Справа № 459/4560/13 Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.

Провадження № 22-ц/783/1005/14 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів -Мацея М.М, Монастирецького Д.І.

секретар - Дідусь О.Р.

з участю представника відповідача - Кошевого А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_4 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 15 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області в користь ОСОБА_4 10 000 грн. моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржили позивач ОСОБА_4 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим. На думку апелянта, судом першої інстанції допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду з постановленням нового рішення.

Вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом без врахувань роз»ясень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених позовних вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров»я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Відповідно, розмір моральної шкоди 30 000,00 грн. повністю є обґрунтованим, розумним та справедливим, оскільки апелянт внаслідок отриманого професійного захворювання та трудового каліцтва втратив працездатність на 50% та став інвалідом третьої групи пожиттєво.

Представник Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області - Сташкевич Р. в обгунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, на думку апелянта, на момент звернення позивача з позовом в суд ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не було передбачено, що Фонд здійснює відшкодування моральної шкоди.

Крім того, судом не враховано, що нещасний випадок стався 04.01.1993 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», також ОСОБА_4 пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення моральної шкоди.

Вважає, що суд не взяв до уваги також і те, що позивач знав при прийнятті на роботу про шкідливі та небезпечні умови праці на підприємстві та про наслідки, які тягне за собою робота в даних умовах. При виявленні перших ознак хвороби позивач мав право звільнитися з роботи, однак він надалі продовжував працювати в шкідливих умовах праці, чим надалі погіршував стан свого здоров»я, що призвело до встановлення стійкої часткової втрати професійної працездатності.

Також судом не було враховано, що позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди.

Крім того, судом не було враховано, що причиною нещасного випадку, який стався з позивачем 04.01.1993 р. є вина потерпілого, а саме в п.13 акту про нещасний випадок від 29.07.1999 р. №35 зазначено, що позивач допустив порушення Інструкції по охороні праці для електрослюсаря підземного.

Позивачем не надано жодного медичного висновку та доказу про те, що саме від професійного захворювання він терпить моральні і фізичні страждання, а не від загальних захворювань.

Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що судом також не було взято до уваги, що позивачу здійснюються Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м.Червонограді щомісячні страхові виплати у зв»язку з частковою втратою професійної працездатності.

Окрім того, на даний час позивач отримує пенсію за віком як працівник, зайнятий на підземних роботах. Крім того, позивач може працювати по інших професіях, які не пов"язані з впливом шкідливих факторів, що ним і було зроблено. 01.02.2006 року позивач був прийнятий на роботу слюсарем з повним робочим днем.

Позивач ОСОБА_4 просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 листопада 2013 року змінити, стягнувши з відповідача в користь позивача 30 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області, в свою чергу, просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову позивача ОСОБА_4 повністю.

Апелянт ОСОБА_4 в судове засідання не з"явився, однак 10 січня 2014 року на адресу Апеляційного суду Львівськлї області поступила заява представника апелянта ОСОБА_6, відповідно до якої, останній просить розгляд справи проводити у його відсутності, апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримує в повному обсязі.

Згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Тому судова колегія вважає за необхідне у відповідності з вимогами ст.305 ЦПК України проводити розгляд справи у відсутності представника апелянта, так як він належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційних скарг правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає даним вимогам.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 1-рп2 від 27.01.2004 року передбачено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють і моральні та фізичні страждання.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", в редакції закону, яка діяла на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та інвалідності, моральну шкоду потерпілому виплачує Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України.

Пунктом 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання спричинили втрату працездатності", в редакції закону, яка діяла на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та інвалідності, передбачено відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що протягом 1980-2002 років позивач працював на підприємствах ДП "Львіввугілля". Протягом періоду роботи на підприємстві "Львіввугілля" позивач працював в шкідливих умовах праці та з ним трапилось два нещасних випадки на виробництві. За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів.

Відповідно до акту №3 про нещасний випадок на виробництві від 04.01.1993 року з позивачем стався нещасний випадок, в результаті чого були травмована ліве стегно.

Окрім того, згідно витягу із медичної карти амбулаторного ( стаціонарного) хворого терапевтичного (профпатологічного) відділення Львівської обласної клінічної лікарні від 23.08.2002 року позивачу було встановлено діагноз: силікоз І ст.інтерстиціальна форма 2/2 S/S, емфізема легень II ст. ДНІ-ІІ ст. - захворювання професійні, встановлені вперше.

Відповідно до акту розслідування професійного захворювання від 12.09.2002 року професійне захворювання виникло у ОСОБА_4 за таких обставин: на протязі 21 року роботи у шкідливих умовах праці, в у мовах запиленості повітря робочої зони, обводненості гірничих виробок.

Довідкою серії ЛВА-2 №007542 від 23.10.2002 року стверджується, що позивачу вперше встановлен 111-ю групу інвалідності та 45 % втрати працездатності, з них 30 % - силікоз, 15 % -трудове каліцтво від 04.01.1993 року.

Згідно довідки серії ЛВА-2 №005536 від 09.10.2003 року позивачу встановлено 111-ю групу інвалідності та 45 % втрати працездатності, з них 30 % - силікоз, 15 % - трудове каліцтво від 04.01.1993 року.

Відповідно до довідки серії ЛВА-2 № 016000 від 29.09.2005 року позивачу встановлено 111-ю групу інвалідності та 45 % втрати працездатності, з них 30 % - силікоз, 15 % - трудове каліцтво від 04.01.1993 року.

Відповідно до довідки серії ЛВА-1 № 336719 від 04.09.2007 року позивачу безтерміново встановлено 111-ю групу інвалідності, протипоказано важку фізичну працю в умовах дії пилу, токсичних речовин та переохолодження.

Відповідно до довідки серії ЛВА-2 № 021719 від 04.09.2007 року Позивачу безтерміново встановлено 50 % втрати працездатності, з них 35 % - силікоз, 15 % - трудове каліцтво від 04.01.1993 року.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача про необхідність встановлення факту моральної шкоди на підставі висновків МСЕК, оскільки, як вірно зазначено в рішенні суду першої інстанції, відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Крім цього, наказ МОЗ України №212 від 22.11.1995 року, яким було передбачено встановлення факту моральної шкоди на підставі висновків МСЕК, втратив чинність згідно наказу МОЗ України №420 від 05.06.2012 року.

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України, оскільки відповідно до ст.83 ЦК України (в редакції 1963 року) та ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував той факт, що позивач не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя йому доводиться докладати додаткові зусилля, а відтак при визначенні розміру відшкодування, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності правильно визначив таке в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., а в іншій частині позову відмовив за необґрунтованістю.

Наведе не спростовує твердження апелянтів про незаконність рішення суду першої інстанції, таке прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а тому підстави для його скасування відсутні.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.303,п.1 ч.1 ст.307,ст.308,313,п.1 ч.1 ст.314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_4 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області -- відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Мацей М.М.

Монастирецький Д.І.