Справа № 119/389/13-ц

2/119/752/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2014 року м. Феодосія

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Микитюк О.А., при секретарі - Касянюк Т.М. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Реаско» про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, звернувся до суду із позовом до ТОВ «Реаско» про стягнення заборгованості в сумі 43496,70 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та відповідачем протягом 2004-2005 року було укладено договори про надання тимчасової фінансової допомоги на загальну суму 24220 грн. шляхом внесення цих сум в касу відповідача з датою повернення не пізніше 31 грудня 2009 року. Відповідач свої зобов,язання не виконав і до тепер грошові кошти не повернув, у зв,язку з чим, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Враховуючи, що відповідач обов.язки не виконав у встановлені договором строки, просив стягнути з останнього пеню в розмірі 13248,34 грн. за 1094 дні, суму інфляції в розмірі 3848,56грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 2179,80 грн.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснивши, що він працював директором ТОВ «Реаско», останнє перебувало у скрутному фінансовому становищі, для його функціонування необхідно було знайти грошові кошти, тому він вносив в касу ТОВ власні кошти в тих розмірах, які необхідно було використати. Бланки договорів були на підприємстві, а він або бухгалтер ОСОБА_2 заповнювали ці бланки в разі передачі грошових коштів в касу. Виправлення в договорах допускалися і не посвідчувалися належним чином, тому що він не вважав, що з цього приводу можуть виникнути проблеми, оскільки усі знали що він вкладає свої гроші. Виплату грошових коштів він почав вимагати з 2005 року, відповідач обіцяв повернути грошові кошти і просив трохи почекати. Але потім у нього виникли проблеми у спілкуванні з новим керівництвом і він перестав вимагати грошові кошти від них, а звернувся до суду. Чому оригіналів документів не має на підприємстві він не знає, оскільки уся документація перебувала в Феодосійській філії ТОВ «ДонецькІнаудит» і була повернута на підприємство.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила застосувати строк позовної давності до вимог позивача і про стягнення боргу і про стягнення пені, оскільки для останньої існує спеціальний строк позовної давності. Крім того, суду пояснила, що в договорах допущені виправлення в частині строку повернення боргу, дати укладання договору і відсотків по пені, що є односторонньою зміною умов договору. Крім того, зазначила, що на думку відповідача, дата повернення боргу та відсотки по пені вписані в договір пізніше, ніж укладалися ці договори. У відповідача зберігся лише один договір від 24 вересня 2004 року на суму 5300 грн., в оригіналі якого вказано строк повернення 31 грудня 2004 року. В інших договорах було також вказано 2004 рік та 2005 рік і тому підприємство не оплачувало податок. А якщо б договори були укладені до 31 грудня 2009 року, суми внесені позивачем повинні були б оподатковуватися. Тим більше що в 2008-2009 роках підприємство повернуло позивачу борг. Просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги на суму 2040 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

20 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги № 01 на суму 2040 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

24 вересня 2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги № 9 на суму 5300 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

20 жовтня 2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги №10 на суму 3700 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

19 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги №11 на суму 2700 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

03 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги № 12 на суму 4520 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

19 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги №2 на суму 540 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

18 березня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги №3 на суму 2820 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

20 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Реаско» укладений договір про тимчасову фінансову допомоги № 4 на суму 2600 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2009 року.

Згідно п. 3 вище вказаних договорів встановлено, що за порушення строків підприємство сплачує громадянину пеню в розмірі 0,05 % за кожен день прострочення від розміру неповернутої в строк суми. ( а.с.5-13). Вказані договори підписані ОСОБА_1 з обох сторін як фізичною особою, що надає допомогу і як директор підприємства, якому надається допомога.

На підставі квитанцій до прибуткових касових ордерів усі суми, вказані в договорах внесені в касу підприємства ( а.с.14-17). Представник відповідача не заперечувала отримання грошових коштів.

Договори від 20 січня 2005 року № 01, від 24 вересня 2004 року № 9, від 20 жовтня 2004 року № 10 , від 03 грудня 2004 року № 12 містять виправлення в п. 2, а саме виправленні в році повернення грошових коштів.

Вище вказані договори не визнанні недійсними і таких позовних вимог відповідачем не заявлені при розгляді зазначеної справи.

Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правовідносини сторін регулюються статтями 509, 525-526, 612, 625, 1046-1049 Цивільного кодексу України.

Згідно змісту ст. 1,4 ЦПК України, ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» суд може захистити право особи у ефективний спосіб, який повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до вимог ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст.11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк - термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк - термін (стаття 530).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання - неналежне виконання (стаття 610).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612).

У відповідності до стаття 536,625 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (стаття 631).

Згідно ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі статті 1047, 1048 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до вимог ст.. 1049,1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 624 Цивільного Кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення боргу і процентів за користування ним.

Отже, відповідач прострочив виконання своїх зобов,язань, що підтверджується розрахунком заборгованості, а тому позивач мав право нарахувати пеню.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлено строк повернення боргу не пізніше 31 грудня 2009 року, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення боргу, а відтак і початок перебігу позовної давності починається з моменту порушення строку його погашення, а отже, початок позовної давності для стягнення пені необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником зобов'язань.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Виходячи з наведеного суд вважає що в задоволенні позову в частині стягнення пені необхідно відмовити у зв.язку з пропущенням строку позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення суми боргу за договорами позики, суд виходить з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, отримав від позивача грошові кошті на загальну суму 24220 грн., що підтверджується даними договорів та квитанцій. Про порушення свого права позивач дізнався ще в 2005 році, коли почав вимагати повернення грошових коштів, про що позивач зазначив в своїх поясненнях в судовому засіданні 13 січня 2014 року. Строк повернення суми боргу в розмірі 5300 грн. за договором № 9 від 24 вересня 2004 року настав 31 грудня 2004 року, а отже позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, тому на думку суду, в цій частині необхідно відмовити виходячи зі спливу строку позовної давності.

Належних та допустимих доказів щодо повернення позивачу суми боргу суду не надано.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути суму основного боргу в розмірі 18920 грн.

Підстав, передбачених статтею 617 Цивільного кодексу України, для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання судом не встановлено.

Тому, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача інфляційні збитки.

Так, у 2010 році індекс інфляції дорівнював 109,1, у 2011 році - 104,6, у 2012 році - 99,8, у 2013 році - 100,5.

Таким чином, сума інфляційних збитків за станом на 01.01.2014 року становить 2686,64 грн. виходячи з вище зазначених індексів інфляції та загальної суми боргу 18920 грн.

Проведення розрахунку інфляційних витрат позивача в розмірі 3848,56 грн. суд вважає помилковим, оскільки вказаний розрахунок проведений шляхом нарахування «відсотків на відсотки», що є неприпустимим.

Крім того суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних, які складають 1702,80 грн.

Доводи представника відповідача про те, що вказана відповідальність дописана ручкою в друкованому тексті договору не можуть бути прийняти до уваги, оскільки ручкою зазначені: і сума грошових коштів, і термін повернення коштів, отриманих в борг, і пункт договору, відповідно до якого встановлена відповідальність. Крім того, вказані договори затверджені печаткою ТОВ «Реаско», а отримання коштів підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів про отримання підприємством коштів від ОСОБА_1 в сумі 24220 грн.

Наведені договори у встановленому законом порядку ніким не оскаржувалися, більш того, представники ТОВ «Реаско» під час розгляду справи не оскаржували факту отримання грошових коштів в борг.

Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачеві суму боргу за договорами позики 18920 грн., інфляційні збитки 2686,64 грн., проценти від простроченої суми в розмірі 1702,80 грн.

У відповідності до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачені судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 233,09 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 10, 60, 88, 212, 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Реаско» ( ІДН 30342595) на користь ОСОБА_1 суму боргу 18920 грн. суму інфляції 2686,64 грн., 3% річних - 1702,80 грн., судові витрати в сумі 233,09 грн., а всього 23542,53 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання останньої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий (підпис) О.А. Микитюк

Копія вірна: суддя- секретар-

копія вірна: суддя-