ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2014 року Справа №801/11348/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М.,
секретар судового засідання - Золоткова Г.Ю.,
за участю представників сторін:
від позивача - Приступа Є.В., довіреність від 13.01.2014 року;
від відповідача - Чакал А.Р., довіреність № 11/10-0 від 02.09.2013 року,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект»
до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим
про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим із вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003172201 від 03.12.2013 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 411550,50 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 274367,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 137183,50 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Компанія «Інсел» та відображення їх в податковій звітності за квітень, травень, червень 2013 року, якою встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі 274367,00 гривень, внаслідок здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. На думку позивача, податковий кредит сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, а висновок податкового органу є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні адміністративного позову.
Представник відповідача під час розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав, що відсутні підстави для задоволення позову та просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» є юридичною особою, зареєстрованою 24.01.2003 року Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №116157 (т.1 а.с.40).
ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 18.02.2003 року, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100116752 (т.1 а.с.42).
Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності позивача є: виробництво електромонтажних пристроїв, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, будівництво споруд електропостачання та телекомунікації, допоміжна діяльність у рослинництві (т.1 а.с.41).
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням діяльності.
Судом встановлено, що у період з 12.11.2013 року по 18.11.2013 року посадовими особами Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Компанія «Інсел» та відображення їх в податковій звітності за квітень, травень, червень 2013 року, якою встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі 274367,00 гривень.
Зазначені порушення були встановлені внаслідок не підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з зазначеним контрагентом. Реальність здійснення господарських операцій із зазначеним суб'єктом господарювання не підтверджена з посиланням на акт ДПІ у Бібушкінському районі м. Дніпропетровська від 23.09.2013 року №349/223/242485517 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Компанія «Інсел» з питань фінансово-господарських відносин за період січень-липень 2013 року». Так, в акті зазначено, що при проведенні зустрічних звірок позивачем не надано документи, що підтверджують фінансово-господарські відносини.
Результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» знайшли своє відображення у акті №871/22.1/32316022 від 20.01.2013 року (т.1, а.с.10-39).
Згідно акту перевірки відповідачем встановлено порушення:
- п.185.1 ст. 185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податкових зобов'язань по податку на додану вартість усього в сумі 274367,00 гривень, у т.ч. за квітень 2013 року в сумі 24866,00 гривень, за травень 2013 року сумі 107994,00 гривень, за червень 2013 року в сумі 141507,00 гривень.
Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивач відобразив у бухгалтерському та податковому обліках операції по придбанню товарів та послуг у вищезазначеного контрагента, які фактично не відбувалися, через що є нікчемним, що виключає можливість формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
На підставі висновків акту перевірки Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003172201 від 03.12.2013 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 411550,50 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 274367,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 137183,50 гривень (т.1, а.с.25).
Вирішуючи питання про законність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких він повинен дотримуватись при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» та ТОВ Компанія «Інсел» здійснювались на підставі договору постачання від 29.03.2013 року №569, згідно з яким Постачальник (ТОВ Компанія «Інсел») зобов'язується систематично поставляти Покупцю (ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект») визначений цим договором товар (ізолятори), а покупець приймати замовлений товар та оплачувати його (т.1, а.с.53-54).
На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані наступні документи бухгалтерської та податкової звітності:
- специфікація №1 до договору №569 від 29.03.2013 року (т.1, а.с.55);
- специфікація №2 до договору №569 від 29.03.2013 року (т.1, а.с.57);
- специфікація №3 до договору №569 від 29.03.2013 року (т.1, а.с.56);
- податкова накладна №138 від 02.04.2013 року на суму 59992,08 гривень, у тому числі ПДВ 9998,68 гривень (т.1, а.с.94);
- податкова накладна №139 від 04.04.2013 року на суму 58656,00 гривень, у тому числі ПДВ 9776,00 гривень (т.1, а.с.95);
- податкова накладна №140 від 08.04.2013 року на суму 30550,32 гривень, у тому числі ПДВ 5091,72 гривень (т.1, а.с.96);
- податкова накладна №776 від 03.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.93);
- податкова накладна №777 від 13.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.92);
- податкова накладна №778 від 15.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.91);
- податкова накладна №671 від 17.05.2013 року на суму 110625,37 гривень, у тому числі ПДВ 18437,56 гривень (т.1, а.с.90);
- податкова накладна №779 від 20.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.89);
- податкова накладна №780 від 22.05.2013 року на суму 59915,77 гривень, у тому числі ПДВ 9985,96 гривень (т.1, а.с.88);
- податкова накладна №781 від 24.05.2013 року на суму 59939,62 гривень, у тому числі ПДВ 9989,94 гривень (т.1, а.с.87);
- податкова накладна №782 від 27.05.2013 року на суму 9843,46 гривень, у тому числі ПДВ 1640,59 гривень (т.1, а.с.86);
- податкова накладна №85 від 29.05.2013 року на суму 168977,48 гривень, у тому числі ПДВ 28162,91 гривень (т.1, а.с.85);
- податкова накладна №157 від 03.06.2013 року на суму 53966,96 гривень, у тому числі ПДВ 8994,49 гривень (т.1, а.с.84);
- податкова накладна №158 від 05.06.2013 року на суму 39725,38 гривень, у тому числі ПДВ 6620,90 гривень (т.1, а.с.83);
- податкова накладна №16 від 07.06.2013 року на суму 378380,03 гривень, у тому числі ПДВ 63063,34 гривень (т.1, а.с.82);
- податкова накладна №41 від 11.06.2013 року на суму 151412,98 гривень, у тому числі ПДВ 25235,50 гривень (т.1, а.с.81);
- податкова накладна №81 від 17.06.2013 року на суму 119624,08 гривень, у тому числі ПДВ 19937,35 гривень (т.1, а.с.80);
- податкова накладна №159 від 21.06.2013 року на суму 52818,48 гривень, у тому числі ПДВ 8803,08 гривень (т.1, а.с.79);
- податкова накладна №160 від 24.06.2013 року на суму 53111,92 гривень, у тому числі ПДВ 8851,99 гривень (т.1, а.с.78);
- видаткова накладна №537 від 02.04.2013 року на суму 59992,08 гривень, у тому числі ПДВ 9998,68 гривень (т.1, а.с.58);
- видаткова накладна №538 від 04.04.2013 року на суму 58656,00 гривень, у тому числі ПДВ 9776,00 гривень (т.1, а.с.59);
- видаткова накладна №539 від 08.04.2013 року на суму 30550,32 гривень, у тому числі ПДВ 5091,72 гривень (т.1, а.с.60);
- видаткова накладна №130 від 03.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.61);
- видаткова накладна №131 від 13.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.62);
- видаткова накладна №132 від 15.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.63);
- видаткова накладна №31 від 17.05.2013 року на суму 110625,37 гривень, у тому числі ПДВ 18437,56 гривень (т.1, а.с.64);
- видаткова накладна №133 від 20.05.2013 року на суму 59665,32 гривень, у тому числі ПДВ 9944,22 гривень (т.1, а.с.65);
- видаткова накладна №134 від 22.05.2013 року на суму 59915,77 гривень, у тому числі ПДВ 9985,96 гривень (т.1, а.с.66);
- видаткова накладна №135 від 24.05.2013 року на суму 59939,62 гривень, у тому числі ПДВ 9989,94 гривень (т.1, а.с.67);
- видаткова накладна №136 від 27.05.2013 року на суму 9843,46 гривень, у тому числі ПДВ 1640,59 гривень (т.1, а.с.68);
- видаткова накладна №85 від 29.05.2013 року на суму 168977,48 гривень, у тому числі ПДВ 28162,91 гривень (т.1, а.с.69);
- видаткова накладна №1045 від 03.06.2013 року на суму 53966,96 гривень, у тому числі ПДВ 8994,49 гривень (т.1, а.с.70);
- видаткова накладна №1046 від 05.06.2013 року на суму 39725,38 гривень, у тому числі ПДВ 6620,90 гривень (т.1, а.с.71);
- видаткова накладна №895 від 07.06.2013 року на суму 378380,03 гривень, у тому числі ПДВ 63063,34 гривень (т.1, а.с.72);
- видаткова накладна №931 від 11.06.2013 року на суму 151412,98 гривень, у тому числі ПДВ 25235,50 гривень (т.1, а.с.73);
- видаткова накладна №969 від 17.06.2013 року на суму 119624,08 гривень, у тому числі ПДВ 19937,35 гривень (т.1, а.с.74);
- видаткова накладна №1047 від 21.06.2013 року на суму 52818,48 гривень, у тому числі ПДВ 8803,08 гривень (т.1, а.с.75);
- видаткова накладна №1048 від 24.06.2013 року на суму 53111,92 гривень, у тому числі ПДВ 8851,99 гривень (т.1, а.с.76-77).
Крім того, позивачем надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару від Постачальника до Покупця (т.1, а.с.97-113), а саме: №000225 від 24.06.2013 року (т.1, а.с.97), №000224 від 21.06.2013 року (т.1, а.с.98), №000196 від 03.06.2013 року (т.1, а.с.99), №000228 від 27.06.2013 року (т.1, а.с.100), №000221 від 17.06.2013 року (т.1, а.с.101), №000218 від 11.06.2013 року (т.1, а.с.102), №000208 від 07.06.2013 року (т.1, а.с.103), №000198 від 05.06.2013 року (т.1, а.с.104), №163 від 27.05.2013 року (т.1, а.с.105), №154 від 17.05.2013 року (т.1, а.с.106), №147 від 03.05.2013 року (т.1, а.с.107), №166 від 29.05.2013 року (т.1, а.с.108), №161 від 24.05.2013 року (т.1, а.с.109), №158 від 22.05.2013 року (т.1, а.с.110), №156 від 20.05.2013 року (т.1, а.с.111), №152 від 15.05.2013 року (т.1, а.с.112), №151 від 13.05.2013 року (т.1, а.с.113).
На підтвердження використання у господарської діяльності придбаних позивачем товарів у ТОВ Компанія «Інсел» позивачем надані договір на постачання продукції №ПУ-31742 від 27.11.2012 року (т.1, а.с.209-212) договір поставки №10 від 06.02.2012 року (т.1, а.с.227-229), договір про закупівлю товарів №103/03.13 від 01.03.2013 року (т.1, а.с.244-247), договір поставки №787-41/12 від 21.12.2012 року (т.2, а.с.7), договір поставки №237/04 від 20.03.2013 року (т.2, а.с.42), договір про закупівлю товарів №26.15.2/6354 від 11.03.2013 року з додатками (т.2, а.с.61-67), договір про поставку товарів №109/10 від 04.03.2013 року (т.2, а.с.73-78), договір поставки №20 від 08.0.2013 року (т.2, а.с.84-85), договір про закупівлю товарів №13-14 від 28.08.2012 року (т.2, а.с.94-96), договір поставки №01/У/28-13 від 25.01.2013 року (т.2, а.с.120-123), договір №04-02/01-13 від 22.04.2013 року (т.2, а.с.130-134).
Виконання умов зазначених договорів за участю придбаних товарів від ТОВ Компанія «Інсел» підтверджується відповідними документами бухгалтерської та податкової звітності, яка наявні в матеріалах справи (т.1, а.с.151- т.2, а.с.168).
Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено фактичне здійснення сторонами умов угод, включення суми ПДВ по вказаним угодам підтверджено відповідними необхідними документами.
Стосовно висновків відповідача, що операції по придбанню товарів та послуг у вищезазначеного контрагента фактично не відбувалися, через що є нікчемним, що виключає можливість формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.
Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).
В судовому засіданні були досліджені всі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект», які підтверджують фактичне придбання та використання позивачем отриманих від ТОВ Компанія «Інсел» товарів, та ці документи не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.
Будь-яких невідповідностей виписаних контрагентом позивача накладних встановленим законодавствам вимогам, відповідачем в акті перевірки не викладено та судом також не встановлено.
Суд також не погоджується з посиланнями відповідача на не прийняття до уваги постанови Дніпропетровського Окружного адміністративного суду від 08.11.2013 року по справі №804/13761/13-а за позовом ТОВ «Компанія «Інсел» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, з підстав її оскарження та не набранням законної сили, з огляду на наступне.
Вказаною постановою від 08.11.2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інсел» задоволено у повному обсязі; визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по проведенню зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інсел» (код ЄДРПОУ 24248517), в результаті якої було складено акт №349/223/24248517 від 23 вересня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки з питань фінансово-господарських відносин за період січень-липень 2013 року; визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо формування в акті №349/223/24248517 від 23 вересня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки з питань фінансово-господарських відносин за період січень-липень 2013 року висновків про документальне не підтвердження проведених господарських операцій з платниками податків у січні-липні 2013 року; не встановлення відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з платниками податків у січні-липні 2013 року; не підтвердження реальності проведених господарських операцій у січні-липні 2013 року з платниками податків з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунку; зобов'язано Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» показники податкової звітності, зазначені Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інсел» (код ЄДРПОУ 148517) в податкових деклараціях за січень-липень 2013 року.
Відповідач, посилаючись на той факт, що вказана постанова від 08.11.2013 року була оскаржена ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, у зв'язку із чим не набрала законної чинності, вважає, що Сімферопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в АР Крим правомірно використано акт №349/223/24248517 від 23 вересня 2013 року при складанні акту №871/22.1/32316022 від 20.01.2013 року.
Разом із тим, суд зазначає, що вказана постанова Дніпропетровського Окружного адміністративного суду від 08.11.2013 року по справі №804/13761/13-а навпаки свідчить про фактичне не погодження контрагента позивача ТОВ «Компанія «Інсел» із проведенням зустрічної звірки, в результаті якої було складено акт №349/223/24248517 від 23 вересня 2013 року та її висновками, у зв'язку із чим висновки цього акту не можуть свідчити про не здійснення чи фіктивність операцій по придбанню товарів та послуг у ТОВ «Компанія «Інсел».
Таким чином, суд звертає увагу на те що, висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані виключно на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» та його контрагентом, є протиправними, оскільки результати аналізу другого, а тим паче третього ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються позивача.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, "Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом".
В той же час, зміст акту перевірки позивача свідчить про те, що відповідачем не було системно проаналізовано всіх вищевикладених документів, тобто, всіх обставин спірних правовідносин, оскільки висновки відповідача у спірних правовідносинах ґрунтуються на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагента позивача з іншими контрагентами.
Відтак, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу у спірних правовідносинах базуються не на аналізі змісту договірних відносин між позивачем та його контрагентом, а на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не відповідають зазначеним вимогам.
Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Чинним законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту та валових витрат перевіряти дотримання постачальниками товару в ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.
Як встановлено судом, позивач мав взаємовідносини з підприємством, яке було зареєстрованим платником податку на додану вартість, податковий кредит був ним сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, податок сплачений в ціні товару.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.
Таким чином, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Навпаки з наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар був поставлений, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.
Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду належних доказів, як і не зазначено будь-яких інших обставин, які б спростували фактичне здійснення господарських відносин між позивачем та його контрагентом.
В даній адміністративній справі Сімферопольською міжрайонною державною податковою інспекцією, як суб'єктом владних повноважень, не було виконано покладеного на нього законом обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, та не надано належних доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки.
Враховуючи, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, тобто відсутні і підставі для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у спірному податковому повідомленні-рішенні.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 18.10.2012 року №0003172201 від 03.12.2013 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі та відповідно до діючого законодавства, а тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, тому з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 458,81 гривень.
В судовому засіданні 13.02.2014 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 17.02.2014 року.
Керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим №0003172201 від 03.12.2013 року, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект», про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 411550 (чотириста одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 50 копійок.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 81 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кудряшова А.М.