13 жовтня 2011 року близько 14 годині 00 хвилин, знаходячись поблизу ресторану «Пузата хата», що розташований на вулиці Басейній у місті Києві, познайомився з ОСОБА_5, якому запропонував після спільного вживання алкогольних напоїв поїхати з ним на станцію метро «Лівобережна» та провести подальший вечір. ОСОБА_5 погодився на пропозицію ОСОБА_1, після чого вони близько 21 години 00 хвилин приїхали на станцію метро «Лівобережна», де в торгівельному центрі «Комод» придбали алкогольні напої. Виходячи з торгівельного центру, ОСОБА_1 помітив у ОСОБА_5 мобільний телефон «Нокіа Е-71», яким він вирішив заволодіти. В той час, як вони прийшли на пустир поблизу залізничних колій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Челябінська, 2, ОСОБА_1, здійснюючи задумане, напав на потерпілого ОСОБА_5, завдавши йому удар в ногу, від якого потерпілий впав на землю. Після цього ОСОБА_1, погрожуючи останньому предметом, схожим на ніж, який він утримував на рівні грудей ОСОБА_5, наказав потерпілому передати йому всі цінні речі. Подолавши таким чином волю потерпілого ОСОБА_5 до опору, оскільки той сприйняв погрозу, як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, ОСОБА_1 заволодів належним потерпілому майном, а саме мобільним телефоном «Нокіа Е-71», вартістю 869 гривень, з сім-картою оператора мобільного зв'язку «Київстар», вартістю 30 гривень, із залишком коштів на рахунку 15 гривень, а також гаманцем, вартістю 200 гривень, в якому знаходились грошові кошти у сумі 10 гривень, а всього заволодів чужим майном, що належало потерпілому ОСОБА_5, на загальну суму 1124 гривні, після чого з місця події зник та розпорядився вказаним майном на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_1 27 жовтня 2011 року близько 20 години 00 хвилин, знаходячись в кафе «Райдуга», що розташоване по вулиці Р. Окіпної, 2, у місті Києві, познайомився з ОСОБА_6 Під час спільного вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 помітив у неї золоті прикраси, якими вирішив заволодіти. Близько 23 години 30 хвилин того ж числа, коли ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, стала виходити з вищевказаного кафе, то ОСОБА_1 запропонував провести її додому. Прийшовши на той же пустир поблизу залізничних колій, про який вказано в першому епізоді, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, напав на ОСОБА_6, а саме, погрожуючи їй предметом, схожим на ніж, який утримував в руці, наказав потерпілій передати йому всі цінні речі. Подолавши таким чином волю ОСОБА_6 до опору, оскільки остання сприйняла цю погрозу, як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, ОСОБА_1 взяв сумку потерпілої та заволодів належним їй майном, яке знаходилося в сумці, а саме мобільним телефоном «Нокіа», вартістю 300 гривень, з сім-картою оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 20 гривень, без залишку коштів на рахунку, мобільним телефоном «Нокіа» з пошкодженим екраном, що не представляє для потерпілої матеріальної цінності, з сім-картою оператора мобільного зв'язку «Лайф», вартістю 10 гривень, без залишку коштів на рахунку, мобільним телефоном «Нокіа» з пошкодженою клавіатурою, що не представляє для потерпілої матеріальної цінності, з сім-картою мобільного зв'язку «Білайн», вартістю 20 гривень, без залишку коштів на рахунку, а також заволодів золотими прикрасами потерпілої, а саме золотим ланцюжком з кулоном, вартістю 2000 гривень, золотими сережками, вартістю 1600 гривень, а всього заволодів чужим майном, яке належало потерпілій ОСОБА_6, на загальну суму 3950 гривень, після чого з місця події зник та розпорядився вказаним майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вказану суму.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого, просить скасувати вирок у зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому він просить постановити новий вирок, яким останньому призначити покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на шість років, за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на дев'ять років, з конфіскацією всього особистого майна. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, апелянт просить призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років, з конфіскацією всього особистого майна, та, у відповідності до ст. 71 КК України, до призначеного ОСОБА_1 покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2008 року, і остаточно визначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років шість місяців, з конфіскацією всього особистого майна. В решті автор апеляції вважає необхідним вирок районного суду залишити без змін. Зокрема, апелянт вважає, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання не в повній мірі врахував тяжкість вчинених ним злочинів, які відносяться до категорії тяжких, та обставини вчинення цих злочинів, а також дані про особу засудженого, який свою вину визнав тільки частково, а саме заперечував факт застосування предмета, схожого на ніж, офіційно не працює, раніше судимий за аналогічні умисні корисливі злочини проти власності, судимість за які не знята та не погашена, і знову вчинив тяжкі умисні злочини проти власності, що, на думку прокурора, свідчить про те, що ОСОБА_1 не зробив для себе належних висновків та на шлях виправлення не став.
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2, також не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, подали на нього апеляції та зміни до них, у яких просять вирок районного суду скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю в його діях складу цих злочинів. При цьому апелянти не погоджуються з кваліфікацією дій ОСОБА_1 та вказують на однобічність і неповноту досудового та судового слідства.
Зокрема, засуджений ОСОБА_1 стверджує, що у потерпілого ОСОБА_5 він тільки забрав з кишені штанів мобільний телефон, після чого пішов до станції метро «Лівобережна» та поїхав до додому. При цьому він запевняє, що у нього в руках ніяких предметів не було і потерпілому він не погрожував, не наносив ударів та не забирав гаманець, на який вказував потерпілий ОСОБА_5 Також автор апеляції стверджує, що він не погрожував потерпілій ОСОБА_6, а заволодів її майном відкрито. Тому ОСОБА_1 вважає, що всі обвинувачення відносно нього за ст. 187 КК України ґрунтуються тільки на показах потерпілих, які, як зазначає засуджений, в момент скоєння злочину перебували в стані сильного алкогольного сп'яніння. Крім того, апелянт звертає увагу, що перевірка на предмет виявлення знаряддя скоєння злочину проведена не була, тобто предмету, схожого на ніж, не знайдено.
Захисник ОСОБА_2 в своїй апеляції стверджує, що у справі відсутні будь-які речові докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до вчинення розбійних нападів. При цьому вона запевняє, що потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні заявили, що під час пограбування вони не вважали, що існує загроза для їхнього життя.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який в підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та просив її задовольнити, а апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника залишити без задоволення, пояснення засудженого ОСОБА_1 та його захисників, які, заперечуючи проти задоволення апеляції прокурора, підтримали апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просили вирок районного суду скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи кожної апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На час розгляду апеляційним судом даної кримінальної справи набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року (надалі КПК України).
Відповідно до п. 11 розділу XI «Перехідні Положення» нового КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами апеляційної інстанції в порядку, який діяв до набрання чинності цим КПК, а згідно з п. 15 цього ж розділу «Перехідних Положень» КПК України, апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим КПК, тобто в порядку КПК України (1960 року).
Суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив всі обставини даної справи, ретельно перевірив та проаналізував зібрані у справі докази з позиції їх достовірності і, всупереч доводам засудженого та його захисника, прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, а також у вчиненні такого ж нападу особою, яка раніше вчинила розбій.
Зокрема, хоча ОСОБА_1 свою вину визнав частково, однак районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, доведена зібраними у справі доказами, а саме:
- показаннями на досудовому слідстві потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які послідовно та переконливо пояснювали про обставини, за яких ОСОБА_1, погрожуючи їм предметом, схожим на ніж, який вони на той час реально сприймали як ніж, заволодів майном кожного із цих потерпілих (т. 1, а. с. 22 - 24, 27 - 32, 33 - 34; т. 1, а. с. 56 - 57, 61 - 63). При цьому потерпіла ОСОБА_6 вказувала, що предмет, яким ОСОБА_1 їй погрожував, був схожий на хірургічний скальпель, довжиною 12 - 18 см, а потерпілий ОСОБА_5 пояснював, що ОСОБА_1 погрожував йому предметом, який мав колюче-ріжучі властивості і зовні був схожий на ніж;
- план-схемами, які є додатками до протоколів допиту потерпілих, на яких кожен із потерпілих намалювали предмет з колюче-ріжучими властивостями і пояснили, що таким предметом ОСОБА_1 погрожував кожному з них при заволодінні їх майном (т. 1, а. с. 24, 58);
- аналогічними показаннями цих же потерпілих в суді першої інстанції (т. 1, а. с. 233 - 235; т. 2, а. с. 37 - 40);
- протоколом усної заяви про злочин потерпілої ОСОБА_6, відповідно до якого 27 жовтня 2011 року близько 24 години 00 хвилин раніше незнайома їй особа на вулиці Челябінській в місті Києві шляхом погрози застосування предмета, схожого на ніж, заволоділа її мобільними телефонами та золотими виробами (т. 1, а. с. 12);
- протоколом огляду місця події від 28 жовтня 2011 року з долученою до цього протоколу ілюстративною таблицею (т. 1 , а. с. 14 - 18);
- протоколом усної заяви про злочин потерпілого ОСОБА_5, відповідно до якого 13 жовтня 2011 року близько 22 години 00 хвилин раніше не знайома йому особа неподалік від Броварського проспекту, 25, в місті Києві із застосуванням предмета, схожого на ніж, заволоділа його особистими речами (т. 1, а. с. 52);
- протоколом огляду місця події від 05 листопада 2011 року (т. 1, а. с. 53 - 55);
- протоколом пред'явлення осіб для впізнання від 08 листопада 2011 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_5 в присутності понятих серед осіб, пред'явлених йому для впізнання, вказав на ОСОБА_1 та впізнав його як особу, що 13 жовтня 2011 року вчинила на нього напад (т. 1, а. с. 66 - 69);
- протоколом відтворення обстановки та обставин події, у відповідності з яким ОСОБА_1 під час даної слідчої дії показав місце вчинення злочину та розповів про обставини заволодіння ним майном потерпілої ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 87 - 93);
- протоколом очної ставки між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_6 від 03 листопада 2011 року, під час якої потерпіла підтвердила свої показання про те, що ОСОБА_1 27 жовтня 2011 року близько 24 години 00 хвилин, знаходячись на пустирі поблизу залізничних колій по вулиці Челябінській, 2, в місті Києві та погрожуючи їй металевим предметом з загостреним лезом, заволодів її трьома мобільними телефонами, золотими сережками і золотим ланцюжком з хрестиком. При цьому потерпіла категорично заперечила ствердження ОСОБА_1 під час очної ставки, що при заволодінні її майном у останнього в руках знаходилась зв'язка ключів (т. 1, а. с. 94 - 98);
- протоколом відтворення обстановки та обставин події від 08 листопада 2011 року, згідно з яким ОСОБА_1 під час даної слідчої дії показав місце вчинення злочину та розповів про обставини заволодінням майном потерпілого ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 122 - 128 );
- протоколом очної ставки між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_5 від 08 листопада 2011 року, під час якої потерпілий підтвердив, що ОСОБА_1 13 жовтня 2011 року, знаходячись на пустирі поблизу залізничних колій у місті Києві та погрожуючи йому застосуванням металевого предмета, схожого на ніж, заволодів його речами (т. 1, а. с. 129 - 131).
Хоча під час розслідування даної справи дійсно не було знайдено предмета, який ОСОБА_1 використовував як знаряддя злочину при вчиненні розбійних нападів на потерпілих, однак вищенаведені докази свідчать саме про те, що такий предмет він використовував і за обставин, при яких це відбувалося в темну пору доби, потерпілі дійсно сприймали його як ніж і вважали, що існує реальна загроза їх життю та здоров'ю. При цьому той факт, що потерпілі, як і засуджений, перебували в стані алкогольного сп'яніння, не може свідчити про те, що вони не усвідомлювали, що саме намагається вчинити ОСОБА_1, оскільки розуміли його дії і, будучи наляканими погрозами останнього, вимушені були виконати його вимоги щодо передачі йому своїх речей. Тому доводи захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1, що останній не погрожував потерпілим предметом, схожим на ніж, а потерпілі при цьому не вважали, що існує реальна загроза їх життю, як і всі їх ствердження про відсутність в діях ОСОБА_1 складу розбійного нападу на потерпілих слід визнати непереконливими.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.
У відповідності до вимог ст. 81 КПК України (1960 року) районний суд вирішив питання і про речові докази у справі.
Що стосується міри покарання, то, всупереч доводів прокурора, вона призначена ОСОБА_1 з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, всіх обставин справи і даних про його особу, про що прямо вказано у вироку.
Зокрема, як вбачається з вироку, районний суд при вирішенні питання про міру покарання ОСОБА_1 врахував тяжкість вчинених останнім злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких, та обставини їх вчинення. Крім того, суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_1, а саме, що він одружений, не працював, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив нові умисні корисливі злочини, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, а також позитивно характеризується за місцем колишнього відбування покарання.
Також районний суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, - це добровільне відшкодування ним завданих потерпілим збитків. При цьому обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_1, місцевий суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.
За таких даних, колегія суддів приходить до висновку, що за своїм видом і розміром призначене ОСОБА_1 покарання є законним і справедливим, а тому доводи прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості злочинів та особі цього засудженого внаслідок м'якості є безпідставними.
Не вбачаючи із матеріалів справи будь-яких підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що даний вирок є законним і обґрунтованим, а призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, тобто є необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних Положень КПК України та ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
СУДДІ:
__________________ ___________________ ___________________
Лашевич В.М. ЖукО.В. Паленик І.Г.