Справа № 2-645/ 2008

 

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 грудня 2008 року                                                                                  смт. Ріпки

 

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

 

головуючого - судді Сташківа В.Б.,

при секретарі       Коваль Т.С.

за участю   позивача ОСОБА_1.,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2., 

відповідачів ОСОБА_3.,  ОСОБА_4.

представника відповідача Ріпкинської районної державної адміністрації Павленка Я.П.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ріпки в залі суду справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5та Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Ріпкинська райдержадміністрація) про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, зобов'язання органу приватизації вчинити передбачені законом дії щодо оформлення права власності на житло на нього, як єдиного власника,

 

В С Т А Н О В И В:

 

         В листопаді 2008 р. ОСОБА_1. звернувся з позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_5. та ОСОБА_4., третя особа - Ріпкинська райдержадміністрація, в якому просив:

·   визнати недійсним свідоцтво від 4 листопада 1998 р. про право власності на житло у вигляді одноквартирного будинку АДРЕСА_1, видане Ріпкинською райдержадміністрацією на підставі розпорядження органу приватизації № 143 від 3 листопада 1998 р. в частині включення до числа співвласників вказаного житла ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5.;

·   зобов'язати орган приватизації - Ріпкинську райдержадміністрацію вчинити передбачені законом дії щодо оформлення права власності на житло на нього, як єдиного законного власника житла.

 

         В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у вересні 2008 р. йому стало відомо, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. включені до свідоцтва про право власності на житло незаконно, всупереч чинного на той час законодавства, чим порушені його права та інтереси щодо приватизації житла та володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Посилався на те, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. не є тими особами, які в силу приватизаційного законодавства мають право на приватизацію спірного одноквартирного будинку АДРЕСА_1і яким може бути вона передана у власність з державного житлового фонду, оскільки вони в ньому до і на момент приватизації не проживали, а проживали в с. Суличівка. У спірному житловому приміщенні відповідачі ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. зареєстровані вже після видачі свідоцтва про право власності, а фактично посилились в нього в 2006 р.. Він їх не включав до складу своєї сім'ї в заяві до органу приватизації. Таким чином, вважає, що включення їх до числа співвласників приватизованого ним житла є незаконним і набуття ними права власності на нерухоме майно здійснено неправомірно.

        

В попередньому судовому засіданні третя особа Ріпкинська райдержадміністрація була залучена до участі в справі в якості співвідповідача.

 

В судовому засіданні ОСОБА_1. та його представник ОСОБА_2. позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, посилались на те, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. в спірному житловому приміщенні до і під час приватизації не проживали, що ОСОБА_3. не заперечує, а тому не мали права на приватизацію. Тому вважають, що видача свідоцтво про право власності на житло підлягає визнанню частково недійсним з огляду на те, що воно в частині включення до числа співвласників вказаного житла ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. є таким, що суперечить вимогам приватизаційного законодавства. Вказували, що прізвища ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. в довідці про склад сім'ї та заяві органу приватизації внесені не ОСОБА_1., а іншою особою, він нікого не прохав про внесення вказаних осіб у перелічені документи, що свідчить про те, що він їх до членів своєї сім'ї не відносив. Вказували, що згідно чинного житлового законодавства онуки членами сім'ї також не являються. Визнали, що ОСОБА_1. за надлишок площі в житловому приміщенні не доплачував та ордер на квартиру не отримував, проте зазначили, що ОСОБА_1. був наймачем вказаного житлового приміщення. І фактично ОСОБА_3. з синами приватизували його власність, що заборонено законом. Зазначили, що в даному випадку вони настоюють на реприватизації вказаного житлового приміщення, з застосуванням реституції щодо повернення сторони в первісний стан та подальшим оформленням свідоцтва на ОСОБА_1., як на єдиного законного власника вказаного житлового приміщення. ОСОБА_1. зазначив, що ОСОБА_3. двічі обдурила державу, а саме з приватизацією спірного житлового приміщення та приватизацією житлового будинку в с. Суличівка її чоловіком. ОСОБА_1. додатково пояснив, що у нього з колишньою дружиною ОСОБА_6., його дочкою ОСОБА_3. її чоловіком та онуками виник конфлікт. І фактично вказані особи вигнали його з будинків АДРЕСА_1. Зазначили, що строк позовної давності ОСОБА_1. не порушив, оскільки тільки у вересні 2008 р. йому стало відомо, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. включені до свідоцтва про право власності на житло незаконно, всупереч чинного на той час законодавства.

 

В судовому засіданні ОСОБА_3. позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, зазначила, що вона являється донькою позивача ОСОБА_1.. Восени 1998 р. він отримав житлове приміщення, а саме одноквартирний будинок АДРЕСА_1, як особа яка потребує поліпшення житлових умов. Визнала, що вона і діти в період приватизації в спірному приміщенні не проживали, при цьому зазначила, що в ньому не проживав і позивач. Оскільки загальна площа квартири понад 90 м², то позивач попросив її, що б вона разом з дітьми прийняла участь в приватизації вказаної квартири, на що вони і згодились і надали йому свої житлові чеки. Вказані житлові чеки позивач використав для приватизації спірного житла і у зв'язку з цим вони згідно чинного законодавства позбавлені права на безоплатну приватизацію житла, участі в приватизації житлового будинку в с. Суличівка вона з дітьми не приймала. Вказала, що вона в силу положень ЖК України являється членом сім'ї наймача, а тому має право брати участь в приватизації вказаного житлового приміщення. Визнала той факт, що в довідці та заяві члени сім'ї наймача були внесені не ОСОБА_1., а іншою особою. Зауважила, що до 2008 р. позивач жодних претензій щодо їх участі в приватизації не мав, і дійсною підставою для подання ним позову стала наявність між ними конфлікту. Вказує, що перепон для користування ј частиною спірного житлового приміщення вони позивачу не створюють. Вважає, що приватизація проведена законно і підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право власності відсутні.

 

В судовому засіданні ОСОБА_4. позов не визнав, підтримав заперечення проти позову викладені ОСОБА_3..

 

Відповідач ОСОБА_5., належним чином та завчасно сповіщений про час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явився.

 

Представник відповідача Ріпкинської райдержадміністрації Павлено Я.П. позов не визнав та заперечував проти його задоволення, як у зв'язку з безпідставністю вимог, так і у з в'язку з пропуском строку позовної давності на застосуванні якої наполягав з огляду на те, що про порушення прав ОСОБА_1. дізнався в листопаді 1998 р., що випливає з матеріалів справи, в яких відсутні будь-які поважні причини пропуску строку позовної давності. Свої заперечення проти позову за безпідставністю обґрунтовував тим, що свідоцтво по формі і змісту відповідає приватизаційному законодавству. Визнав той факт, що в довідці та заяві члени сім'ї наймача були внесені не ОСОБА_1., а іншою особою, проте зауважив, що вказані записи напевно були зроблені з слів позивача, оскільки згідно приватизаційного законодавство він мав право на приватизацію лише 21 м², а загальна площа спірного житлового приміщення складає 93,5 м², то в такому випадку йому б прийшлось сплачувати за надлишок площі. Зауважив, що позивач, як особа, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 4) мав пільгу по безоплатній приватизації  житла, проте з незрозумілих причин цим не скористався. Зазначив, що позивач при приватизації використав, як свої житлові чеки, так і житлові чеки ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. підтвердження чого є в матеріалах справи. Вважає ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. добросовісними набувачами вказаного житлового приміщення. Зазначає, що підстави для визнання свідоцтва частково недійсним відсутні, оскільки його видача не порушує права позивача. Задоволення позову, на його думку, призведе до втрати як позивачем, так і відповідачами статусу співвласників житла і призведе до утруднення та фактично неможливість виконання рішення суду з огляду на відсутність в законодавстві чіткого механізму реприватизації.

 

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1., представника позивача адвоката ОСОБА_2., відповідачів ОСОБА_3., ОСОБА_4., представника Ріпкинської райдержадміністрації Павленка Я.П., дослідивши матеріали даної справи, оригінал наданого представником Ріпкинської райдержадміністрації Журналу «Приватизаційні папери» за жовтень-грудень 1998 р., суд приходить до наступного висновку.

 

Судом встановлено, що наказом начальника центру електрозв'язку № 7 Чернігівської дирекції Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» (далі - Центр електрозв'язку) від 19 жовтня 1998 р. № 254-в приміщення кабельної дільниці виділено ОСОБА_1. для покращення житлово-побутових умов (а.с. 9).

 

В той же день, начальником Центру електрозв'язку був зроблений запит голові ВАТ «Комунсервіс» щодо проведення приватизації житлового будинку по АДРЕСА_1, яке виділене під житло ОСОБА_1. (а.с. 10).

 

Рішенням виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради від 15 жовтня 1998 р. надано дозвіл Центру електрозв'язку щодо переобладнання під житло адміністративного приміщення Ріпкинської кабельної дільниці в АДРЕСА_1  (а.с. 12).

 

Таким чином, судом встановлено, що житлове приміщення по АДРЕСА_1 в смт. Ріпки, в контексті ст. 2 Закону України від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ “Про приватизацію державного житлового фонду”, є об'єктом приватизації (далі - Закон № 2482-ХІІ).

 

Порядок передачі жилих приміщень у власність громадян регламентується Житловим кодексом України (далі - ЖК України), Законом від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ та Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. № 56 (далі - Положення від 15 вересня 1992 р. № 56).

 

Як вбачається з заяви начальнику органу приватизації Ріпкинської райдержадміністрації, серед членів сім'ї ОСОБА_1. зазначено: ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5., вони в якості членів сім'ї наймача також були вказані і в «Довідці про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані нею приміщення». У вказаних документах мається підпис тільки ОСОБА_1., а підпис ОСОБА_3. відсутній.

 

В судовому засіданні ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та представник  Ріпкинської райдержадміністрації Павленкко В.А. оглянувши оригінал наданого представником Ріпкинської райдержадміністрації Журналу «Приватизаційні папери» за жовтень-грудень 1998 р. визнали той факт, що в вказаних вище довідці та заяві члени сім'ї наймача були внесені не ОСОБА_1., а іншою особою.

 

За змістом  ч. 1 ст. 59 та ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд не бере до уваги докази, які одержанні з порушенням порядку встановленого законом. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

 

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1. в заяві органу приватизації та «Довідці про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані нею приміщення» ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. в якості членів сім'ї наймача не вказував, а вони були внесені іншою особою вже після заповнення ОСОБА_1. вказаних документів.

 

По справі встановлено, що Ріпкинська райдержадміністрація видала розпорядження № 143 від 03.11.1998 р. та оформила розрахунки площі квартири (будинку), що приватизується.

 

На підставі вказаного розпорядження, Ріпкинська райдержадміністрація 4 листопада 2008 р. ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_4 . та ОСОБА_5 . видала свідоцтво про право власності на житло у вигляді одноквартирного будинку АДРЕСА_1, де зазначено що вказаним особам на праві спільної часткової власності належить по ј частини вказаного житлового приміщення.

 

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) шляхом передачі їм цих квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.

 

Виходячи з аналізу змісту Закону від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ та Положення від 15 вересня 1992 р. № 56 у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 Цивільного кодексу України 2003 р. (далі - ЦК України) місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це  право  і  при  тимчасовій  відсутності  (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. та ОСОБА_3. як під час проведення попереднього судового засідання в справі, так і в судовому засіданні визнали ту обставину, що до і під час приватизації спірного житла, а саме в листопаді 1998 року, остання разом з своїми синами ОСОБА_5. та ОСОБА_4., які на той момент були малолітніми у будинку АДРЕСА_1 не проживали, а проживали в с. Суличівка Ріпкинського району разом з ОСОБА_7..

 

Зважаючи на наведене, суд вважає встановленим, що будинок АДРЕСА_1 до і підчас приватизації вказаного житла (жовтень-листопад 1998 року) не був місцем постійного проживання ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5., за ними права, передбачені ст. 64 ЖК України та ст. 5 Закону від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ на вказане житлове приміщення відповідно до ст. 71 ЖК України не зберігались.

 

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1., як на підставу позову той факт, що ОСОБА_3. була прописана у спірному житловому приміщенні одразу ж після видачі свідоцтва, а ОСОБА_4. та ОСОБА_5. були зареєстровані у вказаній квартирі набагато пізніше цього, оскільки відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження, і в даному випадку позивач помилково пов'язує право ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. на приватизацію спірного житла з фактом реєстрації, а не з фактом проживання.

 

Таким чином, суд знаходить, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. не є тими особами, які в силу Закону від  19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ та Положення від 15 вересня 1992 р. № 56, мають право на приватизацію спірного одноквартирного будинку АДРЕСА_1і яким може бути вона передана у власність з державного житлового фонду.

 

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що доведено існування суб'єктивного цивільного права ОСОБА_1. та факт порушення його житлових прав та права власності.

 

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 1 січня 2004 р., правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

 

З матеріалів справи, вбачається, що предметом спору є свідоцтво про право власності на житло, яке видане 4 листопада 1998 р. Ріпкинською райдержадміністрацією, а отримане позивачем 19 листопада 1998 р. (а.с. 13), тобто позовна давність у відповідності до ст.. 71 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. (далі - ЦК УРСР) для даних правовідносин сплила до 01.01.2004 р., а тому в даному випадку слід застосовувати правила ЦК УРСР про позовну давність.

 

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

 

З огляду на те, що згідно ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін, суд не приймає до уваги заяву відповідача представника - Ріпкинської райдержадміністрації Павленка Я.П. про застосування позовної давності.

 

Згідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

 

Виходячи зі змісту ст.ст. 71, 80 ЦК УРСР їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

 

Як встановлено судом, ОСОБА_1 . та його представник ОСОБА_2. вважають, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки тільки у вересні 2008 р. йому стало відомо, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. включені до свідоцтва про право власності на житло незаконно, всупереч чинного на той час законодавства.

 

За змістом ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності  починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коди особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

 

Суд не приймає позицію позивача щодо початку перебігу строку позовної давності з вересня 2008 р. коли йому стало відомо про те, що ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. включені до свідоцтва про право власності на житло незаконно, всупереч чинного на той час законодавства, оскільки незнання  законів, в силу ст. 68 Конституції України, не звільняє від юридичної відповідальності і наведене позивачем не є тією подією з якою закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності, й вважає, що про порушення права щодо приватизації житла позивачу було відомо ще в листопаді 1998 р. коли йому було видано свідоцтво про право власності на житло і саме з цього часу необхідно обчислювати строк позовної давності.

 

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не надав відповідних об'єктивних доказів на підтвердження того, що перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з вересня 2008 р., а не з листопада 1998 р..

 

З матеріалів справи не вбачається поважних причин, які б перешкоджали ОСОБА_1. своєчасно подати позов.

 

Враховуючи те, що права ОСОБА_1. порушені, проте ним пропущено строк позовної давності та належними та допустимими доказами не доведено поважних причин пропуску цього строку, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову ОСОБА_1. до ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. та Ріпкинської райдержадміністрації про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, зобов'язання органу приватизації вчинити передбачені законом дії щодо оформлення права власності на житло на нього, як єдиного власника слід відмовити, на підставі ст. 80 ЦК УРСР 1963 р., у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

 

Керуючись ст.ст. 3, 10, 13, 14, 27, 31, 59, 60, 61, 208, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, ст.. 68 Конституції України, ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР, ст. 29 ЦК України, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст. 64, 65, 71 ЖК України, ст.ст. 1, 5. 8 Закону України від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ “Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.ст. 2, 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” та п.п. 5, 14, 30 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. № 56, суд

 

В И Р І Ш И В :

 

В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Ріпкинської районної державної адміністрації про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, зобов'язання органу приватизації вчинити передбачені законом дії щодо оформлення права власності на житло на нього, як єдиного власника - відмовити.

 

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

 

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 

 

Головуючий                                           В.Б.Сташків