АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
провадження №22-ц/796/443/2014 Головуючий у 1 інстанції: Кохановська З.С.
Доповідач: Поліщук Н.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Кулікової С.В.
при секретарі Задорожному А.Г.
за участю представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договорами позики,-
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 103909 грн. - основного боргу, 85724,92 грн. - процентів за користування коштами за період з 18 червня 2008 року по 18 січня 2013 року та 5602,53 грн. - трьох процентів річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року за договором позики від 18 червня 2008 року; 50000 грн. - основного боргу, 40500 грн. - процентів за користування коштами за період з 01 серпня 2008 року по 01 лютого 2013 року та 2695,89 грн. - трьох процентів річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року за договором позики від 01 серпня 2008 року; 23000 грн. - основного боргу, 23460 грн. - процентів за користування коштами за період з 17 жовтня 2008 року по 17 січня 2013 року та 1240,11 грн. - трьох процентів річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року за договором позики від 17 жовтня 2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 червня 2008 року надала в борг ОСОБА_5 13000 доларів США, зі сплатою 1,5% щомісячно, на підтвердження чого останньою складено розписку.
01 серпня 2008 року надала в борг ОСОБА_5 50000 грн. (10823 долари США), зі сплатою 1,5% щомісячно, на підтвердження чого останньою складено розписку.
17 жовтня 2008 року надала в борг ОСОБА_5 23000 грн., зі сплатою 2% щомісячно, на підтвердження чого останньою складено розписку.
Оскільки строк повернення позик у розписках не визначався, то позивач листом-вимогою від 24 березня 2011 року звернулася до відповідача з вимогою про повернення сум позик, який отримано останньою 31 березня 2011 року. У відповідності до абз. 2 ч.1 ст.1049 ЦК України позивач вважає, що строк повернення сум позик закінчився 30 квітня 2011 року.
Відповідач свого зобов»язання у встановлений законом строк не виконала, у зв»язку із чим позивач звернулась до суду із зазначеним позовом.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21 жовтня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв»язку із спливом позовної давності.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно застосовано строки позовної давності, оскільки договори не визначали строку виконання зобов»язань, відповідно позичальник вправі вимагати виконання зобов»язання у строки, визначені ч.1 ст.1049 ЦК України. Окрім того, вказує, що двохмісячний строк, про який зазначено у рішенні суду, обговорений між сторонами договору позики, як один з можливих і не був остаточним. Звертає увагу, що зверталась до правоохоронних органів з приводу неповернення сум позик і відповідачем надавалися пояснення, що борг вона визнає та обіцяє повернути. Також зазначає, що судом помилково розтлумачено ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки остання встановлює санкцію за не виконання зобов»язання, а не розмір процентів за користування грошовими коштами.
В судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на викладені в ній доводи .
Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції установлено, що між позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) виникли правовідносини з приводу укладення договорів позик. Так, 18 червня 2008 року укладено договір на суму 13000 доларів США, зі сплатою 1,5% щомісячно, 01 серпня 2008 року укладено договір на суму 50000 грн. (10823 долари США), зі сплатою 1,5% щомісячно, 17 жовтня 2008 року укладено договір на суму 23000 грн., зі сплатою 2% щомісячно, на підтвердження чого останньою складено розписку.
Залишаючи без задоволення вимоги в частині стягнення грошових коштів за договорами позик, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи сторони (їх представники) пояснили про наявність між позикодавцем і позичальником домовленості про те, що грошові кошти мають бути повернуті протягом двох місяців. Зробивши висновок, що з часу настання строку виконання зобов»язань за кожним із договорів пройшло більше трьох років, суд першої інстанції за клопотанням відповідача застосував строки позовної давності та відмовив в цій частині вимог.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за кожним із договорів позик, суд першої інстанції виходив з того, що вказана норма застосуванню не підлягає, оскільки договори містять установлений розмір процентів за користування сумами позики.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин 1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як установлено судом першої інстанції та не спростовувалось учасниками правовідносин, між сторонами виникли правовідносини з приводу укладення договорів позик. Зі змісту вказаних договорів позик убачається, що умовами договору строк виконання зобов»язання по жодній із позик не визначено.
Позика, як форма цивільно-правової угоди, є тимчасовою та підлягає поверненню на умовах договору та закону (ст.1049 ЦК України).
За змістом вказаних норм сторони вправі визначити умови своїх прав і обов»язків згідно із видом правовідносин та так само відступити від них на свій власний ризик. Відтак, не зазначення в договорі строку настання обов»язку боржника його виконати вказує на те, що його обов»язок є чинним, в тому числі і зі спливом трьох років від дня укладення договору, а наявність усної домовленості щодо строків повернення позики не є вирішальною, оскільки суперечить положенню ст.654 ЦК України, за змістом якої зміни у договір вносяться у спосіб, в який вчинено сам договір.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору. Оскільки умовами договору, що підтверджується даними розписки, строк виконання зобов»язання за договором позики не визначено, застосуванню підлягають правила абз.2 ч.1 ст.1049 ЦК України.
Відтак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем не пропущений строк звернення до суду із вимогою.
Помилковими також є висновки суду першої інстанції щодо порядку застосування ч.2 ст.625 ЦК України, що стосується трьох процентів річних, оскільки вказана стаття є санкцією за невиконане зобов»язання або його порушення, а не розміром процентів за користування коштами.
Відповідно до ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 18 червня 2008 року суму боргу 103909 грн., проценти за користування коштами за період з 18 червня 2008 року по 18 січня 2013 року в сумі 85724,92 грн., три проценти річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року в сумі 5602,53 грн., а всього 195236 (сто дев»яносто п»ять тисяч двісті тридцять шість) гривень 45 копійок.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 01 серпня 2008 року суму боргу 50000 грн., проценти за користування коштами за період з 01 серпня 2008 року по 01 лютого 2013 року в сумі 40500 грн., три проценти річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року в сумі 2695,89 грн., а всього 93195 (дев»яносто три тисячі сто дев»яносто п»ять) гривень 89 копійок.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 17 жовтня 2008 року суму боргу 23000 грн., проценти за користування коштами за період з 17 жовтня 2008 року по 17 січня 2013 року в сумі 23460 грн., три проценти річних за період прострочення повернення позики з 01 травня 2011 року по 14 лютого 2013 року в сумі 1240,11 грн., а всього 47700 (сорок сім тисяч сімсот) гривень 11 копійок.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3361 гривень 33 копійки на відшкодування витрат, пов»язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
С.В. Кулікова