Справа № 105/1676/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" лютого 2014 р. Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді - Старової Н.А.,
при секретарі - Рижковій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, остаточно уточнивши які 06.12.2013 року мотивувала наступним. З ОСОБА_2 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 05.03.2005 року. В період шлюбу ними було придбане наступне майно: автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1, легковий причеп реєстраційний номер НОМЕР_2, плита газова вартістю 1500 грн., витяжка вартістю 150 грн., мікрохвильова піч вартістю 500 грн., праска вартістю 100 грн., шафа вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., ноутбук вартістю 3000 грн., ноутбук «Леново» вартістю 1799 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., ковдра синтепонова вартістю 150 грн., ковдра шерстяна вартістю 300 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошка гладильна вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн., підставка під телевізор вартістю 100 грн., підставка для квітів вартістю 300 грн., зварювальний апарат вартістю 500 грн., дриль вартістю 300 грн., болгарка вартістю 300 грн., супутникова антена та тюнер вартістю 425 грн., пластикові вікна в кількості п'яти штук вартістю 6249 грн.
Посилаючись на ст. ст. 69-72 СК України просить поділити майно подружжя, виділити їй в натурі у власність: спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., плиту газову вартістю 1500 грн., ковдру шерстяну вартістю 300 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., ноутбук «Леново» вартістю 1799 грн., підставку для квітів вартістю 300 грн., шафу вартістю 2000 грн., підставку під телевізор вартістю 100 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., 1/2 частку вартості пластикових вікон в розмірі 3214 грн. 50 коп., всього на суму 13099 грн., інше майно виділити у власність відповідачу. Стягнути з відповідача на її користь 1/2 частку вартості автомобілю Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 8309 грн. 93 коп. та автомобільного причепу державний номер НОМЕР_2 в розмірі 1269 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 змінені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пояснили, що під час шлюбу сторонами був придбаний автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1, легковий причеп реєстраційний номер НОМЕР_2, вартість яких відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи складає 16619 грн. 85 коп. та 2538 грн. 00 коп. та предмети домашнього вжитку. Крім того, сторони проживали в домоволодінні, яке належить батькам відповідача, та складається з двох окремих будинків, в одному з яких проживало подружжя, а в другому - батьки. В тому будинку, де проживали сторони з метою поліпшення житлових умов сторонами були замінені старі вікна та встановлені пластикові в кількості п'яти штук вартістю 6429 грн.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги визнали частково. Визнає, що під час шлюбу сторонами було придбане майно: плита газова вартістю 1500 грн., витяжка вартістю 150 грн., мікрохвильова піч вартістю 500 грн., праска вартістю 100 грн., шафа вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., ноутбук вартістю 3000 грн., ноутбук «Леново» вартістю 1799 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., ковдра синтепонова вартістю 150 грн., ковдра шерстяна вартістю 300 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошка гладильна вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн., підставка під телевізор вартістю 100 грн., підставка для квітів вартістю 300 грн., супутникова антена та тюнер вартістю 425 грн. Інше майно не є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме: зварювальний апарат вартістю 500 грн., дриль вартістю 300 грн., болгарка вартістю 300 грн. належать на праві власності його батьку, з яким вони проживають в одному домоволодінні, вказані речі були придбані батьком до реєстрації шлюбу. Пластикові вікна в кількості п'яти штук вартістю 6249 грн. були придбані за рахунок його матері, яка дала кошти позивачу тільки для того, щоб вона придбала вікна для їх установки до будинку, який належить його батьку, а не в якості подарунку. Крім того, вікна встановлені в домоволодінні, яке належить іншій особі, тому воно не може бути предметом поділу при вирішенні питання щодо поділу майна подружжя, вимога щодо відшкодування 1/2 частини вартості вікон може бути пред'явлена тільки до власника будинку. Автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 є його особистою власністю, оскільки кошти на його придбання в розмірі 24000 грн. йому запозичив його батько ОСОБА_5, що підтверджується розпискою відповідача ОСОБА_5 від 20.03.2011 року. Позивачем не доведено факту придбання автомобіля за спільні кошти. На підставі викладеного, просить виключити з переліку спільного майна, що підлягає поділу автомобіль Renault-21, зварювальний апарат, дриль, болгарку, вікна.
В іншій частині позов визнає, однак в частині способу поділу зазначає, що до складу спільного майна входить два вагомих предмета меблів: шафа та спальний гарнітур, які позивач просить виділити в її власність, просить один предмет меблів у виді шафи залишити за ним.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 05.03.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, виданим відділом РАЦС Джанкойського міськрайонного управління юстиції (а.с.6).
Спір виник у поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені правовідносини сторін регулюються ст. ст. 57, 60, 66, 68-71 Сімейного кодексу України.
Сторонами в судовому засіданні підтверджено, що ними під шлюбу придбане наступне майно: плита газова «Гефест» вартістю 1500 грн., витяжка кухонна вартістю 150 грн., мікрохвильова піч вартістю 500 грн., праска вартістю 100 грн., шафа вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., ноутбук вартістю 3000 грн., ноутбук «Леново» вартістю 1799 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., ковдра синтепонова вартістю 150 грн., ковдра шерстяна вартістю 300 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошка гладильна вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн., підставка під телевізор вартістю 100 грн., підставка для квітів вартістю 300 грн., супутникова антена та тюнер вартістю 425 грн., легковий причеп марки «ЗАЗ 8101», реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 2538 грн. 00 коп., таким чином в цій частині склад майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності та його вартість сторонами не заперечується та відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідачем заперечується та обставина, що до об'єктів права спільної сумісної власності входить наступне майно: автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 зварювальний апарат, дриль, болгарка, п'ять пластикових вікон.
Вирішуючи питання щодо віднесення вищезазначеного майна до спільної сумісної власності подружжя суд враховує наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.
Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.
Згідно зі статтями 60, 66, 68-71 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту зазначених положень, випливає презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Підстави для визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя встановлені у ст. 57 СК України, зокрема частиною 3 цієї статті визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до пунктів 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Доведення цих обставин є обов'язком того з подружжя, який наполягає на тому, що хоча майно й набуте за час шлюбу, але за його особисті кошти (ст. 60 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 10 ЦПК України)
Згідно із ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
В частині спірного автомобіля Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 судом встановлено, що він придбаний сторонами під час шлюбу, право власності зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується реєстраційними картками транспортних засобів (а.с.14-15).
Судом враховане, що п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідач на підтвердження того, що спірний автомобіль є його особистою власністю посилається на розписку від 20.03.2011 року, згідно якої ОСОБА_2 запозичив в свого батька ОСОБА_5 24000 грн. для придбання автомобіля з терміном повернення 31.12.2016 року, на цей час ним повернуто 5000 грн., сума 19000 грн. є заборгованістю за договором позики (а.с. 59).
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що запозичив сину кошти в розмірі 24000 грн. для придбання автомобіля.
Позивачем в судовому засіданні пояснено, що вона про існування боргової розписки до часу розгляду справи в судовому порядку не знала, чоловіку згоди на позику грошей в батька не надавала, автомобіль був придбаний на спільні кошти, які вони накопичували для придбання автомобіля.
Суд враховує, що відповідно п.2,4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Наявність зазначеної розписки суд не може прийняти в якості доказу тієї обставини, що спірний автомобіль був придбаний за особисті кошти відповідача, адже договір позики, в якому позичальником є одне з подружжя не свідчить про те, що кошти передаються в особисту власність позичальника, адже не підмінює собою договору дарування, в разі якого отримані кошти вважалися би особистою власність позичальника.
В разі підтвердження наявності заборгованості за договором позики у встановленому законом порядку позикодавець має право на стягнення заборгованості за договором позики.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено тієї обставини, що автомобіль є об'єктом його особистої власності.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до частин 4 та 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Зі змісту ст. 71 СК України вбачається, що в даному випадку потрібна згода того з подружжя, якому така компенсація має бути присуджена, а не того, на кого може бути покладено обов'язок по її сплаті. Відповідно і грошова сума має вноситись тим із учасників спільної власності на майно, ким заявлено вимогу про залишення цього майна у його власності із сплатою іншим співвласникам грошової компенсації.
Враховуючи, що автомобіль в розумінні ч.2 ст.183 ЦК України є неподільною річчю, позивачем вимог про залишення у його власності автомобілю не заявлено, вона згодна на отримання компенсації в рахунок належної їй 1/2 частки автомобіля, суд вважає, що у позивача є право на одержання від відповідача грошової компенсації вартості його частки в автомобілі. При цьому суд також враховує, що автомобілем фактично користується відповідач.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року, № 6-47929св12.
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №11, виготовленого фірмою «Юлга» вартість спірного автомобілю Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 16619 грн. 85 коп., легкового причепу марки «ЗАЗ 8101», державний номер НОМЕР_2 становить 2538 грн. 00 коп.
Таким чином, суд вважає можливим залишити у власності відповідача спірні автомобіль та причеп, стягнувши з нього на користь позивача 1/2 частку вартості автомобіля в розмірі 8309 грн. 93 коп., 1/2 частку вартості причепу в розмірі 1269 грн. 00 коп., а всього 9578 грн. 93 коп.
В частині позову щодо поділу зварювального апарату, дрилі, болгарки судом встановлено, що сторонами та обставина, що вказані предмети є об'єктами права спільної сумісної власності заперечується, при цьому суду не наданого жодного документу, підтверджуючого час придбання та вартість вказаних предметів. Відповідач посилається на те, що інструменти були придбані його батьком ще до реєстрації шлюбу. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що його син ОСОБА_2 проживав із дружиною в належному йому домоволодінні, підтвердив, що вказані інструменти належать йому особисто та були придбані ним задовго до одруження сина. Покази свідка не спростовані жодним доказом. Оскільки позивачем до доведено обставин щодо наявності зазначених інструментів, їх придбання подружжям під час шлюбу, судом в задоволенні цієї частини позову відмовляється.
В частині позову щодо поділу вартості п'яти пластикових вікон судом встановлено наступне. Сторонами в судовому засіданні не заперечувався той фат, що вони проживали в домоволодінні АДРЕСА_1, належному батьку відповідача ОСОБА_5, фактично домоволодіння складається з двох окремих будинків в одному яких проживали батьки, а в другому сторони. Під час шлюбу сторонами в будинку в яком вони проживали та яке входить до складу домоволодіння належного ОСОБА_5 встановили пластикові вікна у кількості шості штук вартістю 6429 грн.
Судом встановлено, що сторони проживали в зазначеному домоволодінні як члени сім'ї власника.
Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно ст. 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Виконані сторонами роботи по встановленню вікон по своїй суті є поліпшенням житлового будинку, належного іншій особі, в якій сторони проживали як члени сім'ї. Зазначені поліпшення є невід'ємною частиною житлового будинку, як складної речі, та не можуть бути відокремлені від нього без його пошкодження або істотного знецінення, тому їх не можна розглядати як окрему річ, майно, оскільки це є складовою частиною речі, у даному випадку житлового будинку.
В даному випадку правовідносини щодо стягнення 1/2 частки вартості вікон не регулюються нормами СК України. Спірні правовідносини з приводу стягнення грошових коштів, вкладених подружжям в ремонтні роботи та поліпшення житлового будинку, що належить іншій особі перейшли в сферу врегулювання ЦК України, тому позивачем обраний неправильний спосіб захисту та позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Суд також вважає, що ноутбук «SAMSUNG» № АОц*328579 вартістю 3000 грн., ноутбук «Леново» вартістю 1799 грн. не можуть увійти до переліку майна подружжя, що підлягає поділу, оскільки сторонами визначена його вартість на час придбання, на цей час вартість вказаних предметів знецінена, оскільки вони перебувають в неробочому стані та їх ремонт є економічно необґрунтованим. Згідно акту оцінки технічного стану ноутбуку «Леново» №16 від 04.12.2013 року, складеного СЦ «Патрон Сервис» його фізичний та моральний знос становить 75%, його ремонт неможливий. Згідно оцінки технічного стану ноутбуку «SAMSUNG» № АОц*328579 від 18.12.2013 року, складеного АСЦ «Албі» він перебуває у неробочому стані, вартість ремонту 6000 грн. Тобто фактично на час розгляду справи ноутбуки перетворилися з об'єктів електронної техніки на запчастини.
Як встановлено в судовому засіданні вказане майно вже поділено між сторонами, сторони визнали ті обставини, що ноутбук «Леново» перебуває у власності позивача, ноутбук «SAMSUNG» знаходиться у власності відповідача, сторонами не заперечувався той факт, що вказані ноутбуки знаходяться в неробочому стані та їх ремонт є економічно необґрунтованим, оскільки перевищує вартість нових виробів, та фактично це майно між ними вже поділено.
В частині вирішення питання щодо поділу предметів меблів та домашнього вжитку судом враховується наступне. До складу спільного майна подружжя входять наступні предмети меблів: спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., шафа вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., підставка під телевізор вартістю 100 грн.; побутової техніки: плита газова «Гефест» вартістю 1500 грн., витяжка кухонна вартістю 150 грн., мікрохвильова піч вартістю 500 грн., праска вартістю 100 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., інші предмети домашнього вжитку: ковдра синтепонова вартістю 150 грн., ковдра шерстяна вартістю 300 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошка гладильна вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн., підставка для квітів вартістю 300 грн., таким чином в цій частині склад майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності та його вартість, що визначена в уточнених позовних вимогах від 06.12.2013 року сторонами погоджена та не заперечується що відповідає положенням п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року згідно якого вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Позивач просить виділити їй з меблів спальний меблевий гарнітур, шафу, підставку під телевізор, стіл комп'ютерний, стілець комп'ютерний, тобто фактично всі меблі. Суд враховуючи засади справедливості та виваженості, враховуючи що позивач просить виділити їй саме спальний гарнітур, а відповідач згоден на виділення цього гарнітуру позивачу, однак просить виділити йому шафу для зберігання речей, вважає, що у власність позивача підлягає виділенню наступне майно: спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., підставку для квітів вартістю 300 грн., ковдру шерстяну вартістю 300 грн., всього вартістю 7100 грн.
У власність відповідача підлягає виділенню наступне майно: шафа вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., підставка під телевізор вартістю 100 грн.; плита газова «Гефест» вартістю 1500 грн., витяжка кухонна вартістю 150 грн., мікрохвильова піч вартістю 500 грн., супутникова антена та тюнер вартістю 425 грн., праска вартістю 100 грн., ковдра синтепонова вартістю 150 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошка гладильна вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн., всього вартістю 6925 грн.
Стягненню з позивача на користь позивача підлягає різниця в вартості часток в розмірі 87 грн. 50 коп.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно судової автотоварознавчої експертизи вартість 1/2 спірних автомобіля та причепу складає 9578 грн. 93 коп., вартість іншого відшукуваного позивачем майна складає 13600 грн., всього ціна позову при поданні позову склала 23178 грн. 93 коп., сума судового збору складає 231 грн. 78 коп., позивачем сплачено 214 грн. 60 коп., сума 17 грн. 18 коп. є недоплаченою.
Враховуючи, що судом задоволено 71,96% позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 154 грн. 43 коп. судового збору, та 719 грн. 60 коп. витрат по проведенню судової експертизи.
Недоплачена сума судового збору в розмірі 17 грн. 18 коп. підлягає стягненню в дохід держави з відповідача пропорційно до задоволених вимог в розмірі 12 грн. 36 коп., з позивача пропорційно до відмовлених вимог в розмірі 04 грн. 82 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8,10,60,88,212,215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.
Поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши у власність позивачу ОСОБА_1: спальний меблевий гарнітур (шафа, дві тумбочки, двоспальне ліжко, комод) вартістю 4000 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 2000 грн., телевізор «Томпсон» вартістю 500 грн., підставку для квітів вартістю 300 грн., ковдру шерстяну вартістю 300 грн.
У власність відповідача ОСОБА_2 виділити: шафу вартістю 2000 грн., стіл комп'ютерний вартістю 350 грн., стілець комп'ютерний вартістю 250 грн., підставку під телевізор вартістю 100 грн.; плиту газову «Гефест» вартістю 1500 грн., витяжку кухонну вартістю 150 грн., мікрохвильову піч вартістю 500 грн., супутникову антену та тюнер вартістю 425 грн., праску вартістю 100 грн., ковдру синтепонову вартістю 150 грн., покриття на підлогу вартістю 500 грн., велосипед вартістю 350 грн., дошку гладильну вартістю 150 грн., два комплекти постільної білизни вартістю 400 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за збільшення вартості її частки в спільній сумісній власності в розмірі 87 (вісімдесят сім) грн. 50 коп.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 16619 грн. 85 коп., легковий причеп марки «ЗАЗ 8101», державний номер НОМЕР_2 вартістю 2538 грн. 00 коп.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 16619 грн. 85 коп., легковий причеп марки «ЗАЗ 8101», державний номер НОМЕР_2 вартістю 2538 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну їй 1/2 частку автомобіля Renault-21, реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 8309 грн. 93 коп., 1/2 частку вартості легкового причепу марки «ЗАЗ 8101», державний номер НОМЕР_2 в розмірі 1269 грн. 00 коп., а всього 9578 грн. 93 коп.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 154 грн. 43 коп., витрати по проведенню судової експертизи в розмірі 719 грн. 60 коп., а всього 874 грн. 03 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 12 грн. 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 04 грн. 82 коп.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н. А. Старова