Справа № 105/6014/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. м. Джанкой

Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді - Старової Н.А.,

при секретарі - Рижковій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Джанкойської міської ради АР Крим про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Джанкойської міської ради АР Крим про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії.

Свої вимоги мотивує наступним. Рішенням Джанкойської міської ради АР Крим № 978 від 27.09.2013 року її заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що право власності на об'єкт нерухомості зареєстроване за іншою особою - ОСОБА_2 Вважає зазначене рішення незаконним, оскільки воно прийняте на підставі неповно досліджених наданих нею документів, зокрема без урахування розписки ОСОБА_2, її свідоцтва про смерть, довідки вуличного комітету, висновку судової будівельно-технічної експертизи. Посилаючись на ст. 123, 152 Земельного кодексу України просить визнати незаконним та скасувати рішення Джанкойської міської ради АР Крим №978 від 27.09.2013 року, зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, представник позивача ОСОБА_3, який діяв на підставі належним чином посвідченої довіреності, в письмовій заяві просить справу розглянути в його відсутності, позов задовольнити.

Відповідач явку представника не забезпечив, в письмових запереченнях на позов просить відмовити в задоволенні позову за тих підстав, що позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 АР Крим, однак право власності на житловий будинок, що розташований на вказаній земельній ділянці зареєстроване за іншою особою - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однак спадщина до цього часу після її смерті не прийнята, що не виключає можливості її прийняття можливими спадкоємцями на цей час та визнання спадщини відумерлою відповідно до діючого законодавства. З огляду на викладене, місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам закону, що відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що ради - представницькі органи місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням 39 сесії шостого склику Джанкойської міської ради АР Крим №978 від 27.09.2013 року заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 залишена без задоволення, що підтверджується випискою з зазначеного рішення (а.с.13).

Рішення вмотивоване тим, що право власності на житловий будинок, що розташований на вказаній земельній ділянці зареєстроване не за заявником ОСОБА_4, а за іншою особою - ОСОБА_2

Позовні вимоги позивача полягають в визнанні незаконним зазначеного рішення, його скасуванні та зобов'язанні відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить у тому числі розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать у тому числі повноваження з надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини перша та друга статті 116 ЗК України).

Згідно ч. 6 -7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зі змісту викладених норм закону випливає, що особа може оскаржити відмову органу виконавчої влади до суду.

Згідно з пунктом 34 частини статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на прилюдних засіданнях сільської, селищної, міської ради розглядаються питання про вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як на підставу позову позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без урахування розписки ОСОБА_2, її свідоцтва про смерть, вуличного комітету висновку судової будівельно-технічної експертизи.

ОСОБА_2, яка є власником будинку АДРЕСА_1 за життя 05.05.1984 року складена розписка про те, що вона отримала від ОСОБА_1 4000 рублів за належний їй будинок та передає документи та ключі від будинку ОСОБА_1 (а.с. 32).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Завіто-Ленінською сільською радою Джанкойського району АР Крим ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Суд вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм діючого законодавства, оскільки позивач просить виділити їй земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, що належав іншій особі - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Як підтверджується відомостями КРП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації» право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2

Згідно частин1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, оскільки позивач не є власником житлового будинку, що розташований на земельній ділянці, щодо якої ставиться питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, в неї не виникло право на виділення зазначеної земельної ділянки.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 за життя складена розписка про продаж будинку АДРЕСА_1 не мають правого значення для вирішення спору з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із нормою ст.657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку, іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, а тому згідно із положеннями ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Таким чином, законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Згідно змісту ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, та не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, судам при розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 не пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін, тобто вони є нікчемними.

Суд не приймає до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №ОД-474 від 29.09.20011 року згідно якого на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок, який складається з літери «А» 1951 року побудови, літньої кухні літера «Б», 1968 року побудови, вбиральні літера «Г» 1971 року побудови та самовільних будівель, які побудовані після 1984 року, оскільки згідно частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 04.02.2014 року.

У повному обсязі постанову складено відповідно до вимог ст. 160 КАС України 07.02.2013 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 12, 70, 71, 94, 159, 160, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Джанкойської міської ради АР Крим про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Н. А. Старова