Справа № 117/1659/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2014 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Петрової Ю.В.
за участю: секретаря - Тріфонової С.О.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідачки - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, стягнення судових витрат,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання за сторонами права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 у рівних частках - по 1/2 частки за кожним, стягнення судового збору у сумі 229 гривень 40 копійок.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 03 грудня 2009 року. У період шлюбу сторони придбали спірну квартиру. Позивач зазначає, що оскільки відповідачка чинить перешкоди у реалізації спільного майна, він вимушений звернутися до суду з відповідним позовом.
Згодом позивач уточнив позовні вимоги та просив також стягнути з відповідачки на його користь витрати, пов'язані з явкою до суду, у сумі 209 гривень 16 копійок.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, наполягали на розділі майна та визнання за сторонами 1/2 частки на квартиру АДРЕСА_1, у тому числі додатково просили стягнути на користь позивача витрати, пов'язані з їх явкою до суду, зокрема, на квитки у сумі 84 гривні 48 копійок, на підтвердження чого надали суду відповідні документи.
Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні фактичні позовні вимоги визнала, вказуючи на те, що вона не перешкоджала позивачу у реалізації спільної квартири, навпаки, зазначені дії були з боку позивача, просила суд вирішити справу відповідно до вимог діючого законодавства.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідачки, оглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Разом з тим, згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Особа, яка вважає, що її право порушене, самостійно визначає спосіб його захисту, передбачений ст. 16 ЦК України.
Згідно зі ст. 15 ЦК України захисту підлягає лише порушене право особи.
Приписами пунктів 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова Пленуму ВСУ № 11) встановлено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 06 жовтня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 03 грудня 2009 року розірвано. Рішення набрало законної сили 14 грудня 2009 року (а.с. 3, 4).
Так, у судовому засіданні підтверджено матеріалами справи та не заперечувалося відповідачкою, у період шлюбу подружжям ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 27 вересня 2002 року (а.с. 5).
Так, згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, яка діяла на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Зазначені норми кореспондують вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, якими передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто вказаними нормами передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на прав спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
При цьому, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України), що відповідає абз. 1 ч. 2 ст. 372 ЦК України.
А отже, на підставі ст. 60 СК України зазначена квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними у натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Разом з тим згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При таких обставинах, оскільки вимог щодо поділу майна у натурі ОСОБА_1 не заявлено, у зв'язку з чим також у справі, як за клопотанням позивачки, так і за клопотанням відповідача, не проводилася будівельно-технічна експертиза, суд вважає за можливе розділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та визнати за кожним з них право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України в разі визнання позовних вимог відповідачем суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині визнала, права, свободи та інтереси осіб при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не порушуються.
Оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється, суд вважає за необхідне, право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтями 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 - 59 ЦПК України.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Так, згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати.
На підтвердження сплачених судових витрат позивачем та його представником надано копії фіскальних чеків на придбання палива від 26 листопада 2013 року, 07 грудня 2013 року, 09 грудня 2013 року на загальну суму 209 гривень 19 копійок, яке зі слів позивача було витрачено на придбання палива для того, щоб доїхати до Совєтського райсуду для подачі позову до суду, а також квитків від 04 лютого 2014 року на суму 45 гривень 88 копійок, та від 17 лютого 2014 року на суму 38 гривень 60 копійок, придбанню яких послужила явка його та його представника у судові засідання, призначені на відповідні дати.
Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов'язані з явкою позивача та його представника до суду у судові засідання за придбаними квитками на суму 84 гривні 48 копійок, у задоволенні вимог щодо стягнення інших витрат на придбання палива слід відмовити за їх необґрунтованістю, оскільки дати судових засідань не співпадають з датами придбання полива, вказаних на представлених суду чеках.
Згідно з вимогами ст.ст. 79, 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача у тому числі пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 114 гривень 70 копійок.
На підставі викладеного, ст. 15 ЦК України, ст. 22 КпШС України, ст.ст. 60, 63, 65, 69, 70, 71, 72 СК України, ст.ст. 372 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 5, 10, 11, 14, 59, 57 - 60, 61, 79, 81, 88, 174, 208, 209, 212-218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Право спільної сумісної власності подружжя припинити.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати у справі у розмірі 199 (сто дев'яносто дев'ять) гривень 19 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Ю.В. Петрова