ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 січня 2014 р. Справа №801/8005/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М.,
секретар судового засідання - Золоткова Г.Ю.,
за участь представників сторін:
прокурора - Дугаренко Р.І.,
від позивача - Закір’я С.С., довіреність № 08/4 від 03.03.2013 року;
від третьої особи (Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) - не з`явився;
від відповідача - Орловка Т.В., довіреність Т.В., довіреність від 09.01.2014 року;
від третьої особи (ОСОБА_3) - не з`явився;
від третьої особи (ОСОБА_4) - не з`явився;
від третьої особи (ОСОБА_5) - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення
до Масандрівської селищної ради
третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
про визнання протиправним та скасування рішення № 18 від 12.03.2010 року,
ВСТАНОВИВ:
Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор діючий в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Масандрівської селищної ради із вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Масандрівської селищної ради м. Ялта від 12.03.2010 року № 18 «Про затвердження проектів землеустрою і наданні у власність та оренду громадянам України земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» в частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки 0,12 га.
Позов мотивовано тим, що рішення Масандрівської селищної ради м. Ялта від 12.03.2010 року, яким ОСОБА_4 передана у приватну власність земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 суперечить чинному законодавству з тих підстав, що земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та не може вилучатись без відповідного рішення Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України.
Під час розгляду справи прокурор та представник позивача позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, надав пояснення по суті спору.
Від Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, у матеріалах справи є письмові пояснення з яких вбачається, що позов підтримують та зазначають, що згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду, їх вилучення можливо лише для суспільних потреб. Вказують, що земельна ділянка, яка була передана на підставі спірного рішення, на їх думку, входить в межі об'єкту природно-заповідного фонду, у зв'язку з чим передача її у власність на підставі спірного рішення суперечить вимогам земельного законодавства.
Представник відповідача під час розгляду справи заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, вважає, що спірне рішення було прийнято на підставі та у межах повноважень селищної ради.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання не з'явились, про місце, день та час слухання справи повідомлені. Від ОСОБА_3 в матеріалах справи є письмова заява, в який він просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Територіальні громади села, селища, міста відповідно до статті 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного Кодексу України (далі -ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно до пунктів «а», «б» частини 1 статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6-10 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Як свідчать матеріали справи ОСОБА_4 звернулася до Масандрівської селищної ради АР Крим із заявою про затвердження проекту землеустрою і передання у власність земельної ділянки загальною площею 0,1200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.10).
Рішенням 35-ї сесії 25скликання Масандрівської селищної ради від 12.03.2010 року № 18 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки та передано, зокрема, громадянці ОСОБА_4 у власність земельну ділянку (кадастровий № 0111948100:01:003:0285) площею 0,1200 га з земель, що знаходяться у веденні Масандрівської селищної ради, що не передані у власність і не надані у постійне користування в межах населеного пункту (рядок 12.3 шифр 96 форми 6-зем), у тому числі за угіддями: 0,1200 га відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом, у тому числі інші відкриті землі (графи 67, 71 форми 6-зем), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (код УКЦИЗ - 1.8 - зелі населених пунктів для індивідуального житлового гаражного та дачного будівництва) за адресою: АДРЕСА_1, в районі в районі котельної. Віднесено земельну ділянку до категорії земель житлової та громадської забудови (т.1 а.с.11).
ОСОБА_4 був отриманий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 438520, виданий Масандрівською селищною радою на підставі рішення 35-ї сесії 5-го скликання Масандрівської селищної ради від 12.03.2010 року № 18, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0111000700078 від 20.04.2010 року.
Відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки від 23.04.2010 року вказана земельна ділянка площею 0,1200 га ОСОБА_4 була продана ОСОБА_3. Договір посвідчено Державним нотаріусом (том 1, а.с.34-135).
На підставі свідоцтва про спадщину за законом, після смерті ОСОБА_3, який помер 13.08.2012 року, спадкоємцем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 438520, виданий Управлінням Держкомзему у м. Ялта АР Крим 20.04.2010 року, на підставі рішення 35-ї сесії 5-го скликання Масандрівської селищної ради № 18 від 12.03.2010 року, є ОСОБА_5 (т.3 а.с.80,81).
Як зазначено Сімферопольським міжрайонним природоохоронним прокурором у позовній заяві, внаслідок проведення у 2011 році перевірки йому стало відомо про прийняте рішення та встановлено його протиправність, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом.
Інші докази на підтвердження того, коли позивачу та прокурору стало відомо про прийняття спірного рішення, в матеріалах справи відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду 27.05.2011 року, про що свідчить відбиток штампу на конверті (т. 1 а.с. 30).
Отже у даному випадку визначити момент обчислення строку звернення з даним позовом прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища неможливо, а тому підстав для визнання пропущеним строку звернення до адміністративного суду у даному випадку немає.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частини 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, оцінюючи правомірність (протиправність) оскаржуваного рішення застосовує законодавство, що діяло на час прийняття відповідачем даного рішення.
З матеріалів справи вбачається, що третя особа ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,1200 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1. На замовлення третій особи було розроблено проект відводу вказаної земельної ділянки (том 1, а.с.83-109), який був узгоджений з органами та службами вказаними у зазначеній вище нормі ст. 118 Земельного кодексу України.
Матеріали справи свідчать, що проект землеустрою містить наступні узгодження:
- Висновок Управління головного архітектора Ялтинської міської ради від 29.12.2007 року № 05/25/7 (продовжено до 01.05.2010 року) (том 1, а.с.95-96);
- Висновок Державної Азово - Чорноморської екологічної інспекції № 1437 від 18.06.2008 року (том 1, а.с.101);
- погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-3425/9 від 06.11.2009 року (том 1, а.с.100);
- висновок Ялтинської міської СЕС № 737 від 14.09.2009 року (том 1, а.с.105);
Проект відведення земельної ділянки пройшов Державну землевпорядну експертизу.
Слід вказати, що в проекті відведення є умови відводу земельної ділянки ОСОБА_4, видані Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів 11.09.2009 року, згідно вказаних умов відводу класифікація угідь відповідно до форми 6-зем:
рядок 12.3 шифр 96 форми «Землі, що не передані у власність, не надані у користування у межах населеного пункту»;
за видами земельних угідь - графа 67, 71 «відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом», у тому числі «інші відкриті землі (том 1, а.с.93).
Окрім того, суд враховує, що ОСОБА_4 зверталась до Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Масандрівської селищної ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 12-й сесії 5 скликання Масандрівської селищної ради № 13 від 27 червня 2007 року "Про розгляд протесту прокурора м. Ялта № 3471-1 від 25 квітня 2007 року на пункт 1.20. рішення № 19 9-й сесії Масандрівської селищної ради 5-го скликання від 28 лютого 2007 року "Про дозвіл на розробку проектів відводу земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд із земель, що знаходяться в ведені Масандрівської селищної ради". Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2007 року позовну заяву ОСОБА_4 задоволено, рішення 12-й сесії 5-го скликання Масандрівської селищної ради № 13 від 27 червня 2007 року "Про розгляд протесту прокурора м. Ялта № 3471-1 від 25 квітня 2007 року на пункт 1.20. рішення № 19 9-й сесії Масандрівської селищної ради 5-го скликання від 28 лютого 2007 року "Про дозвіл на розробку проектів відводу земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд із земель, що знаходяться в ведені Масандрівської селищної ради" визнано незаконним та скасовано. Постанова набрала законної сили - 8 січня 2008 року.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Ялтинського міського суду АР Крим від 20.12.2007 року по справі № 2а-1086/2007, що набрала законної сили, встановлена правомірність надання ОСОБА_4 дозволу на складення проекту відведення земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення 9-й сесії 5-го скликання № 19 від 28 лютого 2007 року, яке прийнято без порушень земельного законодавства, у тому числі зазначено про відсутність доказів знаходження спірної ділянки у межах "Масандрівського парку" .
З урахуванням зазначених документів, суд робить висновок, що проект землеустрою по відводу земельної ділянки ОСОБА_4 не містить будь-яких даних про те, що земельна ділянка розташована на території земель об'єкту природно-заповідного фонду парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський".
Крім того, вказані вище документи є належним доказом дотримання відповідачем, при прийнятті рішення від 12.03.2010 року № 18, встановленого діючим на час прийняття такого рішення законодавством порядку щодо надання земельних ділянок у власність громадянам.
За таких підстав, суд робить висновок про правомірність прийнятого відповідачем рішення від 12.03.2010 року № 18 в частині затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельну ділянку (кадастровий № 0111948100:01:003:0285) площею 0,1200 га з земель, що знаходяться у межах населеного пункту та у веденні Масандрівської селищної рад, що не передані у власність і не надані у постійне користування в межах населеного пункту (рядок 12.3 шифр 96 форми 6-зем), у тому числі за угіддями: 0,1200 га відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом, у тому числі інші відкриті землі (графи 67, 71 форми 6-зем), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (код УКЦИЗ - 1.8 - зелі населених пунктів для індивідуального житлового гаражного та дачного будівництва) за адресою: АР Крим, смт. Масандра, АДРЕСА_1.
Таким чином, рішення Масандрівської селищної ради від 12.03.2010 року № 18 в частині рекомендації затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельну ділянку (кадастровий № 0111948100:01:003:0285) площею 0,1200 га з земель, за адресою: АДРЕСА_1, в районі котельної, прийнято у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначений Земельним кодексом України, з дотриманням наданої компетенції.
Оцінюючи доводи позивача, на підставі яких він вказує на протиправність вказаного рішення, суд зазначає наступне.
В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що рекомендуємо третьої особі для розроблення генерального плану земельна ділянка була розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме: на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Масандрівський».
Постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30.08.1990 року №18 затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Масандрівський парк.
За актом приймання-передачі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, майна та матеріальних цінностей від Ялтинського об'єднання санаторно-курортних установ профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на баланс Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.04.1998 року, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення площею 108,9 га, з 08 квітня 1998 року знаходиться в управлінні Міністерства охорони навколишнього природного середовища та прийнятий Держадміністрацією парків під відповідальну охорону і забезпечення цільового використання відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Пунктом 3 постанови Верховної ради України від 16.06.1992 року «Про введення в дію Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено у зв'язку з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; постановою Верховної Ради України від 22.09.1994 року № 177/94-ВР затверджено Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), в Додатку № 9 до якої наведено Місхорський парк як існуючий природно-заповідний об'єкт - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (№ 58, розділ 1.7). Таким чином, відповідність Місхорського парку статусу парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в розумінні Закону України «Про природно-заповідний фонд України» станом на 1992 рік підтверджується чинним законодавством.
Стаття 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначає парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як штучно створений об'єкт, що належить (саме як об'єкт парк) до природно-заповідного фонду України; таким об'єктам може надаватися (або не надаватися) статус юридичної особи.
За статтею 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів; за змістом частини 4 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі, на якій знаходяться парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, можуть перебувати у різній формі власності.
Водночас за статтями 43-45 Земельного кодексу України (у редакції станом на час прийняття спірного рішення) ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, віднесено до земель природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти, а також штучно створені об'єкти, зокрема, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній, приватній власності; порядок їх використання визначається законом.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010 року №1826-VI, який набрав чинності 16.02.2010 року, статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено частиною четвертою такого змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
Щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010 року №1826-VI) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Позивач вказує на те, що проектом створення території Масандрівського парку від 1999 року визначено територію, яка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Масандрівський», а знаходження земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту.
Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В пункті 5.5 мотивувальної частини Рішення від 13.05.1997 року N1-зп Конституційного Суду України зазначено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010 року №1826-VI, яким статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» було доповнено частиною 4, на підставі якої позивача просить задовольнити позов, набув чинність з моменту опублікування, а саме з 16.02.2010 року (моменту опублікування у газеті «Голос України», 2010, 02, N27).
З наведеного суд дійшов висновків, що на час прийняття рішення межі земельної ділянки Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення на місцевості та межові знаки не встановлено, а, відтак, твердження, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, є недоведеним припущенням.
З урахуванням викладеного на час прийняття оскаржуваного рішення, межі природно-заповідного фонду (Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва) не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.
За таких підстав, суд робить висновок, що матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з порушенням вимог статті 150 ЗК України, з перевищенням наданих повноважень.
Крім того, суд зазначає, що статті 125 ЗК України, закріплює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини 1 статті 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, станом на 12.03.2010 року повинен був існувати державний акт на право постійного користування землями парку. Позивачем надана копія державного акту на право користування землею, виданого 24.12.1968 року на підставі рішення міської ради депутатів трудящих з відведення 49,12 га Масандрівского парку. Проте, зазначений документ не містить, а ні графічного відображення земельної ділянки, а ні каталогу координат до нього.
Як вбачається з пояснень прокурора та представника третьої особи на стороні позивача доводи того, що спірна земельна ділянка знаходиться на території об'єкту природно-заповідного фонду - Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення підтверджуються Звітом про науково-дослідну роботу «Розробка та впровадження проектів організації території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (Масандрівський, Лівадійський, Мисхорський АР Крим), де визначені проектні межі об'єкту природного-заповідного фонду - парка-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Масандрівський» та земельні ділянки фізичних та юридичних осіб, які входять в межи вказаного об'єкту.
Стосовно даних тверджень суд зазначає, що технічний звіт з топографо-геодезичної зйомки М1:1000 по об'єкту - Масандрівський парк нормами діючого законодавства не віднесений до землевпорядної документації.
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо. Перелік документації з землеустрою визначений ст. 25 Закону України «Про землеустрій».
Крім того, будь-яких доказів та пояснень чи розроблений та чи затверджений у відповідності до вимог діючого законодавства проект землеустрою по встановлюванню меж парка-пам'ятника Масандрівський або інша проектна документація представником прокурора та третьої особи на стороні позивача суду не надано.
Отже, суд не може прийнятий даний план як доказу на підтвердження знаходження спірної ділянки в межах об'єкту природно-заповідного фонду, навпаки, саме цей план свідчить, що ОСОБА_4 є суміжним землекористувачем і не знаходиться на території парку. При цьому знаходження суміжних із ОСОБА_4 землекористувачів поза межами території об'єкту природно-заповідного фонду - Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення а ні у прокурора, а ні у позивача не викликає сумніву.
Суд зауважує, що виходячи з вимог КАС України суд не може керуватися припущеннями, в тому числі щодо визначення чи входить спірна земельна ділянка в межи об'єкту природно-заповідного фонду.
Слід зазначити, що з метою встановлення цих обставин судом за неодноразовими клопотаннями прокурора призначалась судова експертиза. Разом з тим, справа була повернута без проведення експертизи (том 3 а.с. 177).
Ані прокурором, ані позивачем, ані третьою особою на стороні позивача не надані ні під час проведення експертизи, ні під час розгляду справи документи щодо визначення меж об'єкту природно-заповідного фонду - парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Масандрівський та не зазначено про наявність таких документів, не надано доказів затвердження у встановленому порядку проекту землеустрою, відповідно до якого таки межи встановлені.
Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).
Таким чином, на час розгляду справи ані прокурором, ані позивачем, ані представником третьої особи на стороні позивача не надані належні та допустимі докази на підтвердженні того, що земельна ділянка, як передана у власність ОСОБА_4 на підставі спірного рішення, входить в межи природно-заповідного фонду - парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Масандрівський.
Наявні у справі матеріали свідчать, що Масандрівський парк правовстановлюючих документів на землю та встановленні межі - немає, межі Масандрівського парку в натурі на місцевості - не виносились, площа земельної ділянки Масандрівського парку згідно з:
- Державним актом на право постійного користування 1968 року 49,10га (державний акт - анульовано);
- згідно з рішенням 40-ї сесії Ялтинської міської Ради 23-го скликання від 31 жовтня 2001 року N41 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок і технічних звітів підприємствам, організаціям, установам і підприємцям та надання їх в оренду на землях м. Ялти» вирішено Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський, Масандрівський, Лівадійський» надати земельну ділянку площею 36,42244 га - для обслуговування частини території об'єкту природно-заповідного фонду «Масандрівський парк» (визнано недійсним рішенням Господарського суду АР Ким від 24.02.2012 року по справі № 2-17/2431-2009);
- згідно з рішенням 40-ї сесії Масандрівської селищної ради 5-го скликання від 15 вересня 2010 року №3 «Про надання Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівський, Місхорського парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення дозволу на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Масандрівський» - прийнято рішення дати Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівський, Місхорського парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення дозвіл на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Масандрівський» на загальній площі 44,10 га, з них на території Масандрівської селищної ради на орієнтовній площі 0,56 га (з урахуванням існуючих землевласників).
В силу статті 71 КАС України позивач не надав доказів, що ділянка передана у власність ОСОБА_4 на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Масандрівська селищна рада порушила вимоги законодавства України.
Відповідно до статті 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Суд також вказує, що згідно ч. 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд враховує, що відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Ані позивачем, ані прокурором не надані докази, які підтверджують ті обставини, що на момент прийняття Масандрівською селищною радою оскаржуваного рішення останньому або ОСОБА_4 було відомо про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку) не надано належних доказів, які б безперечно свідчили, що земельна ділянка знаходиться в межах природно-заповідного фонду.
Більш того, судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення проект відведення земельної ділянки був узгоджений із усіма органами державної влади, в тому числі із Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекцією, яка входить до складу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, до повноважень якого віднесено здійснення контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
При цьому суд вважає необхідним звернути увагу, що відповідно до позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Конституційний Суд України зазначив, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Також Конституційним Судом України наголошено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону) і не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Таким чином, рішення Масандрівської селищної ради від 12.03.2010 року № 18 «Про затвердження проектів землеустрою і наданні у власність та оренду громадянам України земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» в частині передання ОСОБА_4 у власність земельну ділянку (кадастровий № 0111948100:01:003:0285) площею 0,1200 га за адресою: АР Крим, смт. Масандра, АДРЕСА_1, є актом індивідуальної дії, а відтак застосовується одноразово, та на момент звернення Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища з цим позовом до суду є таким, що вичерпало свою дію.
Разом з тим, рішення Масандрівської селищної ради № 18 від 12.03.2010 року на момент звернення прокурора з цим позовом є реалізованим, оскільки ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Більш того, вказана земельна ділянка вже відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3, та після смерті якого оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом його сином ОСОБА_5, про що зроблені відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 року у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Отож державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).
На підставі зазначеного в разі скасування оскаржуваного прокурором та позивачем рішення, шкода буде завдана новому власнику. Проте, така ситуація є не припустимою з огляду на висновки Європейського Суду з прав людини.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову і як наслідок про відмову в задоволенні позову.
Під час судового засідання, яке відбулось 21.01.2014 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 24.01.2014 року.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кудряшова А.М.