Головуючий суду 1 інстанції - Смирнов В.В.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 412/10100/13-ц

Провадження № 22ц/782/415/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого: Луганської В.М.

суддів: Маляренко І.Б., Яреська А.В.

за участю секретаря: Веселова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 13 січня 2014 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і профзахворювання України в м. Краснодоні Луганської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням здоров'я на виробництві,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля», у якому просив стягнути з останнього моральну шкоду у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві у розмірі 35 000 грн. У грудні 2013 року позивач уточнив та доповнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача моральну шкоду у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив що з 16.07.1979 року по

29.04.2011 року працював у вугільній промисловості, останній час на шахті

«Молодогвардійська» ПАТ "Краснодонвугілля", стаж в шкідливих умовах праці складає 25 років та 11 місяців. Згідно медичного висновку лікарсько-експортної комісії про наявність професійного характеру захворювання від 25.07.2012 року № 9/724 йому було встановлено що у нього професійне захворювання, а саме: хронічне обструктивне захворювання легень другого ступеня, фаза загострення, пневмофіброз, ЛН друга ступінь. Висновком МСЕК від 24.10.12 року йому встановлено 40% втрати працездатності по професійному захворюванню та визначена 3 група інвалідності.

Вважає, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки відповідач повинен був впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які повинні запобігати виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 13 січня 2014 року позов задоволено частково. Суд стягнув з ПАТ «Краснодонвугілля» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 2 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача в дохід держави судові витрати у розмірі 243.60 грн.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою у якій просить змінити рішення та збільшити розмір моральної шкоди з 2000 грн. до 50 000 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі через необґрунтованість та у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач та представник Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Краснодоні у судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із висновком акту розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_2, умови праці, технічний та організаційний рівень робочого місця не відповідали вимогам стандартів системи безпеки праці та доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, прямого причинного зв'язку між порушенням відповідачем обов'язку щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці й негативними наслідками від професійного захворювання.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується копією трудової книжки, позивач ОСОБА_2 з 16.07.1979 року по 29.04.2011 рік перебував у трудових відносинах з ПАТ „Краснодонвугілля". Останнім місцем його роботи була СП «Шахтоуправління «Молодогвардійське» шахта «Молодогвардійська» ВАТ Краснодонвугілля".

27.11.2010 року ДЗ "Краснодонською міжрайонною санітарно-епідеміологічною станцією Луганської області" було здійснено санітарно-епідеміологічне обстеження об'єкту шахта «Молодогвардійська», якою було запропоновано директору шахти встановити контроль за застосуванням засобів індивідуального та колективного захисту, забезпечити виконання протипилових заходів у повному обсязі. 11.12.2010 року ДЗ "Краснодонською міжрайонною санітарно-епідеміологічною станцією Луганської області" була складена санітарно-гігієнічна характеристика умов праці позивача на шахті «Молодогвардійська» ВАТ Краснодонвугілля".

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 10.05.2011 року № 20, складеним відповідною комісією, професійне захворювання у ОСОБА_2 виникло внаслідок запиленості повітря робочої зони, виконання протипилових заходів не у повному обсязі, перевищення еквівалентних рівнів шуму ГДР, несприятливого мікроклімату, важкості та І напруженості праці (п. 17): п. 16 акту також визначено, що робота позивача була пов'язана з локальними м'язовими напруженнями, однотипними рухами, виконаними у швидкому темпі, тисненням на нервові стовбури, зв'язки, сухожилля, ймовірною їх травматизацією, у вимушеній робочій позі, з похилом уперед, у підвісці, недосконалість засобів індивідуального захисту органів дихання, неефективність системи вентиляції рудничного повітря, працював на протязі тривалого часу в умовах, де технологічний процес та обладнання, що використовуються, є причинами виділення вугільно-породного пилу у високих концентраціях, що перевищує нормативні показники.

У результаті первинного огляду Медико-соціальною експертною комісією 22.06.2011 року позивачу було встановлено 20 % втрати професійної працездатності з 25.05.2011 року безстроково у зв'язку з професійним захворюванням, що підтверджується відповідною довідкою серії 10 ААА № 058244. Відповідно до медичного висновку профпатологічної лікарсько-експертної комісії від 25.07.2012 року № 9/724, позивачу був встановлений діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень 2 стад, фаза уповільненого загострення. Пневмофіброз. ЛН II ст. захворювання професійне, встановлене вдруге. У результаті повторного огляду МСЕК 24.10.2012 року позивачу було встановлено 40% втрати професійної працездатності з 03.10.2012 року по 01.11.2014 року у зв'язку з професійним захворюванням, що підтверджується довідкою серії 10 ААА №09046.

Із медичних документів про лікування ОСОБА_2 вбачається, що позивач систематично звертався до медичних установ з приводу отриманого професійного захворювання, проходив курси амбулаторного та стаціонарного лікування.

За таких обставин, оскільки відповідач ПАТ «Краснодонвугілля» є страхувальником за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання щодо позивача і таке професійне захворювання з стійкою втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання позивача, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме ПАТ «Краснодонвугілля».

Колегія суддів з урахуванням положень ч. 2 ст. 214 ЦПК України, враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові від № 6-26 цс 12 від 18.04.2012 року, щодо застосування правової норми у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові » виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, припинення дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем.

Хоча суд помилково зазначив, що відповідач є особою, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки, та помилково посилався на положення ст. 1167ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини, які виникли з трудових правовідносин та врегульовані ст.ст. 173, 2371 КЗпП України, але це не впливає на правильність зазначеного висновку суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що факт спричинення моральної шкоди позивачу наявний, оскільки він несе фізичні та моральні страждання внаслідок втрати здоров'я від отриманих професійних захворювань, йому була встановлена 3 група інвалідності, встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 40% , змушений постійно тривалий час лікуватися, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, розглядаючи питання щодо визначення розміру моральної шкоди підлягаючої стягненню на користь позивача, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції не врахував роз'яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року), відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Враховуючи викладені роз'яснення Пленуму та обставини справи, колегія суддів вважає, що при наявності 40 % втрати працездатності, глибини, характеру та обсягу страждань, ступеня вимушеного порушення нормального укладу життя, необхідністю систематичного лікування, санаторно-курортного лікування, відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000 грн. не відповідає глибині фізичних та душевних страждань, принципу справедливості та розумності, а тому підлягає збільшенню до 8 000 грн.

Доводи апеляційної скарги ПАТ „Краснодонвугілля" про те, що в матеріалах справи відсутні медичні документи, що підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди, а саме висновок психологічної експертизи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є як єдиним можливим і достатнім доказом спричинення моральної шкоди, так і підставою визначення її розміру, так як згідно з ч. 2 статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

У разі, якщо відповідач не погоджується з доводами позивача про наявність моральної шкоди та її розміру, то відповідач, відповідно до вимог статей 10,60 ЦПК України, не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Як вбачається із матеріалів справи відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції клопотань про призначення експертизи не заявлялося.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК щодо допустимості доказів, норми КЗпП або будь-якій інший закон не вимагає підтвердження саме висновком МСЕК наявність моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини витікають із трудових відносин не заслуговують на увагу, оскільки до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст.233 КЗпП України). Однак, відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами).

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Керуючись 153,237-1 КЗпП України, ст.ст. 303,307,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 13 січня 2014 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на ст. 1167 ЦК України та збільшивши розмір стягнення з Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди з 2000 грн. до 8 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий: Судді: