АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
провадження № 22-ц/796/414/2014 Головуючий у 1 інстанції: Козлов Р.Ю.
Доповідач: Поліщук Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Мараєвої Н.Є.
при секретарі Іванову Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, на заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-
УСТАНОВИЛА:
В березні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 27 вересня 2012 року між ОСОБА_5, що діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_3, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №2692.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що приблизно в серпні 2012 року через незнайомого чоловіка передав гр. ОСОБА_5, який увійшов до нього в довіру, паспорт, ідентифікаційний код та свідоцтво про народження для оформлення прав на спадщину (квартиру АДРЕСА_1), що відкрилася після смерті матері. 17 серпня 2013 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частину спірної квартири.
Позивач вказує, що 27 серпня 2012 року, будучи у стані алкогольного сп»яніння та не надаючи значення своїм діям, уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю гр. ОСОБА_5 продати, обміняти, передати в іпотеку, здати в оренду належну йому Ѕ частину вищевказаної квартири. Згодом позивачу стало відомо про укладений 27 вересня 2012 року гр. ОСОБА_5, який діяв від його імені на підставі довіреності, оспорюваний договір дарування.
Посилаючись на неправомірні дії як представника ОСОБА_5 та його зловмисну домовленість із ОСОБА_3, на підставі ст.232 ЦК України, просив позов задовольнити та визнати недійсним договір дарування.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 03 вересня 2013 року позовні вимоги залишені без задоволення.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Одночасно в апеляційній скарзі порушує питання про призначення судової психолого-психіатричної експертизи.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неналежно установлені обставини справи. Так, посилається на те, що дії гр. ОСОБА_5 по укладенню договору дарування були вчинені проти волі позивача, який не мав жодного наміру відчужувати належну йому частку квартири, проте судом надана невірна оцінка його діям, на протиправність яких також вказують покази свідка та інші письмові докази. Посилається також на те, що позивач має психічні розлади здоров»я та вживає спиртні напої, у зв»язку з чим клопотав перед судом про призначення психолого-психіатричної експертизи, проте таке клопотання було відхилено.
Учасники цивільного процесу в судове засідання не з»явились, про день, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки не повідомили.
Колегія суддів ухвалила слухати справу за відсутності нез»явившихся осіб на підставі ст.305 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 17 серпня 2012 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори позивачу видане Свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво про право на спадщину за законом на іншу частину квартири видано на користь брата позивача.
27 серпня 2012 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 посвідчена довіреність, якою позивач уповноважив гр. ОСОБА_5 вчиняти будь-які правочини, в тому числі укладати (переоформляти, підписувати) будь-які договори, в т.ч. - укладати та підписувати попередні договори купівлі-продажу квартири, договір купівлі-продажу квартири, міни, іпотеки, оренди або дарування на ім»я ОСОБА_3
27 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчений договір дарування, згідно з яким представник - ОСОБА_5, діючий від імені ОСОБА_1, подарував ОСОБА_3 Ѕ частину вищевказаної квартири.
Також установлено, що 24 січня 2013 року ОСОБА_1 скасував довіреність на ім»я ОСОБА_5
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України немає, оскільки позивачем не доведено наявності зловмисної домовленості між його представником з другою стороною, а вчинення представником конкретної дії, що прямо передбачена умовами довіреності, дійсність якої не оспорюється, не може уважатися результатом зловмисної домовленості.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст.ст.30-32 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Зловмисною домовленістю у контексті ст.232 ЦК України слід розуміти спільні дії сторін правочину - представника та іншої особи, які розуміють протиправність вчинюваного правочину (недійсність/нікчемність), що може полягати, зокрема, у відсутності справжнього волевиявлення довірителя якби він знав про їхні наміри, та вчинюють правочин для якого законом передбачений ризик визнання його недійсним або застосування наслідків нікчемності. Тобто повинен бути доведеним факт спільної зловмисної домовленості між представником та іншою особою.
У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. А також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв»язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.
При цьому, зловмисна домовленість представника однієї сторони правочину з другою полягає у вчинених діях (домовленості), наслідком яких є погіршення майнової і правової ситуації для сторони, що представляють, якщо об»єктивно була можливість уникнути ці негативні наслідки у разі вчинення правочину самою стороною.
Разом з тим, як убачається з даних довіреності, вона є цільовою - стосується відчуження частки квартири на ім»я ОСОБА_3, та у зв»язку із фактом відчуження квартири у представника фактично зникають повноважень внаслідок завершення вчинення дій. Фактів, які б вказували на зловмисну домовленість у правовідношенні по даруванню квартири не випливає, оскільки дії представника були чітко обумовлені довіреністю.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що представник діяв всупереч інтересів та волевиявлення довірителя, матеріали справи не містять.
Окрім того, обґрунтовуючи вимоги правилами ст.232 ЦК України та посилаючись на зловмисну домовленість представника з іншою стороною, позивач не визначає в якості відповідача та особу, що порушила його права і має відповідати за позовом, представника сторони.
Доводи апеляційної скарги про наявність у позивача психічних розладів та безпідставну відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення психолого-психіатричної експертизи відхиляються колегією суддів, оскільки встановлення наявності або відсутності таких обставин не впливає на дані, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст.. 232 ЦК України немає, оскільки позивачем, всупереч ст.. 60 ЦПК України, не доведено викладені у позовній заяві обставини.
Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, відхилити.
Заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Н.Є. Мараєва