АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М.,
суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.
при секретарі: Лужецькій І.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
представників відповідачів ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування, -
В С Т А Н О В И Л А:
Справа № 2610/22880/2012
№ апеляційного провадження:22-ц-796/1428/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Волокітіна Н.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір про розірвання договору дарування відповідно до ст. 230 ЦК України, тобто з тих підстав, що правочин був вчинений під впливом обману.
11 березня 2013 року представник позивача до початку розгляду справи по суті подав в судовому засіданні заяву, відповідно до якої позивач змінила підстави позову та просила визнати недійсним договір про розірвання договору дарування на підставі ст. 225 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено.
Визнати недійсним договір про розірвання договору дарування, укладений 30 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Груша О.В.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 107 гривень 30 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4, подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення винесено із порушенням матеріальних та процесуальних норм права, а тому дане рішення повинно бути скасовано, а в позові відмовлено.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4, підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі т.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам в повній мірі судове рішення не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 жовтня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 передала безоплатно ОСОБА_5 22/100 частини квартири АДРЕСА_1.
30 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір про розірвання договору дарування від 24 жовтня 2001 року.
Таким чином, за даним договором про розірвання договору дарування ОСОБА_6 повернулося право власності на 22/100 частини спірної квартири.
30 серпня 2011 року також була посвідчена довіреність, якою ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником в усіх органах та установах з питання реєстрації договору про розірвання договору дарування 22/100 частини спірної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Згідно Акту комісійної судово-психіатричної експертизи № 15 від 18 липня 2013 року, позивач ОСОБА_5 станом на 30 серпня 2011 року страждала на «Посттравматичний стресовий розлад». Дані психічні розлади у ОСОБА_5 досягли такого ступеню тяжкості, що істотно вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 30 серпня 2011 року.
Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 станом на 30 серпня 2011 року, тобто на час складання договору про розірвання договору дарування, розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення психічних розладів, істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані договору паро розірвання договору дарування недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове, наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: