Судове рішення #35664283




Ухвала

Іменем України

Справа № 757/17950/13-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3689/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Козлов Р.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

26 лютого2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д.,

при секретарі Кучеру Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ліквідатора Організації орендарів орендної фірми «Екста» Самофалова Валентина Вікторовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2014 року у справі за позовом Організації орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_5 до Організації орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОООФ «Екста» та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Київської міської ради, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ОСОБА_5 10 липня 2013 року.

У судовому засіданні в суді першої інстанції за клопотанням представника ОСОБА_6 до участі у справі було залучено ОСОБА_5 як співвідповідача.

ОООФ «Екста» та ОСОБА_4 обґрунтовували позовні вимоги тим, що ОООФ «Екста» є власником будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3333 кв. м. (літера А) на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.1993р., укладеного між ОООФ «Екста» та Фондом державного майна України, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазаревою Л.І. за реєстраційним номером р9-3948. 21 березня 1993 року договір був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією за № КП-164.

Позивачі вказували, що 28 квітня 2000 року ОООФ «Екста» КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» було видане реєстраційне посвідчення про право власності ОООФ «Екста» на нерухоме майно - реєстрова книга №7з-41 за р. № 633 а.з.

Посилаючись на те, що саме ОООФ «Екста» є власником будівлі, що розташована на земельній ділянці, яка була відчужена ОСОБА_5 за спірним договором, позивачі просили позов задовольнити.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_5 звернулася із зустрічний позов до ОООФ «Екста» та ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 02.09.2011 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3334,60 кв.м.

ОСОБА_5 вказувала, що право власності було належним чином зареєстровано, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 31223545 від 07.09.2011 р., виданим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

Крім того, ОСОБА_5 вказувала на те, що ОООФ «Екста» та ОСОБА_4 не є сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки НОМЕР_1 від 10.07.2013 р. та не є власниками будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, відповідачка зазначала, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2010 р. у справі № 2-3449-1/10 підтверджена правомірність набуття ОСОБА_8 права власності на спірну будівлю

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2014 р. позов ОООФ «Екста» та ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОООФ «Екста», ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна задоволено та визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитловий будинок (літ. А) загальною площею 3334,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, та право власності на земельну ділянку за даною адресою, загальною площею 0,0780 га, кадастровий номер 8000000000:76:073:0007, цільове призначення: 03.08, для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Печерського районного суду м. Києва ліквідатор ОООФ «Екста» СамофаловВ.В. звернувся з апеляційною скаргою, яка мотивована тим, що при ухвалені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2014 р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОООФ «Екста»задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва залишити без змін.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Організація орендарів орендної фірми «Екста» була створена в 1992 році як об'єднання громадян - трудового колективу орендної фірми «Екста».

14 вересня 1992 року на зборах Організації орендарів орендної фірми «Екста» було затверджено Положення про організацію орендарів орендної фірми «Екста».

Відповідно до п.п. 1.1 Положення організація є об'єднанням робітників фірми «Екста».

Згідно п.п. 2.1 Положення метою створення організації орендарів є оренда майна фірми «Екста» в кількості цілісного майнового комплексу.

У п.п. 6.1 Положення вказано перелік предметів, які можуть бути власністю Організації орендарів, серед яких відсутні об'єкти нерухомого майна.

25 лютого 1992 року між Фондом державного майна України та колективом орендарів орендної фірми «Екста» був укладений договір оренди державного майна № 734, а саме: будівлі, споруди, устаткування, інвентар тощо.

Згідно п.п. 4.6 вказаного договору, Орендар має право на першочерговий викуп орендованого майна за рахунок власних або залучених коштів, згідно з законодавством України про порядок приватизації.

29 жовтня 1992 року між організацією орендарів фірми «Екста» в особі президента ОСОБА_4 та Фондом державного майна України було укладено додаткову угоду № 734 до договору оренди.

Натомість, додаткова угода від 25 жовтня 1992 року до договору оренди підписана президентом Орендної фірми «Екста» ОСОБА_4

17 серпня 1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів фірми «Екста» було укладено додаткову угоду до договору оренди від 25 лютого 1992 року, згідно умов якої вартість майна, яке належить Орендарю становить 22 719 тис. крб., а вартість майна, що підлягає приватизації становить 15 571 тис. крб.; вартість майна з урахуванням зонального коефіцієнта 128 507 тис. крб.

Зокрема, даною додатковою угодою передбачено джерела коштів для сплати вартості орендованого майна, яке підлягає викупу:

кошти з депозитних рахунків 2280 тис. крб.;

за рахунок персоніфікованого прибутку 16227 тис. крб.;

за рахунок кредитів 110000 тис. крб.

Разом тим, не передбачено викуп за рахунок коштів членів організації орендарів.

Згідно п. 6 угоди при сплаті вищевказаних внесків до Орендаря переходить право власності на придбане майно.

На додатковій угоді від імені Орендаря стоїть відбиток печатки Орендної фірми «Екста» та підпис ОСОБА_4, а не Організації орендарів орендної фірми «Екста».

06 вересня 1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів Орендної фірми «Екста» в особі ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу державного майна - цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору оренди з Фондом державного майна України від 25.03.92 р. № 734.

Пунктом 2 договору передбачено, що сума даного договору складає 128 507 000 крб.

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу, розрахунки за викуп об'єкту приватизації Покупцем здійснюються шляхом перерахування суми 126 227000 крб. платіжним дорученням з рахунку № 321761 в ОПЕРУ АК АПБ «Україна», МФО 300034 на рахунок Продавця.

Відповідно до частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 25 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду.

Статтею 26 ЦК УРСР 1963 року встановлено те, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Натомість, установчі документи ОООФ «Екста» не містять положень про те, що ця юридична особа створена з метою викупу державного майна.

Як вбачається зі змісту рішення Печерського районного суду міста Києва від 30.11.2010 р. у справі № 2-3449-1/10 суд дійшов висновку про те, що оплата за вказаний нежитловий будинок була здійснена Орендною фірмою «Екста», а не ОООФ «Екста»,

А відтак, Орендна фірма «Екста» виконала обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 06.09.1993 року, а трудовий колектив орендної фірми «Екста» став власником нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Після проведення приватизації шляхом викупу майна цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», на ім'я Орендної фірми «Екста» було видано Свідоцтво про власність від 13.05.1994 року за реєстраційним № П-267 Серії ААА № 813570.

05 липня 1994 року працівниками трудового колективу Орендної фірми «Екста», в подальшому (засновниками) учасниками, було укладено Установчий договір про спільну діяльність по створенню акціонерного товариства Центр моди «Екста».

Відповідно до статті 6 Установчого договору, учасники товариства створюють статутний фонд шляхом випуску акцій на суму 128 507 000,00 крб., що відповідає вартості приватизованого (викупленого майна).

Отже, всі члени організації орендарів орендної фірми «Екста» (які одночасно були членами трудового колективу Орендної фірми «Екста») прийняли рішення про участь, в тому числі і шляхом визначення внесених часток від кожного учасника, про створення акціонерного товариства Центр моди «Екста».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ЗАТ Центр моди «Екста» є правонаступником не тільки Орендної фірми «Екста», про що зазначено в самому Статуті вказаної господарської організації, а є і правонаступником Організації орендарів орендної фірми «Екста», всі члени якої (орендарі - члени трудового колективу фірми «Екста») вирішили стати учасниками господарського товариства - акціонерне товариство Центр моди «Екста».

Дані обставини підтверджені також і постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2011 року по справі № 9/484.

Орендна фірма «Екста» та ОООФ «Екста» припинилися шляхом перетворення в ЗАТ «Центр моди «Екста». Правонаступником прав та обов'язків Орендної фірми «Екста» та ОООФ «Екста» стало ЗАТ «Центр моди «Екста», а члени трудового колективу орендної фірми «Екста» стали засновниками правонаступника. Отже члени організації орендарів орендної фірми «Екста» є членами трудового колективу орендної фірми «Екста», тобто одними й тими самими фізичними особами. Тому ЗАТ «Центр моди «Екста» правомірно набуло право власності на вказаний нежитловий будинок.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Печерського районного суду міста Києва про те, що посилання Господарського суду міста Києва у своєму рішенні по справі № 910/4431/13 від 09.07.2013 року на нікчемність подальших договорів (укладених після 07.02.2003 року) щодо відчуження нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки Господарським судом міста Києва не вказано конкретної норми права, яка б встановлювала їх нікчемність.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 215 ЦК України 2003 року недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В такому разі нікчемність правочину повинна були чітко встановлена в нормативно-правовому акті.

Крім того, врішенні Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року у справі № 2-3449-1/10 зазначено, що матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів, за якими ОСОБА_8 або попередні набувачі придбавали спірну будівлю. Не містять матеріали справи і жодного судового рішення, яким би було встановлено факт незаконності купівлі ОСОБА_8 або попередніми покупцями спірного нерухомого майна.

Враховуючи викладене, з врахуванням презумпції правомірності правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність правочинів щодо відчуження нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладених за період з 27.11.2000 р. по 03.09.2011 р., оскільки відсутнє рішення суду про визнання їх недійсними, а в рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/4431/13 від 09.07.2013 року відсутні посилання на конкретну норму закону, яка б вказувала на їх нікчемність.

Крім того, врішенні Печерського районного суду міста Києва від 30.11.2010 р. у справі № 2-3449-1/10 містяться посилання на те, що судом досліджені договір купівлі-продажу від 06.09.1993 року і реєстраційне посвідчення від 28.04.2000 року, які також були надані суду у даній справі на підтвердження наявності права власності ОООФ «Екста» на вказаний нежитловий будинок, та зроблено висновок про відсутність підстав вважати ОООФ «Екста» власником нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Натомість у вказаному рішенні Печерського районного суду міста Києва встановлено, що власником спірного нежилого будинку, на час ухвалення рішення, був ОСОБА_8, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 026682 від 19.11.2008 року, виданим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2008 року.

Колегія суддів також погоджується з висновками Печерського районного суду міста Києва про те, що факт визнання в рішенні Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. у справі № 910/4431/13 права власності на вказаний нежилий будинок за ОООФ «Екста» не може бути підставою для задоволення первісного позову та відмові в задоволенні зустрічного позову по даній справі з огляду на те, що судом при розгляді даної справи досліджені також і інші докази, які не досліджувались Господарським судом міста Києва у справі № 910/4431/13, в тому числі і рішення суддів в яких встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для даної справи, а саме: рішення Печерського районного суду міста Києва від 30.11.2010 р. по справі № 2-3449-1/10 та постанова Вищого господарського суду України від 03.11.2011 р. у справі № 9/484.

Крім того, в рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 910/4431/13 від 09.07.2013 р. суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОООФ «Екста» виключно через порушення її прав Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який не є учасником даної справи, та відзначив відсутність порушення прав ОООФ «Екста» з боку ОСОБА_5.

Судом досліджено також договір дарування від 02.09.2011 р., відповідно до умов якого ОСОБА_8 безоплатно передав ОСОБА_5 у власність нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3334,60 кв.м.

Вказаний договір був зареєстрований КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 07.09.2011 року за реєстраційним номером 31869697, номер запису 633а-з в книзі 7з-43, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом про державну реєстрацію прав. Дана реєстрація чинна та суду не надано доказів її скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України 2003 р. право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 210 ЦК України чітко встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України імперативно встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, ОСОБА_5 правомірно набула право власності на нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0780 гектарів, кадастровий номер 8000000000:76:073:0007, від 10.07.2013 року, укладений між Київською міською радою та ОСОБА_5 та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.07.2013 року, підтверджують набуття ОСОБА_5 права власності на вказану земельну ділянку.

Суд першої інстанції надав правильну оцінку доводам ОООФ «Екста» про наявність у неї права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. Так, зокрема, в п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України. Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Відповідно до п. 2.11 даної постанови, до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (чинного на час укладення договору купівлі-продажу від 06.09.1993 р., з яким ОООФ «Екста» пов'язує момент виникнення в неї права користування згаданою земельною ділянкою, право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 цього кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього кодексу, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, згідно земельного законодавства, чинного на час укладення договору купівлі-продажу майна від 06.09.1993 р., право власності на земельну ділянку не виникало автоматично після набуття права власності на будівлю, а потребувало проведення зазначеної процедури оформлення та реєстрації такого права.

Суду не надано доказів на підтвердження права ОООФ «Екста» на згадану земельну ділянку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо того, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/12748/13 від 09.07.2013 р. про забезпечення позову, якою заборонено Київській міській раді укладати договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки з ОСОБА_5 та заборони розпоряджатися даною земельною ділянкою, не тягне за собою недійсність договору купівлі-продажу від 10.07.2013 р. з огляду на наступне.

Дана ухвала про забезпечення позову постановлена 09.07.2013 року. Представник Київської міської ради та ОСОБА_5 в судове засідання не викликались, на момент укладення договору 10.07.2013 р. про існування вказаної ухвали обізнані не були, що свідчить про правомірність їхніх дій на час вчинення правочину.

Крім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на час укладення оскаржуваного договору були відсутні будь-які заборони щодо його укладення, натомість в реєстрі були та є зареєстровані права ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, тому Договір було укладено цілком правомірно.

Щодо визнання недійсним рішення Київської міської ради № 491/9548 від 22.05.2013 року «Про продаж земельної ділянки громадянці ОСОБА_5 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (офісно-торговельного комплексу) по АДРЕСА_1» рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 року по справі № 910/12748/13, то суд відзначає наступне.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10.07.2013 р. є окремим самостійним правочином, який спричиняє юридичні наслідки. Дії щодо укладенні даного договору були в подальшому схвалені Київської міською радою, а кошти за вказану земельну ділянку перераховані до бюджету. Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» не передбачено повернення сплачених коштів покупцю у випадку недійсності рішення чи договору відповідної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

ОСОБА_5 повністю виконала свої зобов'язання за договором купівлі-продажу від 10.07.2013 р., що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 16.11.2012 року, № 2 від 21.11.2012 року, № 1 від 11.07.2013 року, № 2 від 11.07.2013 року та листом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.07.2013 року № 05710-14872 про повну оплату ОСОБА_5 коштів за договором від 10.07.2013 року. Також було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на згадану земельну ділянку, яка не оспорюється Київською міською радою.

Крім того, правочин, вчинений з перевищенням повноважень, може бути визнано судом недійсним у випадку якщо інша сторона знала або могла знати про відсутність таких повноважень.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.07.2013 року, укладеного між Київською міською радою та ОСОБА_5

Нормами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Зі змісту ст. 19 вказаного Закону вбачається, що у разі невідповідності норм чинного законодавства Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду, норми законодавства мають бути приведені у відповідність з вимогами Конвенції та практикою Суду.

Таким чином, є необхідним застосування судової практики Європейського суду у національному законодавстві як інструменту функціонування Конвенції, що є частиною національного законодавства України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного Кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що позовна вимога ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, підлягає задоволенню також з огляду на те, що оскільки ОСОБА_5 не знала про будь-які заборони Київській міській раді відчужувати це майно, та відсутні підстави, передбачені ст. 388 ЦК України для витребування у неї даного майна.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування та підлягають відхиленню.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ліквідатора Організації орендарів орендної фірми «Екста» Самофалова Валентина Вікторовича відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: М.І. Оніщук

Л.Д.Українець



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація