Справа № 461/2-1950/11 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/406/14 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 37

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В.

секретар - Проворна Н.І.

з участю представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

адвоката відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Головного управління юстиції у Львівській області, Першої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та усунення від спадкування,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_5 від права спадкування за законом обов»язкової частки у квартирі АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_9

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_9 про розпорядження щодо квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_10 від 11.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 - 50 грн.00 коп. судового збору та 120 грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_3, ОСОБА_5

В обґрунтування апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_5 посилаються на те, що рішення Галицького районного суду м.Львова від 03.10.2013 року є незаконним та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом першої інстанції неправильно досліджені та оцінені докази по справі.

Зазначили, що суд першої інстанції в своєму рішенні покликався на п.2 ст.1257 ЦК України та прийшов до невірного висновку, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі. Оцінюючи покази свідків, суд надав віру показам свідків ОСОБА_11, ОСОБА_8, мотивуючи тим, що вони перебувають в об»єктивному взаємозв»язку з іншими, матеріалами справи, нічим не спростовані та доповнюються іншими доказами. Натомість до показів свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 віднісся критично, та зазначив, що такі є загальними, неконкретними, суперечливими, припущеними. З такими висновками суду не можна погодитись, оскільки такі суперечать дослідженим у справі доказам, а саме, показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які підтвердили, що волевиявлення заповідача було вільним.

Крім того, на момент складання заповіту ОСОБА_9 було 94 року і в силу похилого віку, неможливістю підписати заповіт власноручно за його дорученням та в його присутності заповіт підписала інша особа, про що і було зазначено у складеному заповіті та в посвідчу вальному написі.

Відповідно до довідки з офтальмогічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні у ОСОБА_9 була катаракта обох очей, відповідно йому було зроблено операцію, весною 2007 року.

При підписані заповіту, нотаріус перевірила дієздатність ОСОБА_9, що підтверджується довідкою з психоневрологічного диспансеру від 11.07.2008 року (перед підписанням заповіту).

Апелянт ОСОБА_3 також вважає, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про обов»язковість наявності письмового перекладу заповіту та відсутність такого перекладу у матеріалах справи та поставив під сумнів існування такого перекладу в цілому. Це суперечить самому змісту заповіту, так як в заповіті вказано, що переклад вчинено усно, а таке не суперечить закону. В матеріалах справи знаходиться архівна довідка від 20.06.2013 року, відповідно до якої письмовий переклад заповіту не вчинявся.

Порушення ст.1257 ЦК України при оформленні заповіту від 11.07.2008 року, не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях, а тому суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, задовольняючи позов ОСОБА_6

Апелянт ОСОБА_5 зазначив, що з 2004 року постійно проживає в Ізраїлі, однак батькові допомагав коштами, що підтверджується переказами з банку, які знаходяться в матеріалах справи. Зокрема, оплатив батькові дві операції, лікування, поховання, а також дав кошти на встановлення пам»ятника, після смерті батька. Натомість, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтвердили надання матеріальної допомоги ОСОБА_9 Крім того, позивач з 2005 року проживає в м.Києві, відповідно сам він не міг доглядати ОСОБА_9

Мотивує також апеляційну скаргу тим, що його матір - ОСОБА_14, заповіла свою частину квартири у 1996 році - позивачу ОСОБА_6, однак останній не дбав та не доглядав за ОСОБА_9, відповідно ОСОБА_9 записав частину квартири - ОСОБА_3, так як вона разом із ОСОБА_5 доглядали за ним.

Просять рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 в підтримання мотивів, викладених в апеляційній скарзі та заперечення представника відповідача - ОСОБА_2 проти апеляційної скарги опонента, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення таких, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Скориставшись своїм правом ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Головного управління юстиції у Львівській області, Першої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та усунення від спадкування.

За приписами ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає даним вимогам.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

На підставі ст.ст.10,60,61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача - ОСОБА_14, що стверджується свідоцтвом про її смерть, виданим відділом запису актів громадського стану виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів 11.11.1996 року за НОМЕР_1.

Після смерті ОСОБА_14, на підставі заповіту, 26.04.1996 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори було видано, на ім»я позивача ОСОБА_6, свідоцтво про спадщину за заповітом, а саме: 13/30 часток квартири АДРЕСА_1. Інша частина квартири (17/30 частин) залишилась у власності ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер спадкодавець ОСОБА_9, що стверджується свідоцтвом про його смерть, виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 04.11.2010 року за НОМЕР_2.

Відповідно до заповіту від 26.04.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Сулимою Н.Б., ОСОБА_9 зробив розпорядження, згідно якого, належну йому на праві власності частину кварти АДРЕСА_1 заповів позивачу ОСОБА_6

Крім того, згідно заповіту від 11.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_9 зробив розпорядження згідно якого, належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 заповів відповідачу ОСОБА_3

Із змісту заповіту від 11.07.2008 року вбачається, що раніше складений та посвідчений Першою Львівською державною нотаріальною контрою 26.04.1996 року за реєстровим №6-1205 заповіт скасовано. У зв'язку із тим, що ОСОБА_9 не міг сам прочитати і підписати текст заповіту українською мовою, відповідно до ст.1253 ЦК України заповіт посвідчено в присутності свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_17 Заповіт до підписання перекладений з української на російську мову і прочитаний уголос заповідачу ОСОБА_9, свідкам ОСОБА_13 та ОСОБА_17 У зв'язку із тим, що ОСОБА_9 недосконало володів українською мовою, а також у зв'язку з його похилим віком і не зміг підписати власноручно, на його особисте прохання та у його присутності текст заповіту підписано ОСОБА_12.

Позивач вважає, що ОСОБА_5 потрібно усунути від права на спадкування, оскільки він ухилився від надання допомоги своєму батькові, який через похилий вік та хвороби був у безпорадному стані, звернувся до суду з такою вимогою, просив позов задовольнити. Відповідно до вимог ч.5 ст.1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом ч.5 ст.1224 ЦК України лише при одночасному настанні вказаних обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадкування за законом.

Під безпорадним станом потрібно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умов свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд першої інстанції при вирішенні даного спору відповідно до вимог ст.214 ЦПК України встановив як факт ухилення ОСОБА_5 від надання спадкодавцеві допомоги, так і те, що він мав можливість її надавати (чого він сам і не зперечував), а також факт перебування спадкодавця ОСОБА_9 у безпорадному стані через похилий вік та хворобу, і потребу спадкодавця в допомозі сина, а відтак вірно прийшов до переконання про необхідність задоволення позову та усунення ОСОБА_5 від права спадкування за законом обов»язкової частки після смерті його батька ОСОБА_9

Позивач вважає, що заповіт ОСОБА_9 від 11.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про розпорядження належною йому на праві власності частиною квартири АДРЕСА_1 на користь відповідачки ОСОБА_3 слід визнати недійсним, оскільки заповідач його не підписував і такий не відповідав його волі. Звернувся до суду з такою вимогою, просив позов задовольнити.

Відповідно до ч.2 ст.1247 ЦК України заповіт має бути підписаний заповідачем особисто. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується за її доручення та у її присутності іншою особою, із зазначенням про це в заповіті.

У відповідності до п.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В матеріалах справи відсутні докази про добровільну зміну волі заповідача ОСОБА_9 щодо розпорядження майном на користь позивачки ОСОБА_3, неможливість здійснення підпису на заповіті самим заповідачем та його добровільне особисте прохання підписати заповіт від його імені.

Окрім того, в оспорюваному заповіті вказано, що такий до підписання перекладено з української на російську мову і прочитано вголос заповідачу ОСОБА_9 свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_17 У зв»язку із тим, що ОСОБА_9 недосконало володіє українською мовою, а також у зв»язку із його похилим віком не може підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та у його присутності текст заповіту підписано ОСОБА_12 Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що зі змісту цього напису слід розуміти про наявність письмового перекладу, однак такий в матеріалах спадкової справи відсутній, що ставить під сумнів його наявність загалом.

На підставі аналізу наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв»язок у їх сукупності, встановлених судом обставин справи, суд прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права. Рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстави для її задоволення та скасування рішення Галицького районного суду м. Львова відсутні.

Керуючись ст.ст.209 ч.3, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бермес І.В.

Савуляк Р.В.