Справа № 102/171/14-ц

Провадження № 2/102/65/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2014 року

Армянський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого судді Лихачової Л.О.,

при секретарі Чижовій Л.Е.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Армянського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 12.02.2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу за розпискою від 20.02.2013 року, вказуючи, що відповідач зобов'язалася повернути йому 8000 гривень до 31.12.2013 року. Однак в добровільному порядку відповідач борг не повернула, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також судовий збір.

У судовому засіданні позивач підтримав позов. Із пояснень позивача слідує, що в квітні 2011 року сторони познайомилися, а з жовтня 2011 року почали проживати разом за місцем реєстрації відповідачки - квартирі АДРЕСА_2 В даній квартирі задовго до знайомства сторін було встановлено автономне опалення, у відповідачки існував борг за встановлення опалення. В квітні 2012 року на адресу відповідачки прийшло попередження про необхідність погашення боргу в розмірі більше 9000 грн. У відповідачки такої суми не було і вона попросила у позивача позичити дану суму. У позивача також не було коштів, тоді він 19.04.2012 року позичив 8000 грн. у своєї тітки ОСОБА_4, крім того, 20.04.2012 року позивач зняв зі свого зарплатного карткового рахунку 2000 грн. Всі кошти позивач передав відповідачці для оплати нею боргу, при цьому між сторонами було досягнуто усну домовленість про те, що кошти у сумі 8000 грн. є позикою і вона зобов'язалася повернути їх позивачу, адже він дану суму взяв у борг у своєї тітки. Сторони разом 20.04.2012 року прийшли до установи банку, де відповідачка сплатила борг, квитанцію про сплату вони в той же день віднесли до відділу виконавчої служби. Згодом, у лютому 2013 року відносини між сторонами погіршилися і вони вирішили припинити спільне проживання. 20.02.2013 року відповідач власноруч у присутності свідків ОСОБА_5 (зі сторони позивача) та ОСОБА_6 (зі сторони відповідача) написала розписку, в якій підтвердила, що вона отримала у борг від позивача 8000 грн. та зобов'язується повернути їх позивачу до 31.12.2013 року.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій просить розглянути справу у свою відсутність за участю її представника. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, вказав, що відповідач ніколи не отримувала від позивача гроші у борг. З його пояснень слідує, що сторони дійсно деякий час спільно проживали у квартирі відповідачки, при цьому позивач грошові кошти на ведення спільного господарства їй не давав, не сплачував платежі за утримання житла та комунальні послуги, відповідач фактично утримувала позивача, крім того, на утриманні у відповідача є малолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Представник відповідача не заперечує, що у відповідачки існував борг за встановлення у квартирі автономного опалення, однак вона сама за власні кошти сплатила даний борг, дату сплати не пам'ятає. Також представник відповідача вказує, що оскільки сторони проживали разом, то між ними будь-яких зобов'язальних відносин не виникло, їх відносини регулюються сімейним законодавством. Щодо обставин написання розписки від 20.02.2013 року представник відповідача пояснив, що розписка дійсно власноруч була написана відповідачкою в присутності свідків, однак позивач примусив її написати дану розписку під психічним впливом, відповідач боялася позивача та бажала, щоб він виїхав із її квартири.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, показання свідків, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне позов задовольнити.

Судом встановлено, що 20.02.2013 року відповідач ОСОБА_3 склала та видала позивачу ОСОБА_1 розписку про те, що вона отримала від позивача в борг грошові кошти в сумі 8000 гривень, та зобов'язується повернути борг до 31.12.2013 року /а.с.23/.

Суд виходить з того, що договір позики оформлений в простій письмовій формі.

Відповідач свої зобов'язання не виконала, борг не повернула, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеної розписки.

Представник відповідача оспорює договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані від позивача, вказує, що боргова розписка від 20.02.2013 року дійсно складалася відповідачкою, але фактичної передачі зазначеної суми коштів не було, крім того, розписка складена під психічним впливом з боку позивача.

З пояснень позивача та представника відповідача слідує, що з жовтня 2011 року по лютий 2013 року сторони проживали разом в квартирі за місцем реєстрації відповідачки за адресою АДРЕСА_2.

Також судом встановлено, що у відповідачки дійсно існувало грошове зобов'язання перед ДК «Газ України» по сплаті за обладнання для автономного опалення та його встановлення в квартирі. Так, рішенням Армянського міського суду АР Крим від 19.07.2001 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» заборгованість за договором від 01.03.2006 року у сумі 9272,80 грн., судові витрати у сумі 212,73 грн. Виконавчий лист видано стягувачу 17.01.2012 року /а.с.54,58/.

Таким чином, дане грошове зобов'язання відповідача у сумі 9485,53 грн. виникло за декілька років до початку спільного проживання сторін.

Згідно розписки від 19.04.2012 року позивач ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 8000 грн., вказавши в розписці, що кошти потрібні для сплати ОСОБА_3 боргу за встановлення автономного опалення /а.с.5/.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8, яка є матір'ю позивача, вказала, що у квітні 2012 року її син ОСОБА_1 звернувся до неї з проханням позичити кошти у розмірі 8000 грн., оскільки його співмешканці ОСОБА_3 прийшло попередження про необхідність погашення боргу. Таких коштів не було ні у позивача, ні у свідка, тоді ОСОБА_1 звернувся до сестри свідка - ОСОБА_4, яка 19.04.2012 року позичила йому 8000 грн. В присутності свідка 20.04.2012 року позичені кошти були передані ОСОБА_1 відповідачці, при цьому відповідачка вказала, що обов'язково поверне кошти ОСОБА_1 Після чого, в день передачі коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом пішли в банк, де відповідачка сплатила борг. Також свідку відомо, що після того, як сторони вирішили припинити спільне проживання, відповідачка написала сину розписку про те, що вона брала у нього в борг 8000 грн. та зобов'язалася повернути їх до 31.12.2013 року.

Свідок ОСОБА_4 підтвердила в судовому засіданні, що 19.04.2012 року вона позичила своєму племіннику ОСОБА_1 8000 грн., як він пояснив для термінової сплати боргу його співмешканкою. Позивач повернув свідку кошти наприкінці 2013 року.

Також судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Армянського міського управління юстиції від 20.04.2012 року виконавче провадження по примусовому виконанню вищевказаного виконавчого листа було закінчено у зв'язку із сплатою заборгованості /а.с.56,57,59/. Таким чином, відповідач погасила своє грошове зобов'язання 20.04.2012 року.

Свідки ОСОБА_5 (зі сторони позивача) та ОСОБА_6 (зі сторони відповідача) підтвердили, що 20.02.2013 року вони були присутні при написанні відповідачкою боргової розписки. На той час сторони вирішили припинити спільне проживання. Свідки вказали, що розписка була написана відповідачкою власноруч, в квартирі відповідачки, для написання розписки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 близько 40 хвилин вивчали в Інтернеті правильність написання розписок, відповідач сама зазначила в розписці, що отримала в борг від ОСОБА_1 8000 грн., та зобов'язується повернути гроші до 31.12.2013 року. В день написання розписки гроші не передавались, коли саме були передані гроші і при яких обставинах їм невідомо.

Доводи представника відповідача щодо недобровільності написання розписки відповідачкою не знайшли свого підтвердження. Також суд враховує, що відповідач, стверджуючи, що розписка написана нею під впливом насильства з боку позивача, відповідний позов не заявляла, будь-яких письмових доказів щодо таких обставин не надала.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, суд виходить з того, що зазначена в розписці дата 20.02.2013 року вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей.

Згідно зі ст.ст.1046, 1049 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Відповідно до ст.ст.525-526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, згідно умов договору, відмова від виконання зобов'язання не припускається, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу у сумі 8000 гривень обгрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, на підставі ст.ст.525-526, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Армянськ АР Крим, зареєстрованої та проживаючої за адресою АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Новгород, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_2, суму боргу у розмірі 8000 гривень, а також судовий збір у розмірі 243,60 гривень, всього 8243,60 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Армянський міський суд АР Крим шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СУДДЯ