Ухвала

Іменем України

30 січня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарі Пацалі А.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

у вересні 2010 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачки про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1, та зобов'язання відділу з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві зняти останню з реєстрації. Пред'явлені вимоги мотивувала тим, що вона є власником вказаного будинку та земельної ділянки, на якій зазначений будинок розташований. В даному будинку зареєстрована відповідачка, яка фактично у ньому не проживає, витрат по його утриманню не несе, її речі у будинку відсутні, місце проживання відповідачки невідоме, а відтак, з огляду на положення ч. 2 ст. 405 ЦК України, просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним вище будинком. (т. 1 а.с. 3-5).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись в вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, мотивовану тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення Голосіївським районним судом м. Києва було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального. Крім того, апелянт посилалась на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивачка та її представник подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити заявлені у позові вимоги.

Відповідачка та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Справа № 2-145/12

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1728/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Пасинок В.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

Колегія суддів, перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши письмові докази по справі, дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2001 року (т. 1 а.с. 7).

Рішенням Київської міської ради від 26 червня 2006 року № 528/688 земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, передана у власність позивачки, на підставі чого останній видано державний акт на право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 7-9).

Згідно ч. 1 ст. 405 ЦПК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Як встановлено в ході розгляду справи судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами по справі, відповідачка ОСОБА_2 набула права користування спірним житловим будинком 02.02.1979 р. як член сім'ї батьків її чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким даний будинок належав на праві власності.

Таким чином між власниками спірного будинку та відповідачем по справі склалися правовідносини житлового сервітуту, які регулюються Главою 32 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦК України, сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Відтак, право користування житловим приміщенням збергігається за членами сім'ї власника навіть у разі подальшої зміни такого власника.

Посилання ОСОБА_1 на ч. 2 ст. 405 ЦПК України як на підставу свої позовних вимог у данному випадку є необгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до положень зазначеної статті, член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, необхідною передумовою застосування даної норми є встановлення факту неповажності причин відсутності особи у житловому приміщенні.

Однак, висновком судової будівельно-технічної експертизи № 8744/12-42 від 17 травня 2013 року встановлено, що будинок АДРЕСА_1 не відповідає діючим будівельним нормам, а також не приданий для проживання в ньому (а.с. 3-12, т. 2). Відтак, причини відсутності ОСОБА_2 у вказаному житловому приміщенні є поважними.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 405 ЦПК України та задоволення позовних вимог.

Посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.

Застосування положень ст. 71, 163 ЖК України, які передбачають збереження житлової площі за тимчасово відсутніми наймачами та членами його сім'ї в данному випадку є безпідставним, оскільки дані норми регулюють відносини найму житлового приміщення.

Відтак, апелянтом хибно визначено природу спірних правовідносин та норми законодавства, що застосовуються для їх регулювання.

Крім того, вимога позивача до третьої особи - відділу з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві щодо зняття з реєстрації ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 не ґрунтується на нормах ЦПК України, оскільки позов є матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, зверненою через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу.

Враховуючи викладене, при встановленні обставин справи та ухваленні рішення судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути підставою для його скасування, а тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314,315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційцної скарги.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва