Ухвала
Іменем України
30 січня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Крижанівської Г.В.,
суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.
при секретарі: Пацалі А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк", ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2013 р. позивачка звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 490077161 від 13.06.2008 р., укладеного між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 13.06.2008 р. між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490077161, згідно умов якого, банк надав ОСОБА_2 споживчий кредит у сумі 30724,12 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних, з терміном повернення кредиту до 13.06.2015 р. ОСОБА_2, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, передав банку в заставу транспортний засіб Mitsubishi L 200, д.н.з. НОМЕР_1. Посилаючись на те, що з 2006 р. вони з відповідачем проживали однією сім'єю, а у 2009 р. зареєстрували шлюб, вказує як на підставу визнання правочину недійсним те, що ЗАТ "Альфа-Банк" перед укладенням кредитного договору не надано ОСОБА_2 інформацію, обсяг якої визначений в п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", та на те, що кредитний договір укладений всупереч ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України, що порушує її права на належний їй на праві спільної сумісної власності транспортний засіб, на підставі ст. 230 ЦК України просить визнати кредитний договір недійсним.
Справа № 761/19209/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/157/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Гриньковська Н.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням cуду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішенняШевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2013 р. та ухвалити нове рішення, яким визнати договір споживчого кредиту № 490077161 від 13.06.2008 р. недійсним.
Апелянт посилається на те, що ЗАТ "Альфа-Банк" під час укладення кредитного договору із ОСОБА_2 не виконав вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме, не надав у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також не ознайомив позичальника з усіма умовами договору та тим самим ввів його в оману.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ПАТ "Альфа Банк" просив відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.06.2008 р. між ЗАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490077161, на підставі якого банк надав ОСОБА_2 споживчий кредит у сумі 30724, 12 доларів США на придбання транспортного засобу Mitsubishi L 200, 2008 р. випуску, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами, з терміном повернення кредиту до 13.06.2015 р., а споживач, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, передав банку в заставу вказаний транспортний засіб (а.с. 5-11).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Положеннями статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 при підписанні спірного договору погодився з його умовами, не заперечував проти умов надання кредиту, а отже, вказаний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позичальника.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, згідно якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Посилання апелянта на те, що при укладенні вказаного договору не дотримано вимог вищезазначеної норми, не приймаються судом до уваги, оскільки кредитний договір містить умови щодо суми кредиту; валюти кредиту; цільового використання кредиту; способу забезпечення виконання зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору про надання кредиту; строку, на який кредит може бути одержаний, та порядок його повернення; інші умови надання кредиту, з якими позичальник погодився і підтвердив свою згоду підписом на кожній сторінці договору і графіку погашення кредиту та інших платежів (а.с. 5, 6).
До того ж, згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України викладених у п. 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Між тим, заявляючи вимоги про визнання договору недійсним як такого, що був укладений під впливом обману, позивачка не надала суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину представник відповідача навмисно ввів ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, при укладанні даного договору позичальник був ознайомлений з їх змістом та погодився з умовами, про що свідчать відповідні підписи позичальника на кожній сторінці договору.
Таким чином, посилання позивачки на обставини, які відповідно до положень закону можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним, не знайшли свого підтвердження.
Суд також надає оцінку тій обставині, що ОСОБА_2, як сторона договору, не звертався до суду з позовом про визнання правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Г.В. Крижанівська
Судді: М.І. Оніщук
В.А. Шебуєва