ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. |
№ 31/626 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді |
Кривди Д.С. -(доповідача у справі), |
суддів : |
Бакуліної С.В., Уліцького А.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
ТОВ “Чумацький шлях” |
на постанову |
Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 року |
у справі |
№ 31/626 господарського суду міста Києва |
за позовом |
ТОВ “Три-Центральний аптечний склад” |
до |
ТОВ “Чумацький Шлях” |
про |
стягнення 17016,18грн., |
за участю представників сторін від:
позивача: Скоропашкін І.А. -за довіреністю від 21.02.2006р.
відповідача: Луцюк В.В. -за довіреністю від 03.10.2005р., Маліцький О.Г. - за довіреністю від 03.10.2005р.
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 04.07.2006р. здійснено заміну судді Жаботиної Г.В. на суддю Бакуліну С.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2005р. (суддя Качан Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. (судді Губенко Н.М. -головуючий, Барицька Т.Л., Ропій Л.М.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ “Чумацький шлях” на користь ТОВ “Три-Центральний аптечний склад” збитки у розмірі 14746,86грн., державне мито в розмірі 147,46грн. та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ТОВ “Чумацький шлях” просить скасувати судові рішення та постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2004 між позивачем та відповідачем було укладено договір транспортного експедирування № ПМС-08/02-04, за умовами п.1.1 якого відповідач (експедитор) зобов'язався за плату і за рахунок позивача (замовника) виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із транспортно-експедиторським обслуговуванням експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів, що прямують у міжнародному сполученні, наданням додаткових послуг, пов'язаних з цими перевезеннями.
Організація перевезень вантажів здійснюється відповідно до інструкцій позивача у вигляді письмових заявок (п.1.2 договору).
Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав, що надана відповідачем копія заявки №1 від 25.04.2005р., є неналежним доказом надання позивачем замовлення на виконання зобов'язання за договором № ПМС-08/02-04, оскільки засвідчено не особою, яка її склала, а відповідачем, тоді як позивач заперечує надання такої заявки, її оригінал суду не надано.
19.02.2004 сторони уклали договір доручення № ВО-1/02-04 на надання послуг вантажовідправника (вантажоодержувача) із протоколом, як зазначено, розбіжностей.
Відповідно до ст.181 ГК України у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами, тощо).
Як встановлено судами, текст пропозиції позивача у протоколі розбіжностей до договору № ВО-1/02-04, запропонованої позивачем, підписаний і скріплений печаткою відповідача. Відтак, у письмові формі відображено згоду відповідача із редакцією позивача п.п. 2.1.2, 2.1.9, 2.1.10, 2.2.3, 4.8 договору.
Виконуючи зобов'язання за договорами, відповідачем 29.04.2005р. на ст. Київ-Ліски передано залізниці вантаж позивача у контейнері №0054703 на платформу №94747789 для перевезення вантажоодержувачу - ИП "Гарри Лукман", Туркменистан.
07.05.2005р. контейнер №0054703 був зупинений на ст.Гуково-екс Російської Федерації митним постом через відсутність дозволу Міністерства охорони здоров'я РФ на транзит медичного препарату - клофелін, на який відповідно до наказу ГТК від 10.11.1997р. №668 "Про державне регулювання та контроль транзиту через територію РФ наркотичних засобів, сильнодіючих отруйних речовин та речовин, зазначених в таблицях 1 та 2 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, 1988" необхідно мати дозвіл. Про зазначену обставину відповідач повідомив позивача листом № 647 від 11.05.2005р.
У зв'язку з відсутністю зазначеного дозволу, вантаж було повернуто, розвантажено, переоформлено документи та відправлено вантажоодержувачу контейнер залізницею, а клофелін - літаком.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 17016,18грн., що складаються із сплачених позивачем сум збору за затримання контейнеру, залізничного тарифу та станційних зборів при поверненні контейнеру, послуги вантажника при митному огляді, залізничного тарифу та станційних зборів при відправленні контейнеру, оплати станційних зборів, повного митного оформлення за платіжними документами № 2839 від 06.06.2005, № 2853 від 07.06.2005, № 2904 від 17.06.2005, № 3065 від 18.07.2005.
За змістом статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків чинне цивільне законодавство визнає наявність вини порушника договірного зобов'язання у заподіянні збитків (ст.614 Цивільного кодексу України), доведеність їх розміру (ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями порушника та понесенням збитків кредитором (ч. 1 ст.22 Цивільного кодексу України ).
Господарський кодекс України також передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст.224).
Вирішуючи спір та задовольняючи позов щодо покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за заподіяні позивачу збитки, судові інстанції не врахували в повній мірі вищезазначені положення законодавства, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили обставини, з яким закон пов'язує відшкодування збитків, заподіяних порушенням договірних зобов'язань, а саме, наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Вирішуючи спір, суди відхилили заявку №1 від 25.04.2005р. на виконання зобов'язання за договором № ПМС-08/02-04, як доказ правовідносин сторін. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що копію заявки засвідчено не особою, яка її склала, а відповідачем, таке засвідчення копії є неналежним. Однак судами не враховано, що вказана заявка була додана в матеріали справи не відповідачем, як зазначають суди, а позивачем згідно переліку документів доданих до позовної заяви позивача (а.с.58 т.1), та засвідчена печаткою позивача. Відтак, заявка №1 на перевезення підлягає оцінці судами в сукупності з іншими доказами, як того вимагає ст.43 ГПК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги і покладаючи на відповідача відповідальність по відшкодуванню збитків, суди припустилися істотної неповноти при розгляді справи, оскільки виходили лише з обставин порушення зобов'язання з боку відповідача, при цьому не дослідивши належним чином обставини виконання обов'язків позивачем, тоді як на такому дослідженні наполягав відповідач (відзив на позовну заяву, апеляційна скарга).
Так, прийнявши до уваги умови п.3.3.2 договору № ПМС-08/02-04, згідно якого експедитор зобов'язаний інформувати замовника про вимоги правил, що діють на транзитних залізницях, а також про порядок одержання необхідних дозволів і погоджень у відповідних компетентних органах, суди не дали правової оцінки іншим вимогам договору в їх сукупності, які стосуються обов'язків замовника. Зокрема, пунктом 3.4.2 договору передбачено , що не менш ніж за 7 робочих днів до початку перевезення замовник зобов'язаний надавати експедиторові письмові заявки на перевезення встановленої форми і всю необхідну для здійснення перевезення інформацію (найменування відправника/одержувача, їх адреси, станції відправлення/призначення, властивості вантажу, умови його перевезення й ін.).
Згідно приписів ст.12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
Цивільним кодексом України також передбачено, що клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором (ч.1 ст.933).
Правий аналіз наведеного залишився поза увагою судів попередніх інстанцій.
Беручи до уваги вищевикладене, касаційна інстанція зазначає, що відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. При цьому у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та ухваленні судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Чумацький шлях” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 року та рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2005 року у справі №31/626 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді С.Бакуліна
А.Уліцький