Головуючий суду 1 інстанції - Головіна Т.М.

Доповідач - Темнікова В.І.

Справа № 434/3992/13-ц

Провадження № 22ц/782/103/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів -Коновалової В.А., Ступіної Я.Ю.,

за участю секретаря - Булгакової М.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 08 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між позивачем - ОСОБА_3 та відповідачем - ОСОБА_2 та посвідчений 28 липня 2010 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстр. №1542.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 08 листопада 2013 року позовні вимоги були задоволені. Суд визнав недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між позивачем - ОСОБА_3 та відповідачем - ОСОБА_2 та посвідчений 28 липня 2010 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстр. №1542.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, які виразилися в неправильній оцінці наданих суду доказів та невідповідності висновків суду встановленим обставинам по справі.

В судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивачки.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що позивачка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ветераном праці, дитиною війни, має поганий зір - перебуває на обліку у лікаря окуліста із діагнозом - гіперметропія середнього ступеню обох очей. 21.07.2010 року вона отримала травму - перелом плечового суглоба лівої руки, протягом місяця перебувала у гіпсі, потребувала сторонньої допомоги.

Також судом було встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, належала позивачці ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2007 року, зареєстрованого в МКП БТІ м. Луганська. З цього часу позивачка мешкала за вказаною адресою, була там зареєстрована 10.10.2007 року. З родичів позивачка має рідну сестру та племінників, однією з яких є відповідачка ОСОБА_2, з іншими племінниками позивачка відносини не підтримує та не спілкується, сестра позивачки мешкає у іншому місці. Зазначена вище квартира позивачкою була подарована відповідачці (договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Луганськ міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.07.2010 року). З часу дарування квартири всі витрати по її утриманню несла виключно позивачка. Відповідачка вселилася до спірної квартири з дозволу відповідачки у листопаді 2012 року, після припинення шлюбних відносин із чоловіком, з того часу відносини між сторонами погіршилися та набули статусу конфліктних.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивачка, укладаючи угоду про дарування квартири, помилялась відносно дійсних наслідків договору дарування і його суттєвих умов, а саме - відносно того, що за даним договором вона повністю і без отримання якихось вигод для себе втрачає право власності на квартиру з дня укладення договору, а не після своєї смерті і що у обдарованої не виникає жодних обов'язків перед нею в подальшому, в тому числі і обов'язку по утриманню і догляду за нею - про що свідчать наступні факти: позивачка не залишила спірну квартиру, з реєстрації у встановленому Законом порядку не знялася, це її єдине і постійне місце мешкання, іншого нерухомого майна позивачка у власності не має, з часу здійснення договору дарування позивачка продовжувала нести витрати по утриманню квартири, у свою чергу відповідачка також не скористалася своїм правом, виниклим внаслідок укладеного договору - правом володіння, користування та розпорядження квартирою, продовжуючи впритул до листопада 2012 року мешкати за іншою адресою.

Проаналізувавши зазначені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачка, укладаючи угоду, через свою неграмотність, похилий вік, стан здоров'я, а також через довіру до родичів не правильно зрозуміла суть угоди і уклала угоду, яка не відповідала її дійсному наміру та внутрішньому волевиявленню. Позивачка, при прийнятті рішення про дарування спірного майна, керувалась обіцянками обдарованої щодо подальшого догляду і утримання, у той час, коли дійсно потребувала такої допомоги, отримавши травму - перелом плечового суглоба лівої руки та протягом місяця перебуваючи у гіпсі, що не заперечується самою відповідачкою, тобто діяла помилково. Тому посилаючись на ст.. 229 ЦК України суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору дарування спірної квартири недійсним.

Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки поясненням приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4, який пояснив, що оспорюваний договір ним було посвідчено у відповідності до вимог Закону, що позивачка свідомо йшла на укладення саме договору дарування, що він роз'яснював їй наслідки цього договору, а також наслідки інших можливих договорів, що дані пояснення були підтверджені поясненнями відповідачки, не заслуговують на увагу, так як так як вони не підтверджені належними доказами по справі. При цьому апеляційний суд враховує те, що пояснення третьої особи та сторони по справі не можуть бути прийняті як докази по справі, так як враховуючи положення ст.. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, а також положення ст.. 57 ЦПК України про те, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, зазначені вище пояснення як третьої особи - нотаріуса ОСОБА_4, так і відповідачки в даному випадку, як отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування. Більш того, судом були оцінені дані пояснення в сукупності з іншими доказами по справи, після чого суд дав їм належну оцінку і в межах своєї компетенції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивачки. Будь - яких інших належних доказів того, що позивачка укладаючи спірний договір не помилялася щодо природи правочину з юридичної точки зору відповідачкою надано не було. Навпаки, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка давала пояснення про те, що позивачка хотіла подарувати їй квартиру, але при цьому посилалася на те, що вона в силу свого віку потребує допомоги і остання буде їй її надавати, що також свідчить про те, що позивачка хоч і мала намір оформити квартиру на відповідачку, однак під умовою надання їй допомоги зі сторони останньої, тобто наміру саме подарувати їй квартиру у позивачки не було. Приймаючи рішення, апеляційний суд враховує те, що навіть якщо нотаріусом і було роз'яснено позивачці наслідки вчинення саме договору дарування, вона в силу свого віку та стану здоров'я могла неправильно зрозуміти пояснення нотаріуса, що фактично і сталося в даному випадку.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та не є підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 08 листопада 2013 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з моменту її проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий

Судді