ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2014Справа № 901/2660/13

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСІ»

До відповідача Фізичної особи - підприємця Хайдарова Хатамжона Акбаровича

про стягнення 11 270, 00 доларів США

За участю представників:

від позивача - Асанов Р.С., представник за довіреністю №7 від 26.02.2014р.

від відповідача - не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСІ» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи - підприємця Хайдарова Хатамжона Акбаровича про стягнення 11 270, 00 доларів США.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 04.02.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка стала приводом для звернення позивача до суду.

Відповідач проти позову заперечував, надіславши до суду докази часткової оплати заборгованості, проте позов просив залишити без розгляду у зв'язку із недотриманням позивачем претензійного порядку звернення до суду.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСІ» ( позивач) (продавець) та Фізичною особою - підприємцем Хайдаровим Хатамжоном Акбаровичем (відповідач) (покупець) укладений контракт № 1/3-13 ( а.с. 10-12).

У відповідності до названого контракту, продавець продає, а покупець покупає товар, оплата, передбачена умовами контракту становить, 7 банківських днів після відвантаження.

Крім того, у відповідності до пункту 7.2 контракту спори вирішуються в Господарському суді Автономної Республіки Крим.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Так, на виконання умов контракту, позивачам поставлений, а відповідачем прийнятий товар на суму 7 000, 00 доларів США, що підтверджується митною накладною та не заперечується відповідачем ( а.с. 15).

Так, на підтвердження обов'язків за договором, відповідач оплатив суму заборгованості в розмірі 7000 доларів США, що підтверджується платіжними документами, доданими відповідачем до матеріалів справи, з яких можна вбачити, що платежі здійснені 18.08.2013 року, 07.10.2013 року тобто після звернення позивача до суду.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення вищенаведеної суми підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилання відповідача на недодержання претензійного порядку позивачем при зверненні до суду, суд вважає за необхідне зауважити таке:

Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що до пред'явлення позову, який випливає з відносин між організаціями, обов'язковим є пред'явлення претензії.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.

Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального кодексу, подання претензії - це досудовий добровільний порядок врегулювання спору, і він не є стадією господарського процесу. На цьому етапі господарський суд не втручається у відносини між сторонами.

Вимоги щодо досудового врегулювання спору не носять абсолютного характеру. Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, по спорах, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Ненапрвлення вимоги не може трактуватись, як відсутність права на звернення до суду, оскільки порушення строку оплати відповідачем вже само по собі порушує право позивача, яке він має можливість захистити у судовому порядку.

Отже, доводи відповідача в цій частині, є хибними та не можуть бути застосовані в якості підстави для залишення позову без розгляду, як відповідач на це вказує.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 270 доларів США пені.

У відповідності до пункту 6.2 контракту сторонами погоджене нарахування 0, 5 % пені за кожний день прострочення у випадку неналежного виконання умов договору покупцем.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Норми діючого законодавства, зокрема статті 343 Господарського кодексу України, передбачає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проте, в даному випадку, обмеження нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ, не заслуговує на увагу, оскільки Національний банк України встановлює облікову ставку залежно від темпів інфляції і рівня валового внутрішнього продукту. Отже, таке обмеження не стосується розрахунків в іноземній валюті.

Нарахування пені за період з 13.03.2013 року ( сплив 7 днів з моменту відвантаження) по 12.07.2013 року має бути здійснено так:

7 000 доларів США. х 121 день х 0,5 %= 4 235 доларів США

Отже матеріалами справи підтверджується сума пені в розмірі 4 235 доларів США, та саме в цьому розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відстрочення платежу на 180 днів з моменту поставки, у в зв'язку із вільним тлумаченням норми статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відповідно до якої виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Судовий збір покладається на сторін відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 27.02.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 27.02.2014 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Хайдарова Хатамжона Акбаровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСІ» 4270 доларів США пені, що в гривневому еквіваленті становить 40308,31 грн. 1801,62 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 7000, 00 доларів США провадження у справі припинити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Гризодубова