АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа №: 22-ц/191/385/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
УХВАЛА
"03" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія в складі:
головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,
при секретаріПомазан В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки і за зустрічною позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, за апеляційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Феодосійського міського суду АРК від 06 лютого 2014 року , -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по аліментам в сумі 14967 грн. та неустойки за прострочення сплати аліментів в розмірі 4548,21 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Феодосійського міського суду АРК від 15.02.1999 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти в розмірі 14 частини усіх видів заробітку на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач не виконує свої обов'язки по утриманню дитини, у зв,язку з чим, станом на 26.11.2013 року, розмір заборгованості по аліментам складає 14967 грн.
Позивач вважає, що в зв'язку з наявністю заборгованості по сплаті аліментів відповідач повинен сплатити неустойку (пеню) за протрочення оплати.
ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому просив звільнити його від сплати заборгованості по сплаті аліментів, оскільки після постановлення Феодосійським міським судом рішення від 15.02.1999 року між сторонами ( батьками дитини) було досягнуто домовленості про добровільне надання коштів на утримання сина. На підставі вказаної домовленості ОСОБА_6 забрала виконавчий лист, а він утримував дитину, перераховуючи грошові кошти на рахунок ОСОБА_6 в банку, а також шляхом безпосереднього утримання протягом 7 років під час літних каникул, коли син проживав разом із ним.Звернення позивача до суду було несподіванкою для нього, а позивач пояснила, що грошові кошти які надаються, замалі і вона бажає отримати 20000 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 06.02.2014 року в задоволенні позовних вимогОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки за прострочення сплати аліментів було відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_7 було задоволено, звільнено його від сплати заборгованості по аліментах на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, нарахованої за період з 01.01.2010 року по 26.11.2013 року в розмірі 14976 грн.
Непогодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, приніс апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по уплаті аліментів та пені за порушення строків оплати аліментів, та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про звільнення від сплати заборгованості з уплати аліментів.
Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем ОСОБА_6 не надано доказів ухилення ОСОБА_7 від уплати аліментів і необгрунтовано прийняти до уваги поштові перекази, за якими мати боржника перераховувала кошти на утримання дитини.
На думку апелянта суд першої інстанції не врахував і тих обставин, що заборгованість по аліментам розраховується державним виконавцем на підставі положень ст.195 СК України.
Відповідно до розрахунку державного виконавця за період з 01.01.2010 року по 26.11.2013 року заборгованість по аліментам складає 14967,20 грн.
За вказаний час позивачем, на підставі положень ст.196 СК України, нарахована пеня в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу, яка в цілому складає 4548,21 грн.
Апелянт також не погоджується з висновками суду про звільнення ОСОБА_7 від сплати заборгованості по сплаті аліментів.
На думку апелянта, відсутність доказів того, що позивач намагалась виконати рішення суду про стягнення аліментів і мала можливість своєчасно звернути виконавчий лист до примусового виконання, не свідчить про те, що ОСОБА_7 має бути звільнений від сплати заборгованості відповідно до ст.197 СК України..
Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційнохї скарги, перевіривши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що рішенням Феодосійського міського суду АР від 15 лютого 1999 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 14 частини усіх видів заробітку, але не менше 12 частки неоподаткованого мінімуму доходу громадян.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з приводу примусового виконання вказаного рішення суду було завершено 16 травня 2005 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», та знищено за закінченням терміну зберігання. Протягом з 2006 року по 21.10. 2013 року виконавчий лист для примусового виконання не пред,являвся, що підтверджено листами ВДВС Феодосійського МУЮ № 03/1-19/2299/03/1-34/2 ( а.с.42,46)
Постановою державного виконавця ВДВС Феодосійського МУЮ від 21 жовтня 2013 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду від 15 лютого 1999 року про стягнення аліментів з ОСОБА_7 на утримання сина. ( а.с.40)
З довідки, виданої відділом державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ, вбачається, що станом на 26.11.2013 року заборгованість по аліментам складає 14976 грн. Розрахунок заборгованості проведений за період з 01.01.2010 року по 26.11.2013 року ( а.с.14).
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_7 про звільнення від сплати заборгованості по аліметам підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам діючого законодавства.
Статтєю 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений порядок стягнення аліментів на виконання судового рішення. Відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання щодо заборгованості по аліментам лише у разі спору про її розмір.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 заперечує наявність заборгованості по аліментам і взагалі не згодний з розміром заборгованості, нарахованої державним виконавцем.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що розмір заборгованості по аліментам нарахований державним виконавцем в порушення положень ст.194 СК України, відповідно до частини 1 якої аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Судом безсуперечно встановлено, що виконавче провадження за рішенням суду від 15 лютого 1999 року було відкрито лише 21.10.2013 року, проте заборгованість по аліментам була нарахована за період з 01.01.2010 року, тобто більш ніж за 3 роки до пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Статтею 196 СК України передбачено, що при виникненні заборгованості по аліментам з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Проте, відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, про що роз.яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".
Матеріали справи не містять беззаперечних, належних та допустимих доказів ( в розумінні положень ст.58,59 ЦПК України), які підтверджують , що відповідач не виконував свої обов.язки зі сплати аліментів на утримання сина, навмисно ухилявся від сплати аліментів. Не містять таких доказів і доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно були прийняти до уваги квитанції про оплату ОСОБА_7 аліментів протягом 2012 року, лист ВДВС Феодосійського МУЮ про відсутність протягом 2006 - 2013 року виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів від 15.02.1999 року, які узгоджуються з письмовими поясненнями ОСОБА_15 про знаходження неповнолітнього ОСОБА_11 тривалий час на утриманні батька - ОСОБА_7 ( а.с.42,47,37-39).
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду доказів, щодо застосування будь-яких заходів для виконання відповідачем протягом 2010 - жовтень 2013 року рішення суду про сплату аліментів у відсотковому відношенні до заробітної плати, а також доказів поважності причин непред.явлення виконавчого листа до виконання у вказаний період, при незгоді з розміром аліментів, які добровільно надсилав відповідач.
Згідно вимог ч. 3 ст.197 СК України, суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Оскільки матеріали справи не містять поважних причин, з яких виконавчий лист не пред.являвся ОСОБА_6 до примусового виконання протягом з 2006 року по жовтень 2013 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_7 і звільнив останнього від сплати заборгованості по аліментам, нарахованої державним виконавцем за період з 01.01.2010 року по 25.11.2013 року.
Зазначені висновки суду відповідають положенням ч.1 ст.194, ч.3 ст.197 СК України.
Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів. Які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 303,308, 313,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Феодосійського міського суду АРК від 06 лютого 2014 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АРК від 06 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.
Судді:
Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько Л.В.Романова