ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
10 липня 2006 р. |
№ 31/668 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Карабаня В.Я.
суддів: Чабана В.В.
Ковтонюк Л.В.
|
за участю представників: |
|
|
позивача - |
суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 |
|
відповідача - |
Шляхтун А.П. дов. № 488 від 07.07.2006 |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 |
|
на постанову |
Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 |
|
у справі господарського суду |
№ 31/668 міста Києва |
|
за позовом |
суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 |
|
до |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Орлан-Транс-Груп” |
|
про |
стягнення 55 067,20 грн. |
ВСТАНОВИВ:
27.10.2005 суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Орлан-Транс-Груп” (далі -ТОВ “Орлан-Транс-Груп”) про стягнення 40511,55 грн. вартості пошкодженого вантажу та 14555,65 грн. витрат, понесених позивачем у зв'язку зі сплатою митних платежів та зборів пропорційно до розміру заподіяної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що з відповідачем було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № НОМЕР_1; при перевезенні вантаж зазнав пошкодження.
ТОВ “Орлан-Транс-Груп” позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що факт його вини позивачем не доведено, оскільки вантаження, розміщення і кріплення вантажу у напівпричепі автомобіля здійснювалось вантажовідправником -компанією Marti Lanza S. p. A. (Італія), жодних інструкцій щодо розміщення і кріплення вантажу позивач не надав, таким чином ТОВ “Орлан-Транс-Груп” були дотримані правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажу по дорогах.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2006 (суддя Качан Н.І.) позов суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Орлан-Транс-Груп” на користь позивача 32788,55 грн. вартості пошкодженого вантажу, 11706,52 грн. зборів, 445 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Суд послався на ст. 25 Конвенції про договір міжнародного перевезення на дорогах, згідно з якою у випадку пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, яка відповідає знеціненню вантажу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 (колегія у справі суддів: Губенко Н.М., Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2006 скасовано частково в частині задоволення позову. В позові відмовлено повністю. Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 на користь ТОВ “Орлан-Транс-Груп” 222,48 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно статті 316 ГК України договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу, в тому числі завантаження та вивантаження вантажу. Однак ані договором, ані заявкою обов'язків щодо навантаження вантажу на відповідача або перевізника не покладалось; у зв'язку із відсутністю вини відповідача у пошкодженні вантажу немає підстав для стягнення вартості пошкодженого вантажу. Також суд зіслався на ст. 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, згідно з якою автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття 1ого до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок вини вантажовідправника. Посилання суду першої інстанції на те, що до даних спірних правовідносин слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах, суд апеляційної інстанції відхилив на тій підставі, що вказана Конвенція не є чинною для України.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2006, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2006 залишити в силі, посилаючись на те, що постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Вищий господарський суд України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про нечинність для України Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах.
До цієї Конвенції, що підписана в м.Женеві 19 травня 1956 р., Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 р., та яка стала чинною для нього з 1 серпня 1986 р.
Відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Крім того, на підставі постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1992 року "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" Україна приєдналася до цієї конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі в момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.
Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 року встановлено, що укладені належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Під час розгляду справи господарські суди встановили, що спір між сторонами виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, а ДТП з автомобілем сталося на території іноземної держави.
Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах.
Суд апеляційної інстанції застосував Статут автомобільного транспорту Української РСР, який не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, не застосував положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, які підлягали застосуванню.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами 20.05.2004 укладено договір № НОМЕР_2, за умовами якого позивач як замовник замовляє, а відповідач як перевізник надає послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також по організації таких перевезень, пунктами 1.3., 1.4 якого передбачено, що конкретні умови кожного перевезення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з перевізником, підтверджена заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною договору. Позивачем надано, а відповідачем прийнято до виконання заявку № НОМЕР_3 на організацію перевезення вантажу за маршрутом: ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначене перевезення здійснювалось за міжнародною товарно-транспортною накладною № НОМЕР_4 перевізником ВАТ “Орлан-Транс”.
Судами з'ясовано, що 24.05.2005 під час перевезення вантажу внаслідок порушення Правил дорожнього руху сталася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується протоколом управління міліції м. Марибор Міністерства внутрішніх справ Республіки Словенія про сплату штрафу. Для визначення кількісних та якісних характеристик прибувшого вантажу на Львівській митниці було проведено огляд вантажу, про що складено акт №НОМЕР_5 про проведення ідентифікаційного огляду товарів та інших предметів, згідно з яким непошкодженими були плити розміром 302 х 144 х 3 в кількості 8 шт., розміром 276 х 177 х 2 в кількості 3 шт., розміром 276 х 177 х 3 в кількості 8 шт., а також сляби (плити) розколоті на двоє: розміром 302 х 144 х 3 в кількості 3 шт., уламки розміром 117 х 144 х 3 в кількості 7 шт., решта -уламки різних розмірів.
Відповідно до ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах, на яку є посилання в п.5.3 договору № НОМЕР_2 від 20.05.2004, перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, що сталися в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею, а також за прострочення доставки; перевізник звільняється від цієї відповідальності , якщо втрата вантажу, його пошкодження або прострочення сталося, зокрема з обставин, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення до участі у справі ВАТ “Орлан-Транс”, при цьому виходив з того, що відповідно до ч.2 ст. 932 ЦК України у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Такий висновок є помилковим.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, за міжнародною товарно-транспортною накладною № НОМЕР_4 перевезення вантажу здійснювалось ВАТ “Орлан-Транс”.
Суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання ТОВ “Орлан-Транс-Груп” від 23.01.2006 про залучення до участі у справі ТОВ “Орлан-Транс”, що здійснював перевезення вантажу позивача, чим допустив порушення норм процесуального права.
За таких обставин ухвалені у справі рішення і постанова підлягають скасуванню як незаконні та необґрунтовані, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати процесуально-правові норми і норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, та ухвалити законні і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 та рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2006 у справі № 31/668 скасувати.
Справу № 31/668 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий В.Карабань
Судді: В.Чабан
Л.Ковтонюк