СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 919/741/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Балюкової К.Г.,

Видашенко Т.С.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився (фізична особа-підприємець Вірко Павло Володимирович)

відповідача: не з'явився (фізична особа-підприємець Ваджипова Гулізар Мамутівни)

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вірко Павла Володимировича

на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 27 листопада 2013 року у справі № 919/741/13

за позовом фізичної особи-підприємця Вірко Павла Володимировича (1. вул. Гоголя, 35, корп. А, кв.9, м. Севастополь, 99011; 2. вул. Гоголя, 35, корп. Б, кв. 35, м. Севастополь, 99011)

до фізичної особи-підприємця Ваджипової Гулізар Мамутівни (1. вул. Спортивна, 6, с. Павлівка, м. Севастополь, 99805; 2. вул. Гидрографічна, буд. 18, кв. 1, м. Севастополь, 99011)

про стягнення 113309,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2013 року фізична особа-підприємець Вірко Павло Володимирович звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця Ваджипової Гулізар Мамутівни про стягнення 113309,33 грн. (а.с. 3, т. 1).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням фізичною особою-підприємцем Ваджиповою Гулізар Мамутівною умов договору оренди обладнання № б/н від 25 листопада 2010 року щодо повної та своєчасної оплати, у зв'язку з чим за останнім виникла заборгованість у розмірі 105400,00 грн. Крім того, за прострочку виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7909,33 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 листопада 2013 року у справі № 919/741/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі (а.с. 209-213, т. 1).

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1003 25 жовтня 2013 року договір оренди обладнання № б/н від 25 листопада 2010 року підписаний з боку відповідача особою, не уповноваженою фізичною особою-підприємцем Ваджиповою Гулізар Мамутівною на його підписання, та майно, що є предметом договору відповідачу не передавалося, а тому цей договір є неукладеним та між сторонами забов'язання за вказаним договором не виникли.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець Вірко Павло Володимирович звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, заявник апеляційної скарги (позивач) вказує, що письмовим доказам, які наданні останнім у судовому засіданні, та поясненням про те, що відповідач забрала договір оренди для підпису із офісу позивача, а потім передала вже підписаний договір через свого представника, судом першої інстанції не надано ніякої оцінки.

Заявник апеляційної скарги також вказує на те, що оскаржуване рішення засноване виключно на висновках судово-почеркознавчої експертизи № 1003 від 25 жовтня 2013 року. Так, останній не погоджується з цим, оскільки для проведення досліджень експерт клопотав про надання додаткових вільних зразків підпису та почерку відповідача за період, який наближений до дати складання досліджуваних документів. Договір оренди та акт приймання-передачі були підписані сторонами 25 листопада 2010 року, а експерт здійснює дослідження та робить висновок на підставі документів, які датовані 2005, 2006, 2012, 2013 роками. Жодного документу, який підписаний відповідачем у 2010 році, для дослідження, надано не було, що ставить під сумнів об'єктивність та достовірність експертизи.

В судове засідання, яке призначено на 29 січня 2014 року, сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа, може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 листопада 2010 року між фізичною-особою підприємцем Вірко Павлом Володимировичем (Орендодавець) та приватним підприємцем Ваджиповою Гулізар Мамутівною (Орендар) було укладено договір № б/н оренди обладнання (далі - Договір) (а.с. 6-7, т. 1).

Відповідно до умов вказаного Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування електронні розважальні стимулятори грального обладнання "Ігрософт" в кількості 17 штук (далі - обладнання) (пункт 1.1 Договору) (а.с. 6-7, т. 1).

Згідно із розділом 3 Договору, обладнання повинно бути передано Орендодавцем та прийнято Орендарем протягом 10 днів з моменту підписання Договору. Передача обладнання здійснюється уповноваженими представниками сторін по акту передачі.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, розмір орендної плати щомісячно складає 3400,00 грн.

Пунктом 5.2 Договору сторони узгодили, що орендна плата сплачується на розрахунковий рахунок Орендодавця наперед не пізніше 5 числа кожного місяця.

У пункті 4.1 Договору сторони домовились, що обладнання вважається переданим орендарю з моменту підписання акту приймання орендованого майна.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що строк оренди складає 12 місяців з моменту прийняття обладнання по акту приймання.

25 листопада 2010 року, як стверджує позивач, між сторонами Договору було складено та підписано акт приймання передачі, тобто відбулась передача орендованого майна (а.с. 9, т. 1).

Підставою для звернення до суду стало неналежне виконання умов договору, а саме, щодо внесення відповідачем орендної плати за період з 25 листопада 2010 року по 05 травня 2013 року у розмірі 105400,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до норм статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою та четвертою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України вставлені вимоги до форми правочину та визначено, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Під підписанням правочину необхідно розуміти скріплення його тексту оригінальною позначкою, притаманною лише даній особі, яка має право на підписання угоди.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною другою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Крім того, згідно з вимогами частини третьою статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З урахуванням вимог статті 207 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України господарський договір (складений у формі єдиного документа або укладений у спрощений спосіб) повинен бути підписаний обома сторонами (уповноваженими особами), що і підтверджує наявність вільного волевиявлення сторін.

У разі не підписання договору однією із сторін договір не може вважатися укладеним.

В силу частини другої статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до норм статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Згідно із частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Севастопольському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса.

Так, на розгляд експерта були поставлені питання:

- Чи виконано підпис після слів .."ид.код 2184524107 ".. на договорі оренди обладнання б/н від 25 листопада 2010 року Ваджиповою Гулізар Мамутівною чи іншою особою?

- Чи виконано підпис після слів .."АРЕНДАТОР ".. на Акті прийому-передачі від 25 листопада 2010 року Ваджиповою Гулізар Мамутівною чи іншою особою?

Згідно із висновком судово - почеркознавчої експертизи №1003 від 25 жовтня 2013 року, підписи від імені Ваджипової Гулізар Мамутівни у оригіналі договору оренди обладнання б/н від 25 листопада 2010 року, у оригіналі акту прийому-передачі, розташовані у графі "Арендатор", рядку "Ваджипова Г.М.", виконані не Важдиповою Гулізар Мамутівною, а іншою особою, з наслідуванням її справжнього підпису (а.с. 178-183, т. 1).

Крім того, акт прийому-передачі обладнання від 25 листопада 2010 року також відповідачем не підписувався, а отже обладнання відповідачем отримано не було.

Відповідно до частини п'ятої статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки договір оренди обладнання № б/н від 25 листопада 2010 року підписаний з боку відповідача іншою особою, не уповноваженою останнім на його підписання, та майно, що є предметом договору відповідачу не передавалось, а тому цей договір є неукладеним, у зв'язку з чим між сторонами зобов'язання за ним не виникли.

Стосовно доводів апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Так, заявник апеляційної скарги (позивач) вказує, що письмовим доказам, які наданні останнім у судовому засіданні, та поясненням про те, що відповідач забрала договір оренди для підпису із офісу позивача, а потім передала вже підписаний договір через свого представника, судом першої інстанції не надано ніякої оцінки.

Відповідно до норм статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують викладенні обставини, а тому судова колегія не може надати їм обґрунтованої оцінки.

Заявник апеляційної скарги також вказує на те, що оскаржуване рішення засноване виключно на висновках судово-почеркознавчої експертизи № 1003 від 25 жовтня 2013 року.

Так, позивач не погоджується з цим, оскільки для проведення досліджень експерт клопотав про надання додаткових вільних зразків підпису та почерку відповідача за період, який наближений до дати складання досліджуваних документів. Договір оренди та акт приймання-передачі були підписані сторонами 25 листопада 2010 року, а експерт здійснює дослідження та робить висновок на підставі документів, які датовані 2005, 2006, 2012, 2013 роками. Жодного документу, який підписаний відповідачем у 2010 році, для дослідження, надано не було, що ставить під сумнів об'єктивність та достовірність експертизи.

Зазначені доводи є безпідставними, оскільки експерту повинні були додаткові вільні зразки підпису та почерку відповідача за період, який наближений до дати складання досліджуваних документів, а не тільки за 2010 рік.

Крім того, як вбачається із підпункту 2 частини 1 „Вступ" висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1003 від 25 жовтня 2013 року на дослідженні експерта були документи 2010 року, які підписані відповідачем (а.с. 178, т. 1).

Інших доводів щодо скасування оскаржуваного рішення фізичною особою-підприємцем Вірко Павлом Володимировичем не наведено.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Вірко Павла Володимировича не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Севастополя від 27 листопада 2013 року у справі № 919/741/13 не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 42, 43, 101, 103 (пункт 1 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вірко Павла Володимировича - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 27 листопада 2013 року у справі № 919/741/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.М. Плут

Судді К.Г. Балюкова

Т.С. Видашенко

Розсилка:

1. Фізична особа-підприємець Вірко Павло Володимирович (1. вул. Гоголя, 35, корп.А, кв.9, м. Севастополь, 99011; 2. вул. Гоголя, 35, корп.Б, кв. 35, м. Севастополь, 99011)

2. Фізична особа-підприємець Ваджипова Гулізар Мамутівна (1. вул. Спортивна, 6, с. Павлівка, м.Севастополь, 99805; 2. вул. Гидрографічна, буд. 18, кв. 1, м. Севастополь, 99011)

3. господарський суд міста Севастополя

4.