Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач - Темнікова В.І.

Справа № 415/4388/13-ц

Провадження № 22ц/782/4877/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Коновалової В.А., Ступіної Я.Ю.,

за участю секретаря - Булгакової М.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі Луганської філії на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2013 року за позовом ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі Луганської філії до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому посилався на те, що 01.09.2008 року між ВАТ „Банк „Фінанси га Кредит" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1245-08-ПК про надання кредиту в розмірі 12 300 грн. Отримані кошти позичальник зобов'язався повернути в строк до 31.08.2011року та сплатити проценти і комісійну винагороду банку за користування кредитом. Крім того, 01.09.2008 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1049/08, згідно якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до пункту 2.1 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором позичальник та поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники. Згідно пункту 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно, в термін з 1 по 10 число кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 341 грн. 67 коп. та нарахованими процентами, відповідно до графіку зниження розміру заборгованості. Відповідно до пункту 4.3 Кредитного договору позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами щомісячно, в строк з 1 по 10 число кожного місяця, згідно з графіком зниження розміру заборгованості. Відповідно до пункту 4.7 Кредитного договору позичальник повинен сплачувати також комісійну винагороду користування кредитними ресурсами щомісячно, в строк з1 по 10 число кожного місяця у розмірі 215.25 грн. Пунктом 6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплат процентів передбачена сплата пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. З грудня 2008 року позичальник ухилявся від виконання своїх обов'язків, визначених у кредитному договорі, внаслідок чого банк був вимушений звернутись з позовною заявою до Лисичанського міського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. 13 жовтня 2009 року Лисичанським міським судом прийнято рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в сумі 20 502.20 грн. та відкрите виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій заборгованість згідно виконавчого листа була погашена у повному обсязі тільки в травні 2013 року. Так як кредитний договір не припинив своєї дії і за його умовами нараховувались відсотки, комісійні винагорода та пеня, то станом на 08 липня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 82020.62 грн., яка складається з: суми простроченої заборгованості по процентам - 9246,39 грн., суми простроченої заборгованості за комісією - 7 959.21 грн. та пені - 64815.02 грн. Банком неодноразово направлялись листи до позичальника та поручителя з вимогою виконання зобов'язань за кредитним договором, але до теперішнього часу заборгованість не погашена. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом і просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Луганської філії заборгованість за кредитним договором №1245-08-1ІК від 01.09.2008 року: суму простроченої заборгованості по процентам - 9246,39 грн.; суму простроченої заборгованості по комісії - 7959,21 грн.; пеню за прострочення сплати основного боргу, процентів та щомісячної комісії - 64815,02 грн., а всього - 82020,62 грн., а також судовий збір - 820,21 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2013 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд стягнув з ОСОБА_2 па користь публічного акціонерною товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Луганської філії заборгованість за кредитним договором з комісії та процентам за договором за період з 16 вересня 2009 р. по 31 серпня 2011 р. у сумі 8845 грн., 82 коп.. судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.. а всього 9075 грн. 22 коп. У задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення пені за кредитним договором в розмірі 64815 грн. 02 коп. відмовив у зв'язку зі спливом строку позовної давності. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Луганської філії до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовив за безпідставністю.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що 01 вересня 2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №1245-08-11К, відповідно до якого йому було надано кредитні кошти у розмірі 12300 грн., зі сплатою процентів та комісійної винагороди, з кінцевим терміном повернення 31.08.2011 р. В забезпечення виконання умов Договору 01 вересня 2008 р. між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір поруки №1049/08. Рішенням Лисичанського міського суду від 13 жовтня 2009 р. з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 16 вересня 2009 р. в сумі 20502.2 грн. та відкрито виконавче провадження, в ході якого заборгованість була погашена в повному обсязі. Оскільки кредитний договір після винесення рішення суду не припинив свою дію у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем утворилася нова заборгованість. Визначаючи період заборгованості та її розмір, суд виходив з того, що кредитним договором встановлений тільки строк виконання зобов'язань п.п.3.2, 3.3. 4.32. 4.4. 4.7 і 4.8, а строк дії самого договору передбачений не був., тому суд дійшов висновку про те? що нарахування процентів та комісії за договором можливе тільки у межах дії строку виконання зобов'язань, тобто до 31 серпня 2011 р.

Також суд виходив з того, що з розрахунку заборгованості вбачається, то з 16 вересня 2009 р. по 31 серпня 2011 р. така заборгованість складала за процентами 10528.44 грн. (загальна нарахована заборгованість) - 2689,53 грн. (сплачені проценти за кредитом) - 2329,96 грн. (безпідставно нараховані проценти з вересня 2011 р.) =5508,95 грн.:

з комісії - 7964.25 грн. (загальна нарахована заборгованість) - 1613.88 грн. (сплачена комісія) - 3013.5 грн. (безпідставно нарахована комісія з вересня 201 1 р.) = 3336. 87 грн.

Що стосується вимог про стягнення пені, то суд виходив з того, що ст. 258 ч. 2 п.1 ЦК України для стягнення пені встановлено строк позовної давності тривалістю в один рік. А відповідно до ст. 261 ч.5 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Тому суд не прийняв до уваги те, що позивачем пеня обрахована з 08.07.2012 р., бо згідно ЦК України строк позовної давності обраховується з дня виникнення права на звернення до суду, а не з дня такого звернення з визначенням суми пені за один рік до цього. Оскільки строк виконання зобов'язання за кредитним договором скінчився 31 серпня 2011 р., остання сплата за договором згідно розміру суми внесених платежів здійснена ОСОБА_2 15 серпня 2011 р., позов був поданий 09 липня 2013 р., а відповідачі заявили про застосування позовної давності, то суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 64815.02 грн. слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Таким чином, загальна заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 складає 8845,82 грн. на підставі ст.ст. 526. 1054 ЦК України.

Також суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 слід відмовити оскільки відповідно до ст. 559 ч.4 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. А з договору поруки №1049/08 від 01.09.2008 р. вбачається, що строк його дії визначений не був, тоді як згідно п.п.3.2 і 3.3 кредитного договору останнім строком виплати за ним було 31 серпня 2011 р., коли у позивача і виникло право вимоги. З листа-претензії па ім'я ОСОБА_3 вбачається, що він датований 14.05.2013 р., і отриманий нею 17.05.2013 р., тобто поза межами передбаченого ЦК України 6-місячного строку. Інших доказів звернення позивача з вимогами про стягнення заборгованості, що виникла за кредитним договором після 16 вересня 2009 р., суду надано не було. Крім того, суд не прийняв до уваги п.5.1 договору поруки, бо він суперечить ЦК України, окрім того, згідно п.5.2 договору поруки вона припиняється з передбачених законодавством підстав, а спори на підставі п.6.1 розглядаються відповідно до діючого законодавства. Також суд вважав, що на висновок суду не впливає і погашення відповідачкою ОСОБА_3 заборгованості за договором, бо згідно розміру суми внесених платежів вони були здійснені у рамках виконавчого провадження за рішенням Лисичанського міського суду від 13.10.2009 р., а не добровільного визнання боргу.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до таких висновків суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, суд виходив з того, що строк дії договору поруки сторонами в договорі визначено не було, а тому відповідно до ст. 559 ч.4 ЦК України така порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Проте судом не було враховано те, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно п.5.1 договору поруки №1049/08 від 01.09.2008р., укладеного між позивачем та ОСОБА_3, порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею, а також у разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив вимоги до поручителя. Отже, договором поруки встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за кредитним договором. Із тексту кредитного договору вбачається, що днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя, є 31 серпня 2011 р., а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України - 31 серпня 2014 р. При прийнятті рішення стосовно дії строку поруки апеляційним судом приймається до уваги правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-3цс13, за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки згідно ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу. За таких обставин висновок суду про необхідність застосування в даному випадку положень ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, не відповідає обставинам справи. Не відповідає також як обставинам по справі, так і діючому законодавству в зв'язку з наведеним висновок суду про те, що п.5.1 договору поруки суперечить ЦК України.

З матеріалів справи також вбачається, що ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» у 2009 року звернулося в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по кредитному договору. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2009 року з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 20502 грн. 30 коп. Виконавче провадження по виконанню даного рішення було закінчено лише 18.08.2013р.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", які містяться в п. 24 пред'явленням вимоги до поручителя є, як направлення йому вимоги про погашення боргу, так і подання до нього позову. З огляду на викладене, коли з поручителя стягнуто борг за рішенням суду до закінчення строку виконання зобов'язання, висновок суду про те, що вимога про стягнення заборгованості, що виникла за кредитним договором після 16 вересня 2009 р., яка була направлена позивачем поручителю 14.05.2013р. була вчинена не у встановлений строк, а тому договір поруки є припиненим ще і з підстав не пред'явленням вимоги до поручителя у встановлений строк, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства і є помилковою.

Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, яка є поручителем, за їх безпідставністю з підстав припинення поруки, не відповідає, як вимогам закону, так і обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині слід скасувати.

Не відповідає, як вимогам закону, так і обставинам справи і рішення в частині часткового задоволення позовних вимог до боржника ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що стягненню з боржника ОСОБА_2 підлягає заборгованість за кредитним договором за процентами та з комісії тільки за період з 16 вересня 2009 р. по 31 серпня 2011 р. Даний висновок був зроблений судом на підставі того, що оскільки кредитний договір після винесення рішення суду не припинив свою дію у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем утворилася нова заборгованість. Визначаючи період заборгованості та її розмір, суд виходив з того, що кредитним договором встановлений тільки строк виконання зобов'язань п.п.3.2, 3.3. 4.3.2. 4.4. 4.7 і 4.8, а строк дії самого договору передбачений не був., тому суд дійшов висновку про те? що нарахування процентів та комісії за договором можливе тільки у межах дії строку виконання зобов'язань, тобто до 31 серпня 2011 р. Однак, при цьому судом не було враховано те, що згідно ст.. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, відповідно до ч.1 даної статті час, протягом якого сторони можуть здійснити передбачені договором права і виконати обов'язки складає строк договору (строк дії договору). Строк дії договору може або співпадати із строком виконання сторонами своїх обов'язків за договором, або бути більшим за нього, охоплювати його. Так, наприклад, в договорах часто зазначається, що вони діють до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язків. Договір набуває чинності і пов'язує сторони правовим зв'язком з моменту його укладення а строк ( термін) виконання обов'язків за договором визначається сторонами на їх власний розсуд. Строк ( термін) виконання обов'язків може визначатися шляхом вказівки на настання певної події, на здійснення певних дій, а може не визначатися взагалі або визначатися моментом вимоги. Згідно п. 3.2 та п.3.3 кредитного договору позичальник дійсно зобов'язався останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 31 серпня 2011 року. Але п. 7.3 даного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів(їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов,язань. Крім того, відповідно до п. п. 4.1, 4.2 кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 0,0001 % річних. Нарахування процентів проводиться за період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок.

Згідно ст.. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З наведеного вбачається, що проценти за договором нараховуються у розмірі передбаченому договором по день фактичного повернення кредиту. За таких обставин висновок суду про стягнення процентів за період з 16 вересня 2009 р. і до часу припинення дії договору - 31 серпня 2011 р. є таким, що зроблений з порушенням норм матеріального права.

Неможливо погодитися з висновком суду і в частині визначення такого ж строку стягнення комісійної винагороди з зазначених вище підстав, оскільки відповідно до п. 4.7 кредитного договору позичальник щомісяця в строк з 1 по 10 число кожного місяця, сплачує позивачу комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 215 грн 25 коп. Зазначена у цьому пункті договору комісійна винагорода банку сплачується позичальником щомісячно за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов'язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 64815, 02 грн., виходив із того, що позивачем пропущено строк спеціальної позовної давності. Однак з таким висновком суду повністю погодитися не можна.

Так, підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.. 610 ЦК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов кредитного договору (п. 6.1) за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) дійсно застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ст.. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до повного виконання зобов'язання. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже аналіз норм ст.266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) в межах одного року перед зверненням кредитора до суду при наявності підстав для її нарахування здійснюється у межах строку позовної давності, її стягнення понад рік у разі подання заяви про застосування строку позовної давності можливе за умови поновлення цього строку. Таким чином, суд, не звернувши уваги на зазначені норми закону, помилково повністю відмовив у задоволенні позову про стягнення пені та помилково дійшов висновку про те, що згідно ЦК України строк позовної давності обраховується з дня виникнення права на звернення до суду, а не з дня такого звернення з визначенням суми пені за один рік до цього, так як у позивача право звернення до суду зберігалося з зазначених вище підстав на момент його звернення до суду з позовом по даній справі.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що скасуванню підлягає і рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 з наведених в рішенні суду підстав.

В той же час, на підставі аналізу наведених вище обставин по справі та діючого законодавства, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з договору, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, банк надав позичальникові строковий кредит на строк по 31.08.2011р. включно. Таким чином, даним договором визначено строк виконання зобов'язання, а саме 31.08.2011р. Крім того, згідно умов договору позичальник повинен був повертати грошові кошти щомісячно у сумі 341,67грн., тобто договором фактично встановлений і графік погашення заборгованості за кредитним договором. Тобто, сторони встановили, як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 31.08.2011р. Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Як встановлено судом, у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_2 умов договору по поверненню кредитних коштів рішенням Лисичанського міського суду від 13 жовтня 2009 р. з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 16 вересня 2009 р. в сумі 20502.2 грн. та відкрито виконавче провадження, в ході якого заборгованість була погашена в повному обсязі тільки в травні 2013р. При цьому тіло кредиту згідно розрахунку позивача було погашено 04 жовтня 2012 року. Останній платіж по погашенню заборгованості по процентам було здійснено 08 травня 2013 року. З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 11 липня 2013 року, тобто в строк. Таким чином, заборгованість за процентами підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості за комісією, то вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням строку позовної давності, так як останній платіж на погашення заборгованості за комісією згідно розрахунку позивача був здійснений 30.12.2010р. в рахунок погашення комісії, стягнутої за рішенням суду. В рахунок погашення комісії, нарахованої після рішення суду, платежі не вносилися. З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 11 липня 2013 року. Таким чином стягнення заборгованості за комісією має бути здійсненим за період з липня 2010р. по липень 2013р. При цьому апеляційний суд не погоджується з зарахуванням в рахунок погашення заборгованості за комісією суми у розмірі 5,04грн., яка була зарахована позивачем на сплату комісії 08.05.2013р., та вважає таке зарахування суми неправомірним при наявності на цей час непогашеної заборгованості за процентами та пені, так як згідно п. 3.7 кредитного договору сторони домовилися, що суми, внесені позивальником у погашення заборгованості, направляються на виконання зобов'язань у наступній черговості: у першу чергу погашається пеня, у другу чергу погашаються прострочені проценти, у третю чергу погашаються нараховані проценти і тільки у четверту чергу погашаються прострочені суми по комісійній винагороді, а у п'яту чергу суми комісійної винагороди, які не є простроченими. Таким чином розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку складає 5811грн. 75 коп.( 7959,21грн. - заборгованість за період з 01.09.2009р. по 01.07.2010р. у розмірі 2152,50грн. ( 215,25грн.х10=2152,50грн.) + 5,04грн. = 5811,75грн. ). В той же час сума 5,04грн. підлягає зарахуванню на сплату відсотків і тому заборгованість за процентами, яку також слід стягнути з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку буде становити 9241,35грн. ( 9246,39грн. - 5,04грн.= 9241,35грн.).

Однак, при прийнятті остаточного рішення по справі, апеляційний суд вважає можливим застосувати до вимог про стягнення пені положення ст. 551 ЦК України, так як відповідач під час розгляду справи просив це зробити, виходячи з наступного.

Сума заборгованості за кредитним договором без урахування пені становить15053,10 грн.( 9241,35грн. + 5811грн. 75 коп.= 15053,10грн.), а сума пені - 64815, 02грн. Тому, враховуючи те, що поняття обставин, які мають у кожному конкретному випадку істотне значення, є за діючим законодавством оцінюючим поняттям, що застосування ч.3 ст. 551 ЦК України є правом суду та враховуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та ст. 3 ЦК України про те, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, апеляційний суд вважає, що оскільки сума нарахованих санкцій за неналежне виконання умов договору у вигляді пені є неспівмірною з сумою заборгованості за цим договором, апеляційний суд вважає можливим зменшити розмір пені до 15053 грн. Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 30106,10 грн., яка складається з заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9241,35грн. ; заборгованості по комісії за користуванням кредитом у розмірі 5811грн. 75 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 15053 грн.

Таким чином, проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 30106,10 грн., з зазначених вище підстав.

В зв'язку з цим з урахуванням положень ст.. 88 ЦПК України підлягають також частковому задоволенню і вимоги про стягнення судового збору, який було сплачено позивачем при подачі позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, тобто у розмірі по 150, 53 грн., з кожного з відповідачів.

При прийнятті остаточного рішення по справі апеляційним судом враховується також правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013р. у справі № 6-116 цс 13, за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки згідно ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Керуючись ст.. 303, 307, 309, 314, 316, 88 ЦПК України, ст.1054,526,527,530, 551, 252, 257, 259, 261 ЦК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі Луганської філії задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі Луганської філії задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 01 вересня 2008р. у розмірі 30106 грн. 10 коп., яка складається з суми простроченої заборгованості по процентам -9241 грн.35 коп., суми простроченої заборгованості по комісії у розмірі 5811 грн. 75 коп. та пені у розмірі 15053грн.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" судовий збір у розмірі по 150грн.53 коп. - з кожного.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді