Головуючий суду 1 інстанції - Призенко Д.О.
Доповідач - Луганська В.М.
Справа № 429/1946/13-ц
Провадження № 22ц/782/227/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого: Луганської В.М.
суддів: Яреська А.В., Маляренко І.Б.
за участю секретаря: Веселова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 17 грудня 2013 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визнання за ним права власності на ? частину майна, набутого в шлюбі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна, набутого за час шлюбу особистою приватною власністю подружжя,-
в с т а н о в и л а:
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 посилаючись на те, що з 22.04.2008 року перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 В період шлюбу 12.07.2012 року за сумісні кошти ним разом з відповідачем була придбана квартира, розташована за адресою м. АДРЕСА_1 При оформленні договору купівлі-продажу покупцем в договорі була зазначена лише відповідач. На теперішній час позивач з відповідачем припинили спільно проживати, але позивач ОСОБА_3 вважає, що придбана в період шлюбу квартира є їх спільною сумісною власністю, тому просив суд визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 12 частину вищевказаної квартири.
ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом, у якому просила суд спірну квартиру визнати об'єктом її приватної власності, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана фактично вітчимом ОСОБА_4 за його власні кошти, які він особисто передав продавцю квартири ОСОБА_5, а на неї тільки було оформлено договір купівлі-продажу.
Рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 17 грудня 2013 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 17 грудня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 залишити без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання апелянт та його представник не з'явилися про місце та час судового засідання повідомлені належним чином у визначеному законом порядку.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник апеляційну скаргу не визнали, вважають що підстав для скасування судового рішення не має.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_3 і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, яку придбали сторони 12.07.2012 року є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Колегія суддів судової палати вважає, що суд першої інстанції обґрунтованого дійшов такого висновку виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В п.п. 22, 23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ним в натурі.
Судом встановлено, що з 22.04.2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі (а.с. 4). 12.07.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 5). Як вбачається із договору купівлі-продажу договір було укладено за наявності письмової заяви чоловіка покупця- ОСОБА_3
За таких підстав, відповідно до ст.60 с Сімейного кодексу України квартира, яка набута подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не було враховано, що квартира придбана за кошти, які належали апелянту особисту, оскільки як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції була дана належна оцінка наданих доказів ОСОБА_2 Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України, як вбачається із матеріалів справи апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти , за таких обставин висновок суду щодо необґрунтованості заявлених вимог ОСОБА_2 обґрунтований і відповідає вимогам закону.
Не заслуговують доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно вирішив не проводити експертизу, як вбачається із матеріалів справи ухвалою Слов'яносербського районного суду Луганської області від 15.08.2013 року по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу щодо вартості квартири, розташованої за адресо: АДРЕСА_1. 23.09.2013 року від позивача ОСОБА_3 на адресу суду надійшла заява про відмову від оплати призначеної судом експертизи та просив суд витребувати матеріали справи з експертного закладу без проведення дослідження. У разі, якщо відповідач не погоджується з доводами позивача щодо вартості квартири, то відповідач, відповідно до вимог статей 10,60 ЦПК України, не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Як вбачається із матеріалів справи відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції клопотань про призначення експертизи не заявлялося.
Відповідно до ч.9 Статті 8 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
Договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено за наявності письмової заяви чоловіка покупця - ОСОБА_3, що підтверджується п.9 договору купівлі - продажу квартири. За заявою ОСОБА_3 у судовому засіданні було допитано в якості свідка нотаріуса, який посвідчував вказану вище угоду, оскільки нотаріальні дії вчинялися і відносно позивача ОСОБА_3, то доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують уваги.
На підставі наведеного, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 209, 308 ЦПК України судова колегія,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 17 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: