АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Лашевича В.М.,

суддів - Паленика І.Г., Жук О.В.,

з участю:

прокурора - Ємця А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією постановою визнана такою, що не підлягає розгляду, апеляція прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Вдовиченка О.С. на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, засуджених за ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що 27 листопада 2013 року апеляція прокурора на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам ст. 350 КПК України, а прокурору було надано строк для виконання вказаних вимог протягом семи діб з моменту одержання повідомлення, тобто до 06 грудня 2013 року.

У зв'язку з тим, що станом на 13 грудня 2013 року прокурором апеляція подана не була, а отже ним не було виконано зазначених вимог, то суд першої інстанції апеляцію прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Вдовиченка О.С. на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року визнав такою, що не підлягає розгляду.

_________________________________________

Справа № 11/796/189/2014

Категорія КК: ч. 3 ст. 369-2 КК України

Головуючий у суді першої інстанції: Білик О.В.

Доповідач: Лашевич В.М.

Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить постанову районного суду від 13 грудня 2013 року скасувати, винести ухвалу, якою визнати його апеляцію такою, що підлягає розгляду, та надати письмове розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог ст. 351 КПК України. Зокрема, апелянт стверджує, що у своїй апеляції на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року він вказав на неправильність застосування судом кримінального закону, що виразилося, як зазначає автор апеляції, у застосуванні кримінального закону, який не підлягає застосуванню, а саме у перекваліфікації дій ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 369-2 КК України. Також прокурор вказує, що він допустив технічну помилку, зазначивши в кінці мотивувальної частини апеляції про відсутність у діях засуджених об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 369 КК України. В обґрунтування цього, на його думку, можна було б покласти його правильне зазначення в описовій та прохальній частинах апеляції злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України.

Крім того, прокурор зазначає, що у апеляції також вказував на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, оскільки, як вважає апелянт, покарання засудженим, яке призначене за ч. 2 ст. 369-2 КК України, за своїм видом та розміром є несправедливим внаслідок м'якості.

Також автор апеляції вказує, що на постанову місцевого суду від 27 листопада 2013 року, якою залишено без руху його апеляцію на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року, він вніс апеляцію.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Вдовиченка О.С. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На час розгляду апеляційним судом даної кримінальної справи набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року (надалі КПК України).

Відповідно до п. 11 розділу XI «Перехідні Положення» нового КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами апеляційної інстанції в порядку, який діяв до набрання чинності цим КПК, а згідно з п. 15 цього ж розділу «Перехідних Положень» КПК України, апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим КПК, тобто в порядку КПК України (1960 року).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови районного суду, апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, визнана такою, що не підлягає розгляду, оскільки останній не усунув недоліків, на які було вказано у постанові Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року.

Це рішення суду першої інстанції є таким, що винесено з дотриманням вимог КПК України (1960 року), оскільки, незважаючи на те, що районний суд своєю постановою від 27 листопада 2013 року залишив апеляцію прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Вдовиченка О.С. без руху із-за її невідповідності вимогам ст. 350 КПК України (1960 року) і надав йому можливість у семиденний строк усунути недоліки його апеляції, однак прокурор не виконав вказаних вимог.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, копія постанови місцевого суду від 27 листопада 2013 року про залишення апеляції без руху була отримана прокуратурою Голосіївського району міста Києва 29 листопада 2013 року(т. 10, а. с. 138). Будь-яких даних про те, що прокурор здійснив чи намагався здійснити які-небудь дії щодо усунення недоліків, визначених в постанові місцевого суду, в матеріалах справи не міститься. Не приведені доводи прокурора щодо усунення недоліків і в його апеляції.

В свою чергу, доводи прокурора, що ним було оскаржено постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року, тобто про залишення його апеляції без руху, слід визнати безпідставними, оскільки така постанова апеляційному оскарженню не підлягає, а в матеріалах справи навіть не міститься апеляції на вказану постанову, причому, у томі 10 на аркушах справи 107 - 116, на які посилається апелянт, знаходиться його апеляція на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року.

Що стосується стверджень прокурора, що він в апеляції допустив технічну помилку, а саме зазначив в кінці мотивувальної частини апеляції про відсутність у діях засуджених об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 369 КК України, то замість того, щоб вжити заходів для усунення цього недоліку, апелянт вступив в суперечку з судом, виправдовуючись тим, що в обґрунтування цього можна було б покласти його правильне зазначення в описовій та прохальній частинах апеляції посилання на злочин, передбачений ч. 2 ст. 369 КК України. В той же час, як вбачається з вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 засуджені за ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Отже наведені в апеляції доводи прокурора не можуть бути визнані обґрунтованими, а свідчать лише про його належне ставлення до складання апеляції.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції мав достатньо підстав для визнання такою, що не підлягає розгляду, апеляції прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Вдовиченка О.С., а тому оскаржувану постанову місцевого суду слід визнати законною і обґрунтованою.

Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних Положень КПК України та ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року, якою визнана такою, що не підлягає розгляду, апеляція прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва ВдовиченкаО.С. на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, засуджених за ч. 2 ст. 369-2 КК України, - залишити без змін, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - залишити без задоволення.

СУДДІ:

_________________ __________________ ___________________

Лашевич В.М. Паленик І.Г. Жук О.В.