П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,
Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства "ДТЕК "Донецькобленерго" про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2013 року ОСОБА_8, посилаючись на те, що він є ветераном Міністерства внутрішніх справ України й має пільги згідно зі статтею 22 Закону України від 20 грудня1990 року № 565-XII "Про міліцію" (далі - Закон України "Про міліцію), звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (далі - ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго") про визнання дій товариства незаконними та про зобов'язання здійснити перерахунок оплати спожитої електричної енергії за період з 1 січня 2010 року до 1 січня 2013 року з урахуванням 50-процентної знижки, передбаченої законом.
Указував, що 1 січня 2009 року письмово повідомив відповідача про своє право на пільгу та з цього часу фактично сплачував послуги за користування електричною енергією, користуючись 50-процентною знижкою, однак у листопаді 2012 року отримав повідомлення про наявність у нього заборгованості перед енергопостачальником за спожиту електричну енергію в розмірі 3 391 грн 86 коп.
Посилаючись на неправомірність і незаконність зазначених дій відповідача, ОСОБА_8 просив про задоволення позову.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 6 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2013 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права - статті 22 Закону України "Про міліцію".
На обґрунтування заяви ОСОБА_8 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2012 року та від 1 червня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена норма права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_8 є ветераном Міністерства внутрішніх справ України та інвалідом другої групи.
У період з 30 грудня 2008 року до 30 грудня 2010 року на підставі письмової заяви ОСОБА_8, поданої відповідно до пункту 31 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (далі - Правила), йому надавалась пільга з постачання електричної енергії як ветерану органів внутрішніх справ; з 31 грудня 2010 року до 24 травня 2011 року - як ветерану податкової міліції, а з 25 травня 2011 року до теперішнього часу - як пенсіонеру органів внутрішніх справ із нормою споживання електричної енергії 75 кВт на місяць.
За період з 1 січня 2009 року до 1 січня 2013 року ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" здійснило перерахунок ОСОБА_8 пільгового споживання електричної енергії з обмеженням норми пільгового споживання до 75 кВт на місяць, у зв'язку із чим станом на 1 січня 2013 року встановило заборгованість з оплати електричної енергії.
Відмовляючи ОСОБА_8 у задоволенні позову, суди на підставі частини четвертої статті 22 Закону України "Про міліцію" (у редакції від 20 грудня 1990 року) у поєднанні зі статтею 9 Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-ІІІ) дійшли висновку про правомірність дій ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" про надання пільги - 50-процентної знижки за спожиту електричну енергію в межах норми споживання електричної енергії - 75 кВт на місяць, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Постанова № 256).
Разом із тим у інших справах, які виникали з подібних правовідносин, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 24 лютого 2012 року та від 1 червня 2011 року виходив з обов'язку енергопостачальної організації надавати особі передбачену частиною четвертою статті 22 Закону України "Про міліцію" пільгу (50-процентну знижку з оплати спожитої електричної енергії) без будь-якого обмеження обсягу пільгового споживання електричної енергії.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах норми матеріального права - частини четвертої статті 22 Закону України "Про міліцію".
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із частиною четвертою статті 22 Закону України "Про міліцію" (у редакції від 20 грудня 1990 року) працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.
За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом (частина шоста статті 22 Закону України "Про міліцію" у редакції від 20 грудня 1990 року).
Пунктом 31 Правил передбачено, що споживач, який має право на встановлені законодавством пільги з оплати спожитої електричної енергії, повідомляє у письмовій формі енергопостачальника про своє право на пільгу з посиланням на відповідний законодавчий акт. Пільгова оплата за спожиту електричну енергію здійснюється за місцем його постійного проживання з дня подання споживачем заяви.
Норми споживання житлово-комунальних послуг, у межах яких надаються пільги на їх оплату, у тому числі обсяги пільгового споживання електричної енергії, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати" (зі змінами) (далі - Постанова № 879).
На підставі підпунктів "а" і "в" підпункту 1 пункту 68 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) у статтю 22 Закону України "Про міліцію" внесено зміни: частину четверту доповнено словами "в межах норм, встановлених законодавством", а частину шосту доповнено словами "якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) ці зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Ухвалюючи це рішення, Конституційний Суд України, ґрунтуючись на правових позиціях Суду, висловлених ним у Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання законів при підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону України «Про Державний бюджет України», яким повинні регулюватися лише правовідносини зі встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні відносини, а тому Закон України «Про Державний бюджет України» не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. У зв'язку із цим Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що «зупинення Законом про Державний бюджет України дій інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачених законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України» (абзац другий пункту 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10 - рп/2008).
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини та громадянина.
У разі необхідності зупинення дій законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватись інші закони.
Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, у справі, яка переглядається, суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з приводу забезпечення державою соціального захисту працівника міліції у вигляді надання йому 50-процентної знижки з оплати за спожиту електричну енергію у спірний період - з січня 2009 року до січня 2013 року, регулювалися нормою частини четвертої статті 22 Закону України «Про міліцію» у редакції від 20 грудня 1990 року, яка не містить положень про обсяги чи розміри пільгового споживання електричної енергії.
Разом із тим поряд із нормою частини четвертої статті 22 Закону України «Про міліцію» відповідно до норм статей 4, 5, 10 ЦК України, статей 2, 8 ЦПК України на правовідносини сторін поширювалась дія як статей 8, 46 Конституції України, так і інших актів цивільного законодавства України та міжнародних договорів, застосування яких повинно здійснюватись із дотриманням принципу верховенства права та загальних засад, зокрема засад справедливості, добросовісності й розумності.
Так, у статті 46 Конституції України передбачено право громадянина на соціальний захист, якому кореспондується обов'язок держави щодо його фактичного забезпечення, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законодавчим актом, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, є Закон № 2017-III.
Цим Законом визначено, що державні соціальні гарантії - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій та нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів (стаття 1 Закону № 2017-III).
Статтею 9 цього Закону передбачено, зокрема, встановлення державою нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги.
Соціальні норми і нормативи - це показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (абзац п'ятий статті 1 Закону № 2017-III).
Згідно зі статтею 5 цього Закону державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Закон № 2017-III визначає, що нормативи споживання - це розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг (абзац другий частини першої статті 4 Закону № 2017-III).
На підставі нормативів споживання визначають нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій та здійснюється їх фінансування (стаття 21 Закону № 2017-III, стаття 102 Бюджетного кодексу України, Постанова № 256).
Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп 2007 у справі про соціальні гарантії).
Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (стаття 96 Конституції України).
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що положення частини третьої статті 95 Конституції України щодо прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну та видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними.
З огляду на зазначене Конституцій Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 визнав принцип збалансованості бюджету як один із визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема, в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік.
Пунктом 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Як убачається, щорічними законами України про Державний бюджет України на 2009, 2010, 2011 роки передбачалося, зокрема, забезпечення пільг на оплату електричної енергії працівникам міліції та ветеранам органів внутрішніх справ за рахунок субвенції (міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції) з державного бюджету місцевим бюджетам; перерахування субвенції з державного бюджету здійснюється в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України за рахунок відповідних надходжень до бюджету.
Законами про Державний бюджет України на 2012 - 2013 роки передбачено, що норми й положення статті 22 Закону України «Про міліцію» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Отже, Верховна Рада України, ухваливши ці закони та визначивши Кабінет Міністрів України державним органом, який повинен забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявних фінансових можливостей бюджету, що за висновком Конституційного Суду України, викладеному в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, узгоджується з функціями Уряду, визначеними у статті 116 Конституції України.
Таким чином, розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави та повинні надаватися в порядку й розмірах, передбачених відповідними нормативними актами - законами України «Про Державний бюджет» і постановами Кабінету Міністрів України № 256, № 879.
На залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказав Конституційний Суд України й у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.
Аналогічні положення відображені у статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави; а також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів стаття 2).
У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини » від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії).
Відтак, як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» у рішенні від 7 липня 1989 року Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» цей Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
Отже, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про правомірність дій відповідача при наданні ОСОБА_8 соціальної пільги зі споживання електричної енергії, передбаченої статтею 22 Закону України "Про міліцію".
Оскільки у справі, яка переглядається, рішення касаційної інстанції є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді:Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко