ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є, Чалого С.Я.
при секретарі - Мельник І.М.
розглянувши у судовому засіданні справу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2006р. по справі за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ " Піастрелла-К” про стягнення штрафних санкцій, -
В С Т А Н О В И Л А :
Справа № К-13542/06
Доповідач Фадєєва Н.М.
В червні 2005р. заступник прокурора Подільського району м. Києва звернувся в суд із позовом в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства „Піастрелла-К” про стягнення 19554 грн штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003р., встановленого ст. 19 Закону України „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, посилаючись на те, що згідно звіту про зайнятість інвалідів за формою інвалідів за формою № 10-ПІФ за 2003р., який було надано відповідачем позивачу, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача у 2003р. становила 229 чоловік, тобто норматив робочих місць для інвалідів на відповідному підприємстві становив 9, а фактично інвалідами було зайнято 7 робочих місць. В звіті про зайнятість інвалідів за 2003р. відповідачем зазначено, що середня річна заробітна плата на підприємстві становила 9 777 грн., отже сума штрафних санкцій за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів ( 2 осіб) визначена в розмірі 19 554 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.08.2005р. відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Подільського району м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2006р.апеляційна скарга прокуратури м. Києва залишена без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2005р. – без змін.
Не погоджуючись з зазначеними вище судовими рішеннями, прокуратура м. Києва звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 18 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів України» передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів» для підприємств (об»єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості 1 робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Робоче місце інваліда, згідно п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002р. № 19 – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві ( об»єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, ден створено необхідні умови для праці інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів» підприємства ( об»єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим .1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об»єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно звіту про зайнятість інвалідів за формою № 10-ПІ за 2003р., який було надано відповідачем позивачу, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача у 2003р. становила 229 чоловік. На кінець 2003р. на підприємстві відповідача працювало 13 інвалідів, які були працевлаштовані протягом 2003р.
Колегія вважає, що відповідач дотримався нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, заступником прокурора Подільського району м. Києва не доведено факту порушення відповідачем у 2003р. нормативу робочих місць для інвалідів, встановленого ст.. 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів».
Докази, наведені позивачем в касаційній скарзі не спростовують неправомірність висновків суду.
Судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка.
Рішення суду належним чином мотивоване і за змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.
За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін.
Керуючись ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2006р. без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді :