Справа 120/12/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.2014 року ЧОРНОМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у складі: головуючого судді - Стебівко О.І.

при секретарі - Санковській Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Чорноморське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги мотивуючи тим, що за нею числиться житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач по справі ОСОБА_2 прописаний в цьому будинку, але з 2011 року фактично там не проживає . Вона сама сплачує всі комунальні послуги за користування будинком.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення відповідно до тих, що викладені в позові.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що у період шлюбу він разом з позивачкою побудували домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу у нього склалися неприязні стосунки з позивачкою, тому він вимушений проживати на найманій квартирі.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення позивача вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України - обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - Розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11 зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0769 га., передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю. (а. с. 11);

Позивач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою секретаря виконкому Міжводненської сільської ради (а. с. 5).

Відповідач ОСОБА_2 також зареєстрований за вищевказаною адресою, що вбачається з копії домової книги (а. с. 8-10), але не проживає там з 2011 року відповідно до акту матеріально-побутового обстеження від 09.12.2013 року (а. с. 6).

При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з наступного:

Аналіз судової практики свідчить про те, що вимоги щодо визнання особи, такою що втратила право користування житловим приміщення, з підстав передбачених ст.ст. 71,72 ЖК УРСР, можливі тільки до приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду.

Суду не надано доказів, що спірне приміщення є житловим та належить до будинків державного і громадського житлового фонду.

Сторони не надали суду будь-яких правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння.

Тому суд приходить до висновку, що власник спірного приміщення не встановлений.

Не встановлено судом, що воно відноситься до житлових приміщень.

Оскільки ОСОБА_1 не є власником приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,60,169,209,212,214,215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий суддя: Стебівко О.І.