16 січня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,

при секретарі Пацалі А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив розірвати шлюб з ОСОБА_2

У своїй позовній заяві вказує на те, що з 05.10.1996 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

27 вересня 2013 року судом першої інстанції за клопотанням відповідача сторонам даної справи надано строк для примирення, однак примирення подружжя не відбулося.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції не було вирішено питання щодо місця проживання неповнолітніх дітей та не залучено до участі в справі орган опіки та піклування. Також суд не врахував прохання відповідачки надати строк для примирення до трьох місяців, надавши строк тривалістю в один місяць, який, на її думку, є недостатнім для вирішення даного питання.

Враховуючи дані обставини та бажання зберегти шлюб, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2013 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Справа № 757/12580/13-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1977/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечила, зазначивши, що її довіритель наполягає на розірвання шлюбу.

Представник відповідачки просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 05.10.1996 року. В шлюбі мають двох дітей: сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Подружжя фактично припинило спільне проживання та ведення господарства, що визнано представниками обох сторін в судовому засіданні.

Згідно положень ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки вжиті судом заходи для примирення сторін позитивного результату не дали, і позивач наполягав на розірванні даного шлюбу.

Доводи апелянта про неповне з'ясування судом обставин справи у зв'язку з наданням мінімального строку для примирення подружжя до уваги не приймаються, оскільки законодавством не визначено межі такого строку. Крім того, суд також надає оцінку тій обставині, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції примирення між сторонами не відбулося.

Твердження апелянта про те, що при розгляді справи та ухваленні рішення суд повинен застосувати норми ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України, вирішити питання щодо місця проживання дітей та залучення до участі в справі органу опіки та піклування є помилковими, оскільки судом вирішувалося питання виключно про розірвання шлюбу між подружжям. Вимога щодо визначення місця проживання дітей позивачем заявлена не була.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту даної норми вбачається, що суд не наділений повноваженнями виходити за межі заявлених позовних вимог. Крім того, як вбачається із журналу судового засідання, судом було роз'яснено право звернутися з окремим позовом щодо визначення місця проживання дітей у разі виникнення спору з даного приводу (а.с. 87-88).

Посилання представника відповідача на те, що розлад в сім'ї має тимчасовий характер жодними доказами не підтверджені, спростовуються поясненнями представника позивача та наявними в матеріалах справи доказами.

Відтак, при встановленні обставин справи та ухваленні рішення судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути підставою для його скасування, а тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314,315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційцної скарги.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: М.І. Оніщук

Л.Д. Українець