СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
6 червня 2006 року | Справа № 2-13/7960-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заплави Л.М.,
суддів Котлярової О.Л.,
Латиніна О.А.,
За участю представників сторін:
позивача: Велієв Р.Ш., довіреність №02 від 20 лютого 2006 року;
відповідача: Коссов В.Є., довіреність №149 від 16 травня 2006 року;
розглянувши апеляційну скаргу Вілінської сільської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 27 квітня 2006 року у справі № 2-13/7960-2006
за позовом Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища (вул. Кечкеметська, 198, Сімферополь, 95022)
до Вілінської сільської ради (вул. Леніна, 50-б, Віліне, 98433)
про стягнення 49812, 00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2006 року у справі №2-13/7960-2006 позов задоволено частково, стягнута з Вілінської сільської ради на користь Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища шкода у сумі 49812, 00 грн.; в частині позову про ліквідування несанкціонованих звалищ побутових відходів, відповідно до викопировки, провадження у справі припинено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення змінити, відмовити позивачу в позові, а саме: в частині стягнення 49812, 00 грн. в зв'язку з тим, що воно було прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Під час повторного розгляду справи, в порядку передбаченого статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, Севастопольський апеляційний господарський суд встановив таке.
Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середо вища звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом про стягнення з Вілінської сіль ської ради 49812, 00 грн. шкоди, заподіяної державі в ре зультаті порушення природоохоронного законодавства, про зобов'язання ліквідувати несанкціоновані звалища побутових відходів відповідно до викопировки.
Як свідчать матеріали справи, позивачем заявлені вимоги про відшкодування шкоди державі у зв’язку з порушенням відповідачем вимог статті 21 Закону України „Про відходи”. Шкода визначена відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства”, затвердженої наказом Міністерства екологічної безпеки від 27 жовтня 1997 року №171.
23 березня 2004 року Управлінням державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону була проведена перевірка Вілінської сільської ради по дотриманню природоохоронного законодавства.
У процесі перевірки виявлені несанкціоновані звалища побутових відходів на трьох земельних ділянках у селі Віліне, загальним об’ємом 296, 5 куб. метрів, про що було складено акт.
Стаття 33 Закону України "Про відходи" передбачає, що забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати не безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про відходи" органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують: ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів; вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами.
Згідно зі статтею 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідач у наслідок статті 13 Закону України "Про відходи" не є суб’єктом у сфері поводження з відходами, а в наслідок статті 42 даного Закону відповідність за порушення у сфері поводження з відходами може бути застосована лише до суб'єктів у сфері поводження з відходами.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середо вища" суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розмі щення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням са нітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Посилання позивача на статті 20, 68, 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” також не є підставою для віднесення на відповідача зобов’язання з відшкодування державі шкоди в зв’язку з незабезпеченням належної ліквідації несанкціонованих звалищ відходів.
Таким чином, Закони України „Про відходи”, "Про охорону навколишнього природного середо вища" не утримує норми, які б пропонували органам місцевого самоврядування відшкодувати шкоду державі у зв’язку з наявністю несанкціонованих звалищ відходів.
Пункт 1.2 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, на яку посилається позивач, визначає порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, причиненого державі, юридичним особам і громадянам у процесі їх діяльності, в зв’язку із забрудненням земель хімічними засобами, їх засмічування промисловими, побутовими та іншими відходами.
Однак, відповідач яку-небудь діяльність не здійснював, а також власник відходів не був встановлений.
З урахуванням висловленого, судова колегія вважає, що в задоволенні позову в частині відшкодування шкоди в сумі 49812, 00 грн., заподіяної державі в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства, треба відмовити.
Із матеріалів справи вбачається, що звалища побутових від ходів були ліквідовані працівниками Вілінського підприємства ЖКГ.
Пункт 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Судова колегія вважає, що господарський суд у частині позову про ліквідування несанкціонованих звалищ побутових відходів відповідно до викопировки правомірно припинив провадження у справі, у зв'язку із відсутністю предмету спору відповідно до статті 80 пункту 1-1 Господарського процесуального кодексу України.
При таких обставинах, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині відшкодування шкоди, оскільки висновки, які викладені в рішенні не відповідають встановленим обставинам справи, також рішення було прийнято з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Керуючись статтями 101, 103, 104 (частина 1 пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Вілінської сільської ради задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2006 року у справі № 2-13/7960-2006 частково скасувати в частині стягнення з Вілінської сільської ради 49812 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення з Вілінської сільської ради шкоди в сумі 49812, 00 грн. відмовити.
Рішення суду першої інстанції в іншій частині залишити без змін.
Головуючий суддя підпис Л.М. Заплава
Судді підпис О.Л. Котлярова
підпис О.А.Латинін
З оригіналом згідно
Помічник головуючого судді Т.О. Шишкова