СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2014 року Справа № 919/533/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Голика В.С.,
Видашенко Т.С.,
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Роман Юрійович, довіреність №14-51 від 22 березня 2013 року (Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України");
відповідача - не з'явився (Товариство з обмеженою відповідальністю "СГС плюс");
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 07 жовтня 2013 року у справі № 919/533/13
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)
до товариства з обмеженою відповідальністю "СГС плюс" (пр. Перемоги, 39-3, м. Севастополь, 99046)
про стягнення 478744,39 грн.
ВСТАНОВИВ:
13 травня 2013 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» про стягнення пені у розмірі 204522,03 грн., 7% штрафу у розмірі 211715,02 грн., інфляційні втрати у розмірі 11629,16 грн. та 3% річних у розмірі 50878,18 грн., а загалом 478744,38 грн. (а.с. 3-5, т. 1).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» умов договору № 0113/12-БО-40 від 23 січня 2012 року щодо своєчасних розрахунків за отриманий природний газ, у зв'язку з чим останньому була нарахована пеня, штраф, інфляційні витрати та 3% річних, на підставі пункту 7.3 зазначеного договору та статті 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 жовтня 2013 року у справі № 919/533/13 позовні вимоги задоволенні частково (а.с. 206-2012, т.2).
Стягнуто товариства з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість у розмірі 258996,71 грн., з яких: пеня - 102261,02 грн., 7% штрафу - 105857,51 грн., 3% річних - 50878,18 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 9342,31 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення пені та 7% штрафу обґрунтовано тим, що суд, виходячи з інтересів сторін по справі та керуючись пунктом третім частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливе зменшення штрафу та пені до 50% від застосованих позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних суд зазначив, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11629,16 грн. суд вказав, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції в частині зменшення пені та 7% штрафу. В оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 204522,03 грн. та 7% штрафу у розмірі 211715,02 грн., у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін (а.с. 3-16, т. 3).
Апеляційна скарга мотивована тим, що публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з оскаржуваним рішенням суду щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та 7% штрафу, оскільки воно в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, статті 233 Господарського кодексу України, статей 549-552 Цивільного кодексу України та норм статей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України. Так, заявник апеляційної скарги вказує, що оскаржуване рішення прийнято без дослідження усіх істотних обставин, які мають значення для справи.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів: головуючий суддя: Видашенко Т.С., судді: Плут В.М., Балюкова К.Г.) від 18 листопада 2013 року у справі № 919/533/13 відновлено публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» строк на подання апеляційної скарги та її прийнято до провадження.
13 січня 2014 року від товариства з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 10 лютого 2014 року у зв'язку з відпусткою судді Видашенко Т.С., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя - Плут В.М., судді: Балюкова К.Г., Голик В.С.
За розпорядженням секретаря судової палати від 19 лютого 2014 року у зв'язку з відпусткою судді Балюкової К.Г., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя - Плут В.М., судді: Голик В.С., Видашенко Т.С.
У судовому засіданні, яке призначено на 19 лютого 2014 року, представник публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
У судове засідання, яке призначено на 19 лютого 2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» явку уповноваженого представника не забезпечило, про час та місце судового засідання повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки не повідомило.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа, може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки явка відповідача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а її не явка не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» (Покупець) укладено договір № 0113/12-БО-40 на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір) (а.с. 9-13, т. 1).
Згідно з умовами вказаного Договору, Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України Продавцем, для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 Договору).
Пунктом 10.1 Договору встановлено, що він діє в частині реалізації газу з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов Договору Продавцем (позивачем) було поставлено, а Покупцем (відповідачем) прийнято протягом січня 2012 року та - квітня 2012 року природний газ обсягом 1966,79 тис.куб.м. на загальну суму 7760756,68 грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі (а.с.19-22, т. 1).
Проте, у порушення умов Договору відповідачем отриманий газ було оплачено несвоєчасно.
Факт несвоєчасної оплати за отриманий природний газ відповідачем не заперечується, про що ним зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 1-8, т. 2).
Враховуючи несвоєчасну оплату за отриманий газ, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 204522,03 грн., 7% штрафу у розмірі 211715,02 грн., інфляційні втрати у розмірі 11629,16 грн. та 3% річних у розмірі 50878,18 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до господарського суду з даним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із нормами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, сторони у пункті 4.1 Договору встановили строки виконання Покупцем (відповідачем) зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), а саме, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначалось вище, за період січень 2012 року - квітень 2012 року позивачем було передано відповідачу 1966,79 тис.куб.м. природного газу на загальну суму 7760756,68 грн.
Проте, відповідач у порушення умов договору несвоєчасно здійснював оплату за отриманий природний газ, що їм не заперечується.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із нормами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно із частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойка (штраф, пеня) визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Згідно із частиною першою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно із частиною другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статей 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 4.1 Договору Покупець зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про правомірність нарахування позивачем суми пені та штрафу від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати за Договором підтверджується матеріалами справи та не заперечується останнім.
Проте, відповідач у своєму відзиві на позов просив зменшити розмір пені до 1,00 грн. та штрафу до 1,00 грн., посилаючись на те, що стягнення цих сум суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки, а також на те, що відповідачем не була отримана з місцевого бюджету субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення для додаткової можливості погашення заборгованості перед позивачем.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом третім частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.
Тобто, застосовуючи пункт третій частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
На підтвердження своїх доводів, відповідачем були наданні наступні докази, а саме:
- довідка про дебіторську заборгованість за теплову енергію станом на 10 червня 2013 року;
- баланс (звіт про фінансовий стан) на 31 березня 2013 року, за формою № 1 Код за ДКУД 1801001;
- розрахунки обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, яка надана населенню товариством з обмеженою відповідальністю «СГС Плюс» за 2008-2011 роки та 1-й квартал 2012 року;
- протоколи № 9 від 27 грудня 2012 року та № 4 від 05 квітня 2013 року засідання Міжвідомчої територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (а.с. 16-44, т. 2).
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заперечувало проти зменшення пені та штрафу посилаючись на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні пункту третього частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України та підставою зменшення неустойки, яка підлягає стягненню. До заперечення до відзиву позивачем надано додаток до положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 3 (а.с. 160-167, т. 2).
Відповідно до норм статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
Згідно із частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши відносини сторін по справі, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зменшення пені та 7% штрафу до 50% від застосованих позивачем, оскільки в даних правовідношеннях наявні виняткові обставини, а саме: відповідач не є фактичним споживачем газу, стягнення штрафу і пені у повному обсязі погіршить фінансове становище відповідача, відповідачем не була отримана з місцевого бюджету субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення.
Стосовно доводів апеляційної скарги, слід зазначити наступне.
Так, судова колегія повторно розглянувши справу встановила, що суд першої інстанції об'єктивно надав оцінку матеріалам справи та дійшов обґрунтованого висновку, що даний випадок є винятковим для зменшення розміру пені та штрафу. Також, судом першої інстанції були враховані інтереси сторін, ступень виконання відповідачем зобов'язання та були проаналізовані причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем. У зв'язку з цим, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги безпідставними.
Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11629,16 грн. та 3% річних у розмірі 50878,18 грн., слід зазначити.
Згідно з нормами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, позивачем до позову було надано розрахунок індексу інфляції, згідно якого вбачається, що розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції є вірним лише в частині нарахування за січень та лютий 2012 року. Щодо розрахунку за березень та квітень 2013 року він є невірним оскільки під час розрахунку позивачем не взято до уваги місяці, у яки відбувалася дефляція.
Судом першої інстанції було зроблено власний розрахунок індексу інфляції.
Судова колегія, перевіривши зроблений судом першої інстанції розрахунок індексу інфляції, дійшла висновку про його правомірність та погоджується з висновком про те, що позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції не підлягають задоволенню, оскільки позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція.
Слід також відзначити, що публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у цій частині рішення не оскаржує, що свідчить про згоду з даним висновком суду першої інстанції.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 50878,18 грн., слід зазначити.
Так, позивачем до позову наданий розрахунок 3% річних, яки є вірним, а тому суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Крім того, відповідач не заперечував проти нарахування 3% річних у розмірі 50878,18 грн., оскільки у відзиві на позов та апеляційну скаргу він вказаний факт не оспорює.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 43, 101, 103 (пункт 1, частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 07 жовтня 2013 року у справі № 919/533/13 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.С. Голик
Т.С. Видашенко
Розсилка:
1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "СГС плюс" (пр. Перемоги, 39-3, м. Севастополь, 99046)