ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 1/404-05-11517 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
“Іллічівський морський торговельний порт”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006р.
у справі № 1/404-05-11517
за позовом Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт”
до Українсько-американського спільного підприємства “Трейс”
про стягнення 907 165,46 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство “Іллічівський морський торговий порт” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Українсько-американського спільного підприємства “Трейс” і просило суд стягнути з останнього 907 165,45 грн., що складають заборгованість по сплаті за виконані роботи та надані послуги за договором №93 від 04.01.2004р.
Враховуючи, що виставлені позивачем рахунки відповідач сплатив частково, позивач вимагає в судовому порядку стягнути залишок наявної заборгованості, яка складає нарахований податок на додану вартість за ставкою 20%.
Позов мотивований тим, що при розрахунку вартості наданих послуг та виконаних робіт позивачем, відповідно до положень п.6.1 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” із змінами, внесеними Законом України №2505-IV від 25.03.2005р., було правомірно нарахований податок на додану вартість за ставкою 20%.
Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на безпідставність позовних вимог та відсутність заборгованості, оскільки він оплатив рахунки позивача, але без врахування сум ПДВ, які відповідно до п.п.6.2. ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” оподатковуються за нульовою ставкою.
До ухвалення рішення у справі позивач збільшив позовні вимоги і просить суд стягнути з відповідача 1 046 893,90 грн. заборгованості по оплаті за надані послуги.
У зв’язку з погашенням відповідачем основного боргу у розмірі 907 165,46 грн. позивач звернувся із клопотанням про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 907 165,46 грн. і просив суд стягнути з відповідача 139 165,46грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.02.2006р. (суддя Л.Л.Гарник) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 139 165,46грн., в решті позовних вимог провадження у справі припинено.
Рішення мотивовано тим, що оскільки відповідачем погашено основний борг у сумі 907 165,46 грн., то в цій частині провадження у справі слід припинити на підставі п.11 ст.80 ГПК України, а залишок неоплаченої заборгованості у сумі 139 165,46 грн., які складають суму податку на додану вартість за ставкою 20% підлягає стягненню, оскільки згідно п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платника податків за ставкою товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, а відповідно до п.6.1. ст.6 названого Закону об’єкти оподаткування, визначені ст.3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20%.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006р. (головуючий, суддя Л.В.Поліщук, судді Л.І.Бандура, В.Б.Туренко) рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог на суму 139 165,46 грн. скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 139 165,46 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач неправомірно включив в рахунки, надані для оплати відповідачем, ПДВ, розрахований за ставкою 20%.
Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем укладений договір про надання послуг №93 від 04.01.2004р. та додатки до нього, які є невід’ємною частиною цього договору (а.с.9-39 т.1).
Відповідно до умов вказаного договору, позивач відповідно із “Зведенням звичаїв Іллічівського морського торговельного порту” прийняв на себе зобов’язання відвантажити із залізничних вагонів та/або автотранспорту, прийняти на зберігання та навантажити на судна, а також вивантажити на залізничний транспорт та/або автотранспорт і здійснити документальне оформлення експертно-імпортних вантажів.
Позивач взяті на себе зобов’язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, у зв’язку з чим виставив рахунки до оплати на загальну суму –1 046 893,90 грн. При розрахунку вартості наданих послуг та виконаних робіт, позивачем нараховано податок на додану вартість за ставкою 20% на підставі п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість”, із змінами, внесеними Законом України №2505-IV від 25.03.2005р.).
Відповідач оплатив вказані рахунки без ПДВ на загальну суму 907 165,46 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача залишку заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” податок становить 20% бази оподаткування, визначеною статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 названого Закону об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Пунктом 6.2. ст.6 Закону встановлено, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.
У пункті 1.14 ст.1 Закону визначене поняття “супутні послуги” – це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.
Згідно ст.274 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що вивозиться (експортується) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що виводяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що операції позивача з надання послуг відповідачу по відвантаженню з залізничних вагонів та/або автотранспорту, прийнятті на зберігання та навантаженню на судна, а також вивантаженню на залізний транспорт та/або автотранспорт та здійсненню документального оформлення експортно-імпортних вантажів Законом України “Про податок на додану вартість” оподатковуються за ставкою “0” відсотків, тому позивачем безпідставно було нараховано відповідачу за виконані роботи та надані послуги ПДВ за ставкою 20%.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо наявності підстав для оподаткування ПДВ операцій з надання позивачем послуг за ставкою 0%, оскільки надаючи послуги з навантаження, розвантаження, транспортування, експедирування, страхування вантажів, порти та інші підприємства здійснюють обслуговування товарів, що експортуються, а не здійснюють безпосередньо експорт таких товарів, тому право на застосування нульової ставки до операцій з надання вказаних послуг, відсутнє.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006р. у даній справі залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо, визначаються Законом України “Про податок на додану вартість”, який на час надання послуг і виставлення рахунків діяв у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 139 165,46 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку на додану вартість становить “0” відсотків до бази оподаткування.
Такого висновку суд дійшов з встановлення характеру наданих позивачем послуг та системного аналізу норм п. 6.2 ст. 6, п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” та ст.274 Митного кодексу України, відповідно до яких при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку на додану вартість становить “0” відсотків до бази оподаткування (п.6.2 ст.6 Закону), супутніми є послуги, вартість яких включається у митну вартість товарів, що експортуються чи імпортуються (п.1.14 ст.1 Закону), у митну вартість товарів, які вивозяться (експортуються), включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені, зокрема, на навантаження, розвантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту переміщення (пересічення) митної границі України (ст.274 Митного кодексу).
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судами двох інстанцій і не заперечується позивачем, останнім виставлялись рахунки для оплати послуг, наданих відносно вантажів, що експортувалися.
Так, відповідно до умов договору №93 від 04.01.2004р. позивач прийняв на себе зобов’язання відвантажити із залізничних вагонів та/або автотранспорту, прийняти на зберігання та навантажити на судна, а також вивантажити на залізничний транспорт та/або автотранспорт і здійснити документальне оформлення експертно-імпортних вантажів (п.1.1. договору).
Надані позивачем документи свідчать про виконання ним зобов’язань по вивантаженню з вагонів і навантаженню на іноземні судна вантажів з оформленням коносаментів, транспортного експедируванню вантажів. Про надання цих послуг стверджує скаржник й у касаційній скарзі.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Отже, послуги, надані позивачем у межах договору №93 від 04.01.2004р., є супутніми експорту, їх вартість включається у митну вартість товарів, вони нерозривно пов’язані і є частиною експорту.
Колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем відповідачу послуги містять ознаки супутніх експорту послуг, які відповідно до п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” оподатковуються за нульовою ставкою, тому посилання позивача в касаційній скарзі на те, що ним здійснювались інші транспортні послуги, а не послуги з перевезення вантажу, які оподатковуються по нульовій ставці згідно пп.6.2.4 п.6.2 ст.6 цього Закону, не приймаються до уваги колегії суддів і не впливають на результат вирішення спору судом апеляційної інстанції, оскільки, підставою для часткового скасування рішення суду і відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 139 165,46 грн. стало встановлення судом апеляційної інстанції факту надання позивачем саме супутніх експорту, а не будь-яких інших послуг, що також звільняються від оподаткування ПДВ.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного, законного та обґрунтованого висновку про те, що позивачем у виставлені ним рахунки для оплати таких послуг було неправомірно включено ПДВ за ставкою 20 відсотків.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006р. у справі №1/404-05-11517 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій