Справа № 382/1452/13-ц Головуючий у І інстанції Бурзель Ю.В.
Провадження № 22-ц/780/628/14 Доповідач у 2 інстанції Сушко
Категорія 44 29.01.2014
УХВАЛА
Іменем України
29 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Лащенка В.Д., Кулішенка Ю,М.,
при секретарі: Бевзюк М.М.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Яготинської міської ради Київської області, Яготинської міської ради Київської області про визнання рішення незаконним та визнання права на приватизацію,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, зазначив, що він є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Яготинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року йому безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і площею 0,02 га для ведення підсобного господарства. Зазначив, що для виготовлення державних актів на право власності на вказані земельні ділянки, йому необхідно погодити межі земельних ділянок із суміжними землекористувачами і що суміжний землекористувач ОСОБА_1, яка є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, відмовилась підписати акт погодження меж.
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Яготинської міської ради Київської області про скасування рішення виконавчого комітету Яготинської міської ради від 10 вересня 1996 року та визнання права на земельну ділянку. Зазначала, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_2. Дане домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 0,0763 га. Посилаючись на те, що відповідно до ст. 17 ЗК України 1992 року органом, який мав законне право на прийняття рішення про передачу земельних ділянок у власність громадян була міська рада, а не виконавчий комітет, договором, на підставі якого ОСОБА_2 набув права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, не передбачався перехід права користування земельною ділянкою, зокрема на землю для ведення особистого селянського господарства, на час переходу до неї права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 площа земельної ділянки, яка перебувала у користуванні попереднього власника складала 0,0763 га, а тому рішення виконкому Яготинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині безоплатої передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки розміром 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства, порушує її право на користування земельною ділянкою площею 0,0763 га.
У подальшому ОСОБА_1 змінила предмет і підставу позову посилаючись на те, що виконавчий комітет Яготинської міської ради прийняв рішення від 10 вересня 1996 року "Про передачу земельних ділянок у власність" поза межами своєї компетенції, з переходом до ОСОБА_2 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, право користування земельною ділянкою до нього не переходило, на час переходу до неї, ОСОБА_1, від попереднього власника домоволодіння АДРЕСА_2, перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,0763 га, яка і нині перебуває у її фактичному користуванні.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 28 листопада 2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 та в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просить змінити рішення в частині відмови в задоволені зустрічного позову та постановити нове яким задовольнити її позовні вимоги про визнання рішення незаконним та визнання права на приватизацію, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а висновки, на яких ґрунтується дане рішення не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що судом не було застосовано закон, який підлягав застосуванню при вирішенні спору за її зустрічними позовними вимогами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що зустрічний позов заявлений не правомірно, оскільки оспорюване рішення виконавчого комітету від 10 вересня 1996 року прийняте у відповідності до законодавства, виконавчим комітетом могли делегуватись відповідні повноваження у сфері земельних ресурсів. Між сторонами не склався фактичний порядок користування земельними ділянками, рішення щодо передачі земельної ділянки у користування ОСОБА_1 не приймалось. Позовні вимоги по зустрічному позову не ґрунтуються на чинному законодавстві, не доведені та не підлягають задоволенню.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом.
Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж. А також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними .
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю чи споруду право власності на земельну ділянку або її частку може переходити на підставі цивільно-правових узгоджень, а право користування - на підставі договору оренди.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема; визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших передбачених законом способів.
Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.. 198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Відповідно до ч.3 ст. 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства.
Встановлено, що земельні ділянки АДРЕСА_1, і АДРЕСА_2, складали єдину земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 - діда ОСОБА_2 та діда чоловіка ОСОБА_1 Площа цієї ділянки згідно генерального плану складала 1500 кв. м та лишки 389 кв. м.
ОСОБА_2 є власником жилого будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 - станом на час розгляду справи АДРЕСА_1, на підставі договору дарування (а.с. 10-11).
ОСОБА_1 є власником жилого будинку з надвірними будівлями за адресою юз: АДРЕСА_2, на підставі договору дарування (а.с. 27).
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є суміжними землекористувачами, між якими існує земельний спір.
Рішенням виконавчого комітету Яготинської міської ради від 10 вересня 1996 року ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки в АДРЕСА_1, розміром 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, і розміром 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 8).
З протоколу засідання виконавчого комітету Яготинської міської ради від 10 вересня 1996 року вбачається, що рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, прийнято на підставі заяви ОСОБА_2, даних БТІ, земельно-кадастрової документації, результатів обмірів.
Як вбачається з даних поземельної книги за попереднім землекористувачем за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_4 обліковувалась земельна ділянка площею 0,06 га, за ОСОБА_2 - 0,12 га.
Судом встановлено, що в 1996 році право власності на земельну ділянку посвідчувалося самим рішенням уповноваженого органу про передачу у власність земельної ділянки, прийнятим на підставі Декрету. Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність земельні ділянки, зберігають право на ці ділянки.
Згідно поземельної книги за ОСОБА_2 обліковувалась земельна ділянка площею 0,12 га.
ОСОБА_1 відмовилась підписати ОСОБА_2 акт встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) і передачі на зберігання межових знаків від 24 червня 2013 року (а.с. 13).
Згідно кадастрового плану площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 становить 0,763 га. (а.с. 28)
Встановлено,що власником домоволодіння АДРЕСА_2, до ОСОБА_1 був ОСОБА_5, за яким згідно поземельної книги обліковувалась земельна ділянка площею 0,06 га. Рішення щодо передачі земельної ділянки у користування ОСОБА_1 не приймалось.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 також відмовився підписати ОСОБА_1 акт встановлення (відновлення) погодження меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) та перенесення меж зон обмежень від 28 червня 2012 року (а.с. 45).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем відмовлено (а.с. 7).
З урахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку, що зустрічний позов заявлений не правомірно, оскільки при фактичному користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою 0,0763 га, остання порушує права ОСОБА_2, так як зменшує розмір земельних ділянок, що були передані йому у власність згідно рішення виконавчого комітету Яготинської міської ради від 10 вересня 1996 року. Зустрічні позовні вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві, не доведені матеріалами справи та не підлягають задоволенню.
Також судом вірно не прийнято до уваги доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що між сторонами фактично склався порядок користування земельними ділянками.
За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів
Головуючий:
Судді: