Справа № 0915/88/2012

Провадження № 11/779/24/2014

Категорія ч. 1 ст. 119 КК України

Головуючий у І інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Попович С. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С. С.

суддів Ткачук Н. В., Кавацюка М. Ф.

з участю : прокурора Грищука В.І.

захисника ОСОБА_2

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника потерпілих ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_3 на постанову Тисменицького районного суду від 27 серпня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Вказаною постановою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. н.,

уродженця та жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

громадянина України

звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року, а кримінальну справу про його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, закрито по вказаній підставі.

Залишено без розгляду цивільні позови потерпілих по справі.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року вирішено долю речових доказів.

Запобіжний захід підписку про невиїзд скасовано.

Суд в оскарженій постанові дійшов висновку, що ОСОБА_6 вчинив через необережність вбивство потерпілого ОСОБА_7 при таких обставинах.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року приблизно о 17 год. біля магазину «Данко М», що знаходиться по вул. Нижникевича, 10 в с. Ямниця Тисменицького району, між неповнолітнім підсудним ОСОБА_6, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, та потерпілим ОСОБА_7, який також перебував у стані алкогольного сп'яніння, виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_7 рукою наніс удар ОСОБА_6 в обличчя. Будучи озлобленим такою неправомірною поведінкою потерпілого, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, підсудний наніс йому у відповідь кілька ударів руками в обличчя та інші ділянки тіла, внаслідок чого потерпілий впав та потиличною ділянкою голови вдарився до дорожнього покриття і отримав тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під м'які мозкові оболонки головного мозку та мозочка, в речовину півкуль, в стовбурові та базальні ділянки головного мозку, в речовину мозочка, в правий шлуночок головного мозку, м'які тканини голови в потиличній ділянці на межі з шиєю, яка ускладнилась набряком головного мозку, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент спричинення, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_7

А дійшовши висновку про те, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати саме за ч. 1 ст. 119 КК України та враховуючи, що злочин він вчинив у неповнолітньому віці, суд, звільнивши ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії, справу закрив.

Потерпіла ОСОБА_3 в апеляції просить скасувати постанову суду та повернути справу прокурору на додаткове розслідування, мотивуючи тим, що справа розглядалась повторно після того, як ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року була скасована аналогічна по суті постанова суду від 12 жовтня 2011 року і у вищезгаданій ухвалі Апеляційний суд вказав, що перш ніж застосувати амністію необхідно вирішити питання щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 і тільки після цього вирішувати питання про можливість застосування амністії, що під час нового судового розгляду необхідно з дотриманням кримінально-процесуального закону дослідити всі обставини справи, дати оцінку всім доказам і постановити законне та обґрунтоване рішення. А відповідно до ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року вказівки Апеляційного суду є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи. Вона ж вважає, що під час повторного розгляду суд першої інстанції не виконав зазначені вказівки Апеляційного суду. Свою позицію обґрунтовує посиланням на показання експертів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 котрі, на її думку, не дали відповідей на поставлені їм питання, та вказали, що ряд питань на вирішення експертизи не ставилися, і для того щоб їх вирішити, а також усунути ті чи інші суперечності між висновками експертиз необхідно призначити додаткову чи повторну судово-медичну експертизу.

В той же час суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання потерпілих від 14 травня 2013 року про призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи.

Вважає що суд не дав правильної оцінки доказам, що мають значення для кваліфікації дій ОСОБА_6, і, зокрема, щодо форми його вини, і тому помилково прийшов до висновку, що той вчинив вбивство потерпілого через необережність, а досліджені в судовому засіданні докази спростовують висновок суду щодо вини та її форми у скоєному ОСОБА_6 та доводять наявність умислу в його діях, що підтверджується, на думку апелянта, такими доказами : показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_6 наносив удари потерпілому в тому числі коли той уже лежав на землі, матеріалами відеозйомки слідчих дій, відтворення обстановки та обставин події, показаннями самого ОСОБА_6 про те, що бив потерпілого в різні частини тіла, в тому числі лежачого, коли той намагався захиститися рукою. Обставини, на її думку, свідчать про прямий умисел в діях ОСОБА_6 на заподіяння потерпілому ОСОБА_7 тяжкого тілесного ушкодження, ч. 2 ст. 121 КК України, і тому просила суд кваліфікувати його дії за вказаною статтею, про що подала письмове клопотання, проте суд його не врахував.

Посилається на роз'яснення дані у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23 грудня 2005 року, про те, що суд під час розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені кримінальним законом.

Наведені нею доводи, вважає апелянт, відповідно до вимог ст. 368 КПК України 1960 року дають підстави визнати судове слідство однобічним та неповним і якщо суд при судовому розгляді справи не міг встановити обставини, які мають істотне значення для вирішення справи та усунути неповноту або неправильність досудового слідства, справу необхідно відповідно до ст. 281 КПК України 1960 року направити на додаткове розслідування прокурору.

Заслухавши доповідь судді, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5, які підтримали доводи, викладені в апеляції потерпілої ОСОБА_3, прокурора, захисника та обвинуваченого, які просили залишити оскаржувану постанову без змін, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Судове рішення вважається законним тоді коли суд, дослідивши докази у справі та давши їм оцінку, прийшов до вмотивованого висновку, який ґрунтується як на досліджених доказах так і на нормах чинного законодавства та відповідає їм.

Проте оскаржена постанова суду таким вимогам не відповідає.

Якщо суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати саме за ч. 1 ст. 119 КК України, то при наявності до того підстав ( вчинення діяння у неповнолітньому віці ) повинен був, вирішуючи питання щодо застосування Закону України «Про амністію у 2011 році», перевірити, а чи дотримано інші вимоги чинного законодавства, і, зокрема, п. «є» ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» в редакції, що діє з 01 січня 2012 року, і нормами якої в цій частині слід керуватись, оскільки в цьому питанні колізії між вказаними Законами немає, який передбачає, що амністія не може бути застосована до осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.

В той же час зі справи вбачається, що потерпілими заявлено цивільний позов у зв'язку з тим, що обвинувачений не відшкодовував шкоди заподіяної злочином і який не був вирішений в добровільному порядку, а у зв'язку із закриттям справи залишений без розгляду. А тому вже тільки по цій підставі постанова суду не може залишатись в силі.

Крім того, і що є найбільш суттєвим, суд першої інстанції дійсно, як це правильно вказує апелянт, належно не виконав вимог ухвали колегії суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року в частині перевірки правильності кваліфікації дій ОСОБА_6

Як вбачається з постанови слідчого про притягнення як обвинуваченого ( том 2 а. с. 161-162 ) та з обвинувального висновку ( том 2 а. с. 210-218 ) ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що вчинив вбивство ОСОБА_7 з необережності при таких обставинах.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року приблизно о 17 год. ОСОБА_6 з с. Угринів, де вживав спиртні напитки, повернувся у с. Ямницю і зайшов в гості до свого товариша ОСОБА_11 з яким після пішов у магазин «Данко М», що теж у с. Ямниці, де купили пиво. Там же перебував і потерпілий ОСОБА_7 В ході розмови між потерпілим і обвинуваченим виник конфлікт в ході якого ОСОБА_7 рукою наніс удар ОСОБА_6 в область обличчя. І, будучи озлобленим негативною поведінкою ОСОБА_7, ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс йому у відповідь кілька ударів руками в обличчя та інші ділянки тіла, в результаті чого ОСОБА_7 впав та потиличною ділянкою голови вдарився до дорожнього покриття, отримавши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з відповідними крововиливами, яка ускладнилась набряком головного мозку, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, і знаходиться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. І що таким чином, ОСОБА_6, наносячи удари ОСОБА_7, усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, однак внаслідок злочинної недбалості, не передбачав настання смерті ОСОБА_7, хоча в даному випадку повинен був і міг передбачити настання такого результату своїх злочинних дій, тобто вбив його через необережність. І своїми діями, які виразились у вбивстві ОСОБА_7, вчиненому через необережність, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 119 КК України.

Відповідно до ст. 132 КПК України 1960 року у постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено, в тому числі : час, місце та інші обставини вчиненого злочину.

Ст. 223 КПК України 1960 року передбачає, що в обвинувальному висновку зазначається, в тому числі : місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, а також докази, які зібрані в справі.

Згідно зі ст. 64 КПК України 1960 року при провадженні досудового слідства і в суді підлягають доказуванню, в тому числі : подія злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину ), винність обвинуваченого і мотиви злочину.

Проте вимоги вказаного законодавства органом досудового розслідування виконані належно не були, на що не звернув уваги суд першої інстанції розглядаючи справу по суті.

Ні у постанові про притягнення як обвинуваченого ні в обвинувальному висновку не вказано хоч би орієнтовний час вчинення ОСОБА_6 вказаних вище дій.

Суд же у оскарженій постанові, невідомо на підставі яких доказів, вказує, що такі дії відбувались приблизно о 17 год., хоч в цій годині по справі відбувались зовсім інші події, про що зазначено і у постанові слідчого.

А у постанові про порушення кримінальної справи по даному факту за ч. 1 ст. 115 КК України від ІНФОРМАЦІЯ_3 року зазначається, що події відбувались близько 20 год. вказаного дня ( том 1 а. с. 1 ).

Орган досудового розслідування повинен був виходити з тих обставин які ним були встановлені на підставі показань свідків, тих чи інших письмових документів, висновків експертиз та іншого і на їх основі визначитись і вказати у постанові про притягнення в якості обвинуваченого, а так і в обвинувальному висновку, зазначені обставини, в тому числі і в який хоч орієнтовно час відбувались вказані події, які конкретно дії вчинив ОСОБА_6 та інше.

Як вбачається з протоколу допиту свідка ОСОБА_11, товариша обвинуваченого, від 29 червня 2009 року, котрий давав показання в присутності законного представника матері ОСОБА_15, після словесного конфлікту ОСОБА_7 кулаком правої руки замахнувся на ОСОБА_6 Далі побачив, що ОСОБА_6 наніс ОСОБА_7 два удари кулаками рук по обличчю. ОСОБА_7 зробив крок вперед і наблизився до ОСОБА_6, тоді останній наніс ОСОБА_7 удар ліктем правої руки в область голови або шиї. Від отриманих ударів ОСОБА_7 впав на землю. Коли ОСОБА_7 лежав спиною на землі, то ОСОБА_6 наніс йому ще 3-4 удари кулаками рук по голові. Спочатку ОСОБА_7 правою рукою закривав своє обличчя, однак після другого удару його руку відкинуло в сторону. А далі ОСОБА_6 наніс ОСОБА_7 один удар ногою в ліву сторону голови. Він ( свідок ) побачив, що в ОСОБА_7 на обличчі була кров, після чого підійшов до ОСОБА_6 та почав забирати його додому. Звернув увагу, що ОСОБА_7 був непритомний ( том 1 а. с. 140- 144 ).

В своєму першому письмовому поясненні від 27 червня 2009 року ( том 1 а. с. 78-80 ) ОСОБА_11 зазначив аналогічні обставини.

Як підтверджує протокол судового засідання 01 червня 2012 року ОСОБА_11, будучи допитаний в якості свідка, пояснив, що бачив як ОСОБА_6 наніс ОСОБА_7 3-4 удари, початку бійки він не бачив, бо ставив велосипед. Був удар ногою, може ОСОБА_6 зачепив ОСОБА_7 і той впав. Після того як ОСОБА_7 впав на асфальт, ОСОБА_6 наніс ще один удар в область плеча. Можливо потерпілий закривався від ОСОБА_6 руками від ударів. ОСОБА_6 наносив удари потерпілому, коли той лежав, один удар ногою і один удар рукою.

А на запитання потерпілої ОСОБА_3 свідок відповів, що підтримує показання, які дав під час відтворення і зроблено посилання на а. с. 147-150 том 1, тобто на протокол відтворення обстановки та обставин події ( том 4 а. с. 100 ).

В той же час як вбачається з протоколу відтворення обстановки і обставин події від 29 червня 2009 року свідок ОСОБА_11 на місці показав та розповів, що події відбувалися саме так як зазначено і в його показаннях в якості свідка вказаних вище ( том 1 а. с. 147-150 ).

Мати свідка ОСОБА_11, ОСОБА_15, будучи допитана в якості свідка 29 червня 2009 року підтвердила, що син розповідав їй, що ОСОБА_6 вчинив щодо ОСОБА_7 саме вказані вище дії ( том 1 а. с. 207-209 ). Проте її в якості свідка суд не допитав.

Про аналогічне зазначається і в показаннях інших свідків, очевидців події.

Відповідно, по тексту постанови про притягнення як обвинуваченого, а так і в обвинувальному висновку, слідчий повинен вказувати та ставити у вину ОСОБА_6 ті дії які він фактично вчинив, а не інші, як це зробив слідчий, що видно з викладеного вище.

А ті дії на вчинення яких ОСОБА_6 в той день вказував ОСОБА_11 та інші свідки, зокрема, коли потерпілий впав на землю, і лежачи на землі захищався рукою, а після отримання другого удару руками по голові, відкинув руку і як це виходить з показань свідка, знепритомнів, а після цього було нанесено в голову і ще два удари, обвинуваченому в вину не поставлені, в той же час не виключено, що саме від цих дій потерпілий міг отримати черепно-мозкову травму, яка утворилась, як це зазначили експерти, внаслідок ударно-струсової дії, що могло мати місце при падінні та ударі потиличною ділянкою голови до тупого твердого предмета.

Слідчий зобов'язаний був перевірити вказані обставини, вказавши у постанові про призначення судово-медичної експертизи, а перед цим уточнивши необхідні обставини, вказані нижче, у свідка ОСОБА_11 та інших свідків, в тому числі і питання про те чи міг би потерпілий, коли він лежав на землі, захищався руками, і йому було нанесено два удари в голову, знепритомніти від цих ударів, якщо ці удари прийшлись би в голову, враховуючи тілесні ушкодження, що маються на голові, але голова була на вису, не торкалась землі, при цьому не вдарялась після отриманих ударів до дорожнього покриття, а також чи міг би він знепритомніти якщо голова була на вису коли він захищався, а від ударів руками вдарялась до дорожнього покриття, і удари наносились в голову, чи міг би потерпілий, при обставинах по справі, отримавши сильні удари в голову зверзу вниз, утримати голову у висячому стані щоб вона при цьому не вдарялась до дорожнього покриття, а також чи могла б бути отримана при викладених обставинах, а також якщо голова покійного знаходилась на дорожньому покритті і йому було нанесено в такому положенні зверзу-вниз 3-4 удари руками в голову, черепно-мозкова травма ударно-струсової дії, що зафіксована у покійного ОСОБА_7, при вказаних обставинах.

Постановою суду першої інстанції від 29 травня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання потерпілих про призначення повторної судово-медичної експертизи по інших питаннях, але на вирішення якої вказані питання міг поставити і суд по своїй ініціативі в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року. Проте суд такого не зробив.

Як вбачається з постанови слідчого від 19 серпня 2009 року в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6 за ст. 296 КК України ( хуліганство ) було відмовлено, при цьому слідчий виходив з того, що умисел ОСОБА_6 був направлений на умисне протиправне заподіяння смерті і що громадський порядок при цьому порушений не був ( том 2 а. с. 145 ).

Проте дана постанова не є перешкодою до того щоб повторно повернутись до вирішення питання про те чи мало місце, виходячи з отриманих доказів, грубе порушення громадського порядку діями обвинуваченого чи ні, враховуючи в тому числі місце їх вчинення, наявність очевидців і їх показання, і одночасно визначитись щодо мотивів фактично вчиненого ОСОБА_6, що є взаємопов'язаним.

Ст. 275 КПК України 1960 року передбачає, що розгляд справи проводиться судом в межах пред»явленого обвинувачення.

Відповідно до ст. 277 КПК України 1960 року під час судового розгляду і до закінчення судового слідства тільки прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення, про що він має винести відповідну постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

І, виходячи з того, що орган досудового слідства належно не виконав своїх обов'язків при пред'явленні обвинувачення, прокурор, направляючи справу до суду не звернув на таке

уваги, прокурор в ході судового розгляду не скористався своїм правом і не змінив, якщо до цього були б підстави, обвинувачення, то справу неправильно було б повертати на новий судовий розгляд, а її слід, виходячи з того, що мають місце такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість правильної кваліфікації дій ОСОБА_6 ( ч. 1 п. 1 ст. 374 КПК України ) повернути прокуророві для проведення додаткового розслідування в ході якого слід в першу чергу призначити додаткову комісійну судово-медичну експертизу, поставивши на її вирішення в тому числі і питання про які зазначено вище, а також запропонувати сторонам подати свої питання які на їх думку слід поставити на вирішення експертизи, вирішити всі інші клопотання сторін, забезпечивши сторонам таким чином право на захист своїх інтересів, після чого в залежності від встановленого та керуючись чинним законодавством прийняти відповідні процесуальні рішення.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367, 374 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію потерпілої ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Тисменицького районного суду від 27 серпня 2013 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити прокурору Івано-Франківської області для проведення додаткового розслідування.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

_______________ ________________ _________________

С. С. Попович Н. В. Ткачук М. Ф. Кавацюк

Згідно з оригіналом :

Суддя : С.С. Попович