Справа № 117/1707/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Петрової Ю.В.

за участю: секретаря - Тріфонової С.О.

позивача - ОСОБА_1

прокурорів - Оськіна А.А., Прядєіної С.О.

представника відповідачки - ОСОБА_2

представників третіх осіб - Юзбашевої Н.С., Кучалієвої Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи Служба у справах дітей Управління освіти, молоді та спорту Совєтської районної державної адміністрації в АР Крим, Кримська Республіканська установа «Білогірський дитячий будинок-інтернат» Міністерства соціальної політики АР Крим, Відділ державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції АР Крим, Відділ державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції в АР Крим, прокурор Совєтського району АР Крим, про звільнення від сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про звільнення від сплати аліментів, які стягнуті за рішенням Совєтського райсуду АР Крим від 28 березня 2008 року на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від спільного проживання мають неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якого за рішенням Совєтського райсуду АР Крим від 28 березня 2008 року стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку до досягнення сином повноліття. Син сторін є інвалідом з дитинства, у зв'язку з чим відповідачка влаштувала його до Білогірського дитячого будинку-інтернату. У період проживання у цьому будинку син знаходиться на повному державному забезпеченні, кошти з батьків на його утримання не стягуються. Відповідачка участі у матеріальному утриманні сина не приймає, проте з позивача до тепер стягуються аліменти на утримання сина у повному обсязі, що на його думку є протиправним, що послужило підставою звернення до суду.

Третя особа КРУ «Білогірський дитячий будинок-інтернат» Міністерства соціальної політики АР Крим, Відділ державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції в АР Крим, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, від ВДВС Судацького МУЮ надійшла заяви про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника відділу, про причини неявки уповноваженого представника КРУ «Білогірський дитячий будинок-інтернат» не відомо, у зв'язку з чим з урахуванням думки осіб, які приймають участь у справі на підставі положень ст.ст. 77, 158, 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників третіх осіб.

Позивач ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, при цьому зазначав, що гроші відповідачка на сина не витрачає, оскільки без його відома помістила його у дитячий будинок, де дитина знаходиться на повному державному забезпеченні, тому аліменти ОСОБА_7 витрачає на власні потреби. За таких обставин вважав протиправним стягнення з нього аліментів на утримання сина.

Представник відповідачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги, заявлені до його довірительки не визнав, при цьому вказував, що дійсно син сторін у справі оскільки є інвалідом з дитинства влаштований його довірителькою до Білогірського дитячого будинку-інтернату. ОСОБА_5 піклується про свого сина, систематично відвідує його у інтернаті, забирає його до себе до дому, матеріально сина підтримує, купуючи йому продукти харчування та одяг. Вказував, що діючим законодавством не передбачено звільнення батька від сплати від аліментів на утримання дитини з заявлених позивачем підстав.

Крім того, зазначав, що позивач протягом тривалого часу зовсім не сплачує його довірительці аліменти на утримання сина, у зв'язку з чим має заборгованість по сплаті аліментів, у зв'язку з чим ОСОБА_5 зверталася у відповідні органи з цього приводу. У зв'язку з цим просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Прокурори прокуратури Совєтського району АР Крим Оськін А.А., Прядєіна С.О. у судовому засіданні вказували на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6, оскільки законодавчо не передбачено звільнення батьків від сплати аліментів, адже влаштування дитини до дитячого будинку не є підставою для припинення стягнення аліментів.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Совєтської РДА в АР Крим Юзбашева Н.С. у судовому засіданні також вказувала на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки він як батько має обов'язок з утримання свого малолітнього сина.

Представник третьої особи Відділу ДВС Совєтського РУЮ в АР Крим Кучалієва Г.А. у судовому засіданні вказала, що на примусовому виконанні у ВДВС знаходиться виконавче провадження з примусового виконання рішення Совєтського райсуду АР Крим про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7. Позивач у справі з 2011 року аліменти на утримання сина не сплачує, а тому станом на 01 січня 2014 року має заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 19 868 гривень 92 копійки. Вказувала, що з цього приводу ВДВС неодноразово зверталося у правоохоронні органи, проте у порушенні кримінальної справи за цим фактом було відмовлено.

Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, оглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Особа, яка вважає, що її право порушене, самостійно визначає спосіб його захисту, передбачений ст. 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 15 ЦК України захисту підлягає лише порушене право особи.

Згідно з ч. 7 та 8 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Совєтського райсуду АР Крим від 28 березня 2008 року, яке роз'яснювалося за ухвалою Совєтського райсуду АР Крим від 15 травня 2008 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частці від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25 лютого 2008 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 18 квітня 2008 року державного виконавця ВДВС Совєтського РУЮ в АР Крим відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Совєтським райсудом на підставі вищезазначеного рішення суду.

Як встановлено у судовому засіданні позивач у даній справі аліменти на утримання сина не сплачує з 2010 року, що не заперечувалося ним у судовому засіданні з вмотивуванням своїх дій тим, що дитина з 2010 року влаштована ОСОБА_5 у дитячий будинок.

Розрахунком заборгованості по аліментам, яка надана ВДВС Совєтського РУЮ в АР Крим підтверджується, що ОСОБА_1 станом на 01 січня 2014 року допустив заборгованість по аліментам на загальну суму 19 868 гривень 92 копійки.

З приводу невиконання ОСОБА_1 рішення суду ВДВС Совєтського РУЮ двічі звертався до правоохоронних органів з поданням про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 164 КК України. Проте кримінальні справи за розглядом подання не порушувалися.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 04 квітня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 04 червня 2013 року залишено без змін, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 5 000 гривень.

Дійсно у неповнолітнього сина сторін ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, наявне захворювання, яке відповідає розділу Х пункту 3 підпункту 3.1 F71 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років (Медичний висновок № 1416 про дитину - інваліда віком до 16 років, виданому від 20 жовтня 2008 року).

З цього приводу, як вказувалося представником відповідачки у судовому засіданні, ОСОБА_5 з травня 2010 року влаштувала сина ОСОБА_7 до Кримської Республіканської установи «Білогірський дитячий будинок-інтернат» Міністерства соціальної політики АР Крим.

Позивач просить звільнити його від сплати аліментів, мотивуючи тим, що з 2010 року дитина знаходиться у дитячому будинку на повному державному забезпеченні, а аліменти отримані відповідачкою у справі витрачаються нею на власні потреби. У зв'язку з чим вважає, що сплата аліментів на користь відповідачки є необґрунтованою.

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги посилається на ч. 2 ст. 188 Сімейного Кодексу України, в якій вказано, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

При цьому, підставою для звільнення батьків від аліментного обов'язку утримувати дитину законодавець визначає високий матеріальний рівень доходів дитини, який забезпечує задоволення її потреб за рахунок власних коштів.

А саме, за ч. 1 ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Статтями 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 - 59 ЦПК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували дані обставини і надали суду можливості звільнити його від сплати аліментів на утримання дитини на підставі ст. 188 СК України, тобто з заявлених позивачем підстав.

Крім того, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо звільнення від спати аліментів посилався на положення ч. 2 ст. 197 СК України, якою передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Проте, як у позовній заяві відповідних вимог про звільнення від сплати саме заборгованості по аліментам ОСОБА_1 так і під час розгляду справи у встановленому законом порядку заявлено не було.

Разом з тим, розглядаючи позов суд знаходить заслуговуючими на увагу доводи прокурорів про те, що влаштування дитини до дитячого будинку не є підставою для припинення стягнення аліментів.

Зазначене передбачено приписами ч. 1 ст. 197 СК України, за якою влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.

Аналіз зазначеної норми закону дозволяє дійти висновку про те, що якщо ж аліменти витрачаються не за цільовим призначенням, платник аліментів у порядку ст. 197 СК України має право пред'явити до суду позов про припинення стягнення аліментів на ім'я матері дитини.

Представник відповідачки у судовому засіданні вказував на те, що аліменти, які отримувала його довірителька до 2010 року витрачалися за цільовим призначенням на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7.

За інформацією КРУ «Білогірський дитячий будинок-інтернат» ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться у дитячому будинку з 11 травня 2010 року. За період його знаходження у будинку мати регулярно відвідує дитину, під час канікул забирає його до дому (так знаходився у матері на період весняних канікул з 21 березня 2012 року по 27 березня 2012 року), зі слів вихователів та неньок мати регулярно дзвонить, цікавиться життям сина, під час відвідувань привозить йому гостинці.

За інформацією Іллічівської сільської ради Совєтського району АР Крим ОСОБА_10 є інвалідом з дитинства, потребує постійного стороннього спеціального догляду, у зв'язку з чим мати влаштувала його до дитячого будинку, де постійно його відвідує, за можливістю забирає його на канікули та святкові дня. Грошові кошти використовує за призначенням, сім'я потребує аліменти на утримання дитини.

За таких обставин є підстави стверджувати, що відповідачка ОСОБА_7 використовувала аліменти за призначенням.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, ст.ст. 7, 180, 188, 197 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 15, 16 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 5, 10, 11, 14, 57 - 60, 88, 208, 209, 212 -215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.В. Петрова