Справа № 117/1663/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Петрової Ю.В.

за участю: секретаря - Тріфонової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, стягнення судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, а саме, 15 039 гривень 76 копійок - витрат, пов'язаних з проведенням регламентної страхової виплати, 1 040 гривень - витрат, пов'язаних з оплатою послуг аварійного комісара, стягнення судових витрат: 1 000 гривень - витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, 229 гривень 40 копійок - судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 серпня 2010 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, в ході якої сталося зіткнення автомобілів Рено Меган державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 і ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що привело до пошкодження цих транспортних засобів. Відповідача постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 04 листопада 2010 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На час здійснення ДТП відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Зазначає, що вартість відновлюваного ремонту ТЗ ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2 склала 23 645 гривень 50 копійок (з ПДВ), вартість евакуації ТЗ склала 2 100 гривень, вартість залишків ТЗ склала 6 747 гривень 89 копійок. При цьому шкоду особисто винуватцем ДТП потерпілій особі не було відшкодовано.

У зв'язку з настанням події, передбаченої пп. а) п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ 17 січня 2011 року здійснило виплату відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 15 039 гривень 76 копійок (без врахування ПДВ), відповідно до встановленого п. 9.2 ст. 9 цього Закону лімітом відповідальності. Крім того позивач зазнав додаткові витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісара по збору документів та оцінці збитків від ДТП, розмір яких склав 1 040 гривень, тобто позивач виконав покладений на нього діючим законодавством обов'язок з відшкодування шкоди заподіяної потерпілій особі з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У зв'язку з викладеним, вказуючи на право регресу до винної особи, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивач МТСБУ явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, про причини неявки відповідач не сповістив, заяви про розгляд справи за його відсутністю до суду не надійшло, надано на адресу суду письмові заперечення проти позову, з яких вбачається, що просить у позові відмовити, вказуючи представником позивача при подачі позову до суду порушені п. 8 ст. 119 ЦПК України щодо неналежного оформлення його повноважень за довіреністю, а також право ОСОБА_6 представляти інтереси у суді тільки після укладання додаткової угоди, як то передбачено довіреністю та контрактом про надання правової допомоги, крім того, термін дії якого становить до 17 вересня 2013 року, але позов було подано 21 листопада 2013 року, тобто після спливу строку дії контракту, дія якого належним чином сторонами не продовжена.

Зазначав, що позивачем при подачі позову до суду було допущено помилку у визначенні понять, а саме, на думку позивача у даному випадку мають місцем регресні вимоги до нього, тобто застосовуються вимоги ст. 1191 ЦК України, тоді як на його думку мають застосовуватися положення ст. 993 ЦК України, адже на його думку має місце не заміна зобов'язання одним на інше, а перехід права вимоги, що є суброгацією, у випадку якої відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одно зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, у зв'язку з чим посилався на практику Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ та Верховного Суду України.

За вищевказаних обставин заявив про сплив строк позовної давності, який на його думку при суброгації починається обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, тоді як при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. А оскільки як зазначалося ним у даному випадку має місцем суброгація, позовна давність за цим спором повинна бути розрахована з дати виникнення страхового випадку - настання події ДТП, яка сталася 24 серпня 2010 року. А тому, враховуючи, що загальний строк позовної давності у три роки, перебіг якого на його думку почався з 25 серпня 2010 року, то він сплив 25 серпня 2013 року, а позовна заява підписана 21 листопада 2013 року, майже через три місяці після спливу строку позовної давності.

Щодо вимоги про стягнення регламентної виплати у розмірі 15 039 гривень 76 копійок вказав, що визначений розмір є завеликим, адже розмір завданої шкоди згідно з висновку 6 747 гривень 89 копійок, яка дорівнює утилізації автомобілю на дату оцінки.

Щодо вимоги про стягнення витрат, пов'язаних на оплату послуг аварійного комісара, вказував, що ці витрати не можуть бути відшкодовані страховику, оскільки за діючим законодавством страховик не має права вимагати відшкодування вартості експертизи у зв'язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків, і ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу посилався на положення ст.ст. 12, 79, 84 ЦПК України, вказуючи на те, що в матеріалах справи не міститься документу, який підтверджує право ОСОБА_6 на зайняття адвокатською діяльністю, зокрема відповідного свідоцтва, а доданий диплом РФ про присудження кваліфікації «юриста за спеціальністю «юриспруденція» на його думку не надає представнику права вважатись фахівцем у галузі, в тому числі права. Крім того, контракт на надання правової допомоги укладено з ФОП ОСОБА_6 , що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, тобто у цій справі є тільки фізичною особою підприємцем, що надає послуги представництва, а не особою, що надає правову допомогу. До того ж вказував на фіктивність перерахованих коштів на оплату його послуг, а також посилався на положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, але ж вказав, що позивачем не надано жодного розрахунку фактичних витрат.

За таких обставин суд відповідно до положень ст.ст. 158, 169 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю осіб, що не з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України захисту підлягає лише порушене право особи.

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV від 01.07.2004 року).

Відповідно до ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 214 ЦПК України, п. 12 Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2009 року № 14 «Про судові рішення у цивільній справі» під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питань, в тому числі і питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених судом обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Як витікає з матеріалів справи ОСОБА_1 24 серпня 2010 року о 21 годині 30 хвилин на 114 км + 500м автодороги Алушта - Судак - Феодосія, керуючи транспортним засобом Рено Меган державний номер НОМЕР_1, перед началом обгону не переконався у тому, що полоса зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, в наслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався у зустрічному напрямку.

Вина відповідача у вчиненні ДТП підтверджується матеріалами справи.

Так, постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 18).

Згідно з наявними у матеріалах справи відомостями зазначена постанова суду набрала законної сили, не змінена і не скасована.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи із змісту вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

В результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який виконав вимогу Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і застрахував свою цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів будь якій страховій компанії України ВАТ СК «Країна» - Поліс № ВС/9168455 (а.с. 15 зв.).

Згідно відомостей на момент скоєння ДТП відповідач дійсного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не мав.

Договірних правовідносин між МТСБУ, потерпілим ОСОБА_3 та відповідачем у справі відсутні.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закон № 1961-IV від 01.07.2004 року Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у

МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Основними завданнями МТСБУ э здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п.п. 39.2.1 п. 39.1 ст. 39 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року).

Приписами п.п. а п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якій містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року).

Як зазначалося судом вище діями відповідача внаслідок ДТП автомобілю ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, було заподіяно механічні ушкодження і цей випадок визнано страховим.

09 грудня 2010 року ОСОБА_3, скориставшись своїм правом, передбаченим Законом № 1961-IV від 01.07.2004 року, подав відповідну заяву, як то вимагає п. 35.1 ст. 35 вищевказаного Закону, з метою отримання грошового відшкодування за матеріальну шкоду, завдану відповідачем (а.с 13).

В зв'язку настанням події, передбаченої п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року, МТСБУ здійснило виплату відшкодування потерпілому.

Тобто позивач здійснив покладений на нього Законом обов'язок з відшкодування шкоди, яка завдана потерпілий особі за вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Положеннями ч. 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначене кореспондує приписам п. 38.2.1 п. 38.2. ст. 38 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року, якими встановлено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином аналіз вищевказаних правових норм з врахуванням обставин справи, приймаючи до уваги, що між потерпілим і позивачем у справі були відсутні договірні правовідносини, дозволяє суду дійти висновку про те, що відповідно до ст. 1191 ЦК України та ст. 38 41 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року після проведення виплати ОСОБА_3 у МТСБУ виникло право зворотної вимоги до відповідача ОСОБА_1

При цьому посилання відповідача на наявність у даному випадку суброгації боргу, а не регресу, є безпідставними, і розцінюються судом як спосіб захисту від позову, оскільки як зазначалося вище між потерпілою особою ОСОБА_3 та позивачем МТСБУ були відсутні договірні правовідносини, тобто відсутні будь-які зобов'язання між ними, у зв'язку з чим у даному випадку наявний регрес, в якому одне зобов'язання замінює собою інше, а тому заміни активного суб'єкту зобов'язання зі збереженням самого зобов'язання, як на те вказував відповідач, не відбувається.

Як наслідок цього безпідставними є посилання відповідача на застосування до правовідносин позову позовної давності у три роки при наявності суброгації боргу, тобто з моменту виникнення страхового випадку - з 25 серпня 2010 року, оскільки при регресі перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, як то передбачено ч. 6 ст. 261 ЦК України.

А отже, враховуючи вказане суд дійшов висновку, щодо вимог про стягнення 15 039 гривень 76 копійок - витрат, пов'язаних з проведенням регламентної страхової виплати, позовну давність слід обчислювати з 17 січня 2011 року, коли відбулася сплата цього відшкодування, щодо вимог про стягнення 1 040 гривень - витрат, пов'язаних з оплатою послуг аварійного комісара, позовну давність слід обчислювати з 30 грудня 2010 року, коли відбулася сплата цих витрат.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції про надходження позовної заяви до суду позивач з відповідними вимогами звернувся до суду 27 листопада 2013 року, тобто в межах строку давності.

Що стосується вимог про заявлений розмір витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, суд вважає за необхідне зазначити на наступне.

Внаслідок ДТП вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2 дорівнює його утилізаційній на дату оцінки та складає 6 747 гривень 89 копійок, згідно висновку спеціаліста по визначенню матеріальної шкоди - звіт № 70 від 07 грудня 2010 року (а.с. 19 - 38).

Також судом встановлено, що МТСБУ здійснило виплату відшкодування - регламентну страхову виплату потерпілому ОСОБА_3 у розмірі 15 039 гривень 76 копійок, з яких 12 939 гривень 76 копійок - шкода заподіяна майну, 2 100 гривень - евакуація транспортного засобу з місця ДТП, що підтверджено копіями наказів про виплату відшкодування ы копіями платіжних доручень (а.с. 42 - 44).

При цьому відповідачем розмір регламентної виплати заперечувався, оскільки на його думку її розмір має дорівнювати утилізаційній, яка на дату оцінки за звітом склала 6 747 гривень 89 копійок.

Зазначені заперечення відповідача суд вважає необґрунтованими за наступних підстав.

Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем

або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 30 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року).

Як витікає зі Звіту № 70 від 07 грудня 2010 року вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого ЗАЗ-1103 державний номер НОМЕР_2 складає 23 645 гривень 50 копійок (п. 2.5. Звіту), вартість матеріального збитку (ринкова вартість) внаслідок пошкодження цього авто складає 19 687 гривень 65 копійок (п. 2.7. Звіту), тобто вартість відновлювального ремонту більша ринкової вартості.

Таким чином позивачем у справі обґрунтовано відповідно до п. 30.2. ст. 30 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року виплачено потерпілому різницю, яка склала 12 939 гривень 76 копійок (а саме, 19 687 гривень 65 копійок (ринкова вартість) - 6 747 гривень 76 копійок (вартість авто в пошкодженому стані)) + 2 100 гривень (витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди), що і становить суму регламентної страхової виплати - 15 039 гривень 76 копійок, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до положень п. 40.3. ст. 40 позивачем Закону № 1961-IV від 01.07.2004 року позивачем для з'ясування причин та обставин страхового випадку та визначення розміру заподіяної шкоди було залучено аварійного комісара та зазнане витрати на оплату його послуг у розмірі 1 040 гривень (а.с. 45).

Згідно з п. 41.4. ст. 41 цього Закону МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених

для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.

Тобто такі витрати не є страховим відшкодуванням. Однак, приймаючи до уваги, що МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і фінансування статутної діяльності МТСБУ здійснюється за рахунок внесків страховиків - членів МТСБУ, а також за рахунок пасивних доходів від тимчасово розміщених коштів цього фонду та інших джерел, не заборонених законодавством, у порядку, визначеному Статутом МТСБУ, та в обсягах, передбачених кошторисом, що затверджується президією МТСБУ (ст. 42 вищевказаного Закону), і виплата цих витрат проводилася позивачем зі страхового резервного фонду, тобто на думку суду є збитками МТСБУ поза межами страхового відшкодування, і не належать до звичайної господарської діяльності МТСБУ, а тому у відповідності до ст. 1191 ЦК України підлягають стягненню з відповідача у порядку регресу у повному обсязі.

У частині заперечень відповідача щодо порушення процесуальних норм, зокрема об'єму та оформлення повноважень представника позивача, та стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає їх неспроможними, за наступних підстав.

Конвенція про захист прав людини і основних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6).

«Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав.

Ст. 59 Конституції України закріплює право кожної людини на правову допомогу, а також право вільного вибору захисника своїх прав.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право вільного вибору захисника), положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право особи з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Статтею 12 ЦПК України визначено право кожної особи, яка бере участь у справі на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом..

Відповідно до ч.1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Отже, залучення до участі у справі адвокатів чи інших фахівців-юристів є безперечним правом будь-якої особи і не може бути обмежене судом.

Судом під час розгляду справи перевірені повноваження представника позивача, які оформлені відповідно до вимог ст. 42 ЦПК України та не суперечать засадам цивільного процесу.

Представник позивача ОСОБА_6 діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку від 12 червня 2013 року, та у межах контракту про надання правової допомоги, який укладено між МТСБУ та ОСОБА_6 від 24 вересня 2012 року, дія якого на час розгляду справи пролонгована на підставі статті 13 розділу V «Строк дії договору».

Зі змісту зазначеної угоди вбачається, що правова допомога у частині стягнення заборгованості на користь Замовника у судовому порядку полягає у наступному: підготовку, подачу цивільного позову (в тому числі, позовної заяви та додатків до неї у відповідній кількості примірників, з'ясування та надання Замовнику реквізитів по сплаті обов'язкових платежів для судового розгляду, направлення підготовлених судових матеріалів до суду, визначеного Виконавцем згідно з вимогами законодавства стосовно відомчої та територіальної підсудності, у разі необхідності додаткове з'ясування (уточнення) місцезнаходження відповідача усіма можливими способами, передбаченими законодавством) та представництво Замовника.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача на виконання укладеного контракту вивчав надані позивачем документи, склав позовну заяву російською і на вимогу відповідача українською, заперечення на клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю, навправляв підготовлені судові матеріали відповідачу.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

У зв'язку з цим, підлягає задоволенню вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 гривень витрат на правову допомогу, оскільки вони визначені з урахуванням положень Закону України № 4191-VI від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а також з урахуванням обсягу виконаних робіт і окремих процесуальних дій поза судовим засіданням. Крім того, зазначені витрати передбачені і позивачем та особою, яка надавала правову допомогу, у контракті про надання правової допомоги від 24 вересня 2012 року та підтверджені платіжним дорученням № 3505 від 17 жовтня 2013 року, яке не викликає сумніву у його достовірності, адже зазначене платіжне доручення має відмітки банківської установи про здійснення банківської операції.

Згідно з вимогами ст.ст. 79, 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача у тому числі підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 229 гривень 40 копійок.

На підставі викладеного, ст. 59 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 15, 1166, 1188, 1191 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, керуючись ст.ст. 3, 5, 8, 10, 11, 12, 14, 42, 56, 60, 61, 79, 84, 88, 158, 169, 174, 212-218, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ-154, Русанівський бульвар, б. 8, ЄДРПОУ 21647131) у рахунок витрат, пов'язаних з проведенням регламентної страхової виплати, 15 039 (П'ятнадцять тисяч тридцять дев'ять) гривень 76 копійок, у рахунок витрат, пов'язаних з оплатою послуг аварійного комісара 1 040 (Одну тисячу сорок) гривень, у рахунок витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги 1 000 (Одну тисячу) гривень, у рахунок сплаченого судового збору 229 (Двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок, а взагалі 17 309 (Сімнадцять тисяч триста дев'ять) гривень 16 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.В. Петрова