ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2014 р. (16:13) Справа №801/73/14

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Аметовій В.Г., розглянувши за участю представників позивача Прудник С.Л., довіреність № б/н від 17.01.2014, паспорт серія НОМЕР_3; Лисакової О.О., довіреність № б/н від 17.01.2014, паспорт серія НОМЕР_4; представника відповідача Сорокіна М.В., довіреність № 58/10 від 11.11.2013, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Лідер Крим"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальність "Техно-Лідер Крим" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 09.10.2013 року № 0010792270 та № 0010782270.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Реальність та відповідність укладеної з контрагентом угоди нормам чинного законодавства підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Крім того позивач зауважує, що відповідачем при проведенні перевірки не дано оцінку тому, що товар придбаний у контрагента був в подальшому реалізований третім особам.

Представники позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягали з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав заперечення на позов, окремо зауважив, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті відповідачем за порушення позивачем податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

З 11.09.2013 року тривалістю 5 робочих днів відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Профіелектронік» за період липень 2011 року та відображення їх у податковій звітності, за результатами якої складено Акт перевірки 878/22.7/33918503 від 24.09.2013 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3,п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 201 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту ТОВ «Техно-Лідер-Крим» по взаємовідносинам з ТОВ «Профіелектронік» за липень 2011 року загалом на суму 6241 грн., в результаті чого зменшено від'ємне значення на 6241 грн.(р.24).

-п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14,п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за 2-3 квартали 2011 р. на загальну суму 7177 грн., в результаті чого донараховано до сплати податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року у сумі 7177 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 09.10.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0010792270, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6241 грн. (а.с.10);

-0010782270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7177 грн. (а.с. 11).

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся зі скаргами до Головного Управління Міндоходів в АР Крим та до Міністерства доходів і зборів України, за результатами розгляду яких податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Податкова накладна згідно до п.201.7 ст. 201 ПК України складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Профіелектронік» укладено Господарський Договір поставки від 16.06.2011 року № 110616-001, відповідно до якого Постачальник - ТОВ «Профіелектронік» зобовя'зується передати (поставити) Покупцеві - позивачу товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У виконання зазначеного Договору ТОВ «Профіелектронік» складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку: податкова накладна № 50 від 06.07.2011 року на загальну суму 37444 грн., у т.ч. ПДВ 6240,67 грн.(а.с.41), видаткова накладна № 110706 від 06.07.2011 року (а.с.40), з якої вбачається, що позивачем отриманий товар від зазначеного контрагента на загальну суму 37444 грн. у т.ч. ПДВ 6240,67 грн. (належним чином засвідчені копії залучені до матеріалів справи).

Також на виконання вимог податкового законодавства позивачем 18.08.2011 подано до органів державної податкової служби податкову декларацію з податку на додану вартість разом з додатками до неї.

Оплата товару придбаного у зазначеного контрагенту підтверджується банківськими виписками по рахунку.

Видані ТОВ «Профіелектронік» за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема вищеназвана податкова накладна повністю відповідають вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства, зокрема п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ТОВ «Профіелектронік» на час здійснення вищеназваної господарської операції, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що на момент укладання договору, виписки та складання вищеназваних первинних документів, зокрема податкової накладної ТОВ «Профіелектронік» було зареєстровано, як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Більш того, досліджуючи господарську мету позивача при укладенні зазначеного договору суд приймає до уваги те, що товар придбаний у зазначеного контрагента в подальшому був реалізований, в підтвердження чого позивачем надані копії договорів, копії податкових накладних, копії видаткових накладних.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Профіелектронік» та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

З залученої до матеріалів справи належним чином засвідченої копії податкової накладної встановлено, що вона виписана зареєстрованими платниками ПДВ, оформлена належним чином, має всі обов'язкові реквізити та відповідає усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Однак крім того, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту та до складу витрат у перевіряємий період, оскільки не підтверджується фактичне постачання товарів та послуг на адресу ТОВ «Профіелектронік», що свідчить про відсутність взаєморозрахунків ТОВ «Профіелектронік» з його постачальниками, крім того як вказує відповідач в ході перевірки не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність фізичної особи-підприємця за можливими допущеними порушеннями законодавства його контрагентів, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Посилання ДПІ на неможливість реального здійснення платником податків зазначених вище операцій з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність первинних документів обліку у ТОВ «Профіелектронік», також вважаються судом неспроможними, позаяк податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит в залежність від об'єктивної можливості контрагента для виконання господарської операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, більш того податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт або послуг, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт або надання послуг.

Ані Акт перевірки, ані заперечення позивача не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування витрат та податкового кредиту у перевіряємий період не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентам свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

Приписи податкового законодавства України чітко визначають підстави для віднесення сум до складу витрат та податкового кредиту

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, керуючись зазначеними вище положеннями Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу валових витрат та складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, витрати по зазначеній господарській операції та суми ПДВ згідно податкової накладної отриманої від вищезазначеного контрагенту.

Отже, висновки відповідача щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у сумі 7177 грн. та завищення податкового кредиту у сумі 6241 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 09.10.2013 № 0010792270, № 0010782270 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 27.01.2014 року. У повному обсязі постанову складено та підписано 03.02.2014 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 09.10.2013 № 0010792270, № 0010782270.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Техно-Лідер-Крим» витрати зі сплати судового збору у сумі 172,05 (сто сімдесят дві гривни п'ять копійок) грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Євдокімова О.О.