АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/ 2561 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - Волошин В.О.
Доповідач - Поливач Л.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.
при секретарі Боярській І.І.
за участю осіб: представника позивача Жадобіна В.І.
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом
ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору розірваним;
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», поданою представником Беседіним ВладиславомІвановичем
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 грудня2013 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24.12.2013 року позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» суму заборгованості за кредитним договором № 28808С1 17 від 13.06.2008 року у розмірі 72773 дол. 54 цента США, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення по справі складає 581678 грн. 90 коп., а також судовий збір у розмірі 3441 грн. В решті первісного позову відмовлено.Зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ«Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору розірваним - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, БеседінВ.І., діючи в інтересах ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення суду в частині відмови Банку у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Помилковим, на думку апелянта, є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення пені, нарахованої на прострочену заборгованість за процентами у зв'язку з відсутністю відомостей про розрахований розмір простроченої суми процентів, оскільки Банком зазначається лише сума прострочених процентів без відповідного розрахунку і за відсутності календарного періоду часу, що не дає можливості перевірити правильність нарахування відповідної пені. Даний висновок не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок такої заборгованості, в тому числі за пенею, нарахованою на прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом, а також первинні бухгалтерські документи у вигляді виписок за рахунками, відкритими відповідно до умов кредитного договору.
В суді апеляційної інстанції представник позивача ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Жадобін В.І. підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення в частині його оскарження Банком. Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась. Неявка відповідачки в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи за її відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.06.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до п. 2.1. ст.2якого Банк наддав ОСОБА_4 кредит у сумі 1 039 900,0 дол. США на строк користування по 13.12.2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом. За користування кредитом відповідачка зобов'язана була сплачувати проценти у розмірі та строки, встановлені кредитним договором.
Відповідно до положень пп. 2.6.2 п. 2.6 ст. 2, а також положень ст.4 кредитного договору у разі невиконання позичальницею будь-яких зобов'язань за кредитним договором, остання зобов'язана здійснити дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, зборів та інших належних до сплати платежів за кредитним договором протягом 10 календарних днів з дня отримання письмової вимоги банку про таке дострокове погашення.
У зв'язку з невиконанням позичальницею зобов'язань за кредитним договором, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом, 28 грудня 2009р. кредитор надіслав на адресу останньої вимогу про здійснення дострокового погашення заборгованості за кредитним договором протягом 10 банківських днів з дати отримання повідомлення, однак позичальницею не погашено у встановлений строк заборгованість за кредитним договором, в тому числі повну суму заборгованості за кредитом та нарахованими за користування кредитом процентами.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22.02.2012 року в рахунок погашення заборгованості (за даним кредитним договором) ОСОБА_4 перед банком у розмірі 1 037 468 дол. США 99 центів, що еквівалентно 8 241 134, 92 грн. та пені в розмірі 663 868 ,84 грн. звернуто стягнення на нерухоме майно - земельні ділянки. В даному рішенні суду не зазначений період за який була нарахована пеня.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
За таких обставин,включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не грунтується на вимогах закону.
Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (саме така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013р. по справі № 6-116цс13, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України).
Звертаючись до суду з позовом, банкпросив суд стягнути з відповідачки, як позичальниці на свою користь заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 72773,54 дол. США, що за курсом НБУ на час подання заяви про збільшення позовних вимог складає 581678,9 грн.; 2032380,22 грн. - суми пені, нарахованої на прострочену заборгованість за процентами і на прострочену заборгованість за кредитом.
Судом встановлено, що 28 грудня 2009р. банком було направлено позичальниці вимогу про дострокове повернення суми кредиту, у зв'язку із порушенням останньою умов кредитного договору, а саме прострочення платежів по поверненню тіла кредиту та процентів за користування кредитом.
Суд, вважає, що саме з 28 грудня 2009р. розпочався перебіг строку позовної давності визначений положеннями ст. 257 ЦК України для вимог про стягнення тіла кредиту, процентів за користування, пені за несвоєчасну сплату платежів по поверненню тіла кредиту і несвоєчасну сплату процентів.
Судом встановлено, що банком, були заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, за рахунок якого банк, зобов'язаний задовольнити вимоги по погашенню тіла кредиту, процентів, пені.
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду України в постанові від 06 листопада 2013р. по справі № 6-1 ІбцсІЗ, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачки за первісним позовом суми пені, нараховану на прострочену заборгованість за кредитом у сумі 1656718,42 грн. не грунтуються на вимогах закону, оскільки вже сплинув строк позовної давності встановленої для стягнення основної суми боргу (тіла кредиту).
Відносно вимог банкапро стягнення з відповідачки на свою користь суми пені у розмірі 375661,8 грн. нарахованої на прострочену заборгованість за процентами, то в цій части первісний позов також не підлягав задоволенню, оскільки у наданому банком розрахунку заборгованості (а.с. 169, 170) - відсутні відомості про розрахований розмір простроченої суми процентів, банкомзазначається лише сума прострочених процентів, без відповідного розрахунку і за відсутності календарного періоду часу, що позбавило суд можливості перевірити правильність нарахування відповідної пені. В іншій частині рішення суду не оскаржується.
Отже, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», подану представником Беседіним Владиславом Івановичем відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 грудня2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: