27.02.2014

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/388/2014 Головуючий в першій

Категорія 37 інстанції Дибець О.М.

Доповідач в апеляційній

інстанції Козуб О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

Головуючого, судді - Козуб О.В.,

суддів - Клочка В.П., Моцного М.В.,

при секретарі - Григорчук І.О.,

за участю:

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 18 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Севастопольська міська державна адміністрація, Севастопольська міська рада, Орлинівська сільська рада, про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання за нею в порядку спадкування права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що вона та відповідачі є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6, батька та чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, і який за життя був власником 1/2 частки будинку АДРЕСА_1. Протягом двох останніх років до моменту відкриття спадщини вона постійно проживала разом з батьком та матір'ю - відповідачем ОСОБА_5, вона фактично прийняла спадщину.

Ухвалою судді Балаклавського районного суду м.Севастополя від 18 вересня 2013 року до участі у вказаній справі залучено третіх осіб Севастопольську міську державну адміністрацію, Севастопольську міську раду, Орлинівську сільську раду (а.с.17-19).

Рішенням Балаклавського районного суду м.Севастополя від 18 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з оскаржуваним рішенням суду І інстанції, позивачем ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій порушується питання про скасування вищевказаного рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог. Зазначає, що спірне домоволодіння було придбано під час шлюбу спадкодавця ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_5 (подружжя) за рахунок спільних коштів останніх. При цьому, за життя спадкодавця ОСОБА_6, право власності на його частку спірного домоволодіння оформлено не було, свідоцтво про право власності на домоволодіння було видано матері ОСОБА_5, тобто фактично спадкодавцю належала 1/2 частки спірного домоволодіння. Оскільки спадкодавець ОСОБА_6 потребував стороннього догляду, при цьому відповідач ОСОБА_5 через свій похилий вік та сан здоров'я не могла надавати йому таку допомогу, то вона проживала спільно з батьками та здійснювала догляд за ними. Таким чином, на момент відкриття спадщини вона проживала зі спадкодавцем протягом двох років, фактично прийняла спадщину після смерті батька, при цьому ані відповідач ОСОБА_5, ані відповідач ОСОБА_3, її рідний брат, з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, що не оспорюється останніми, спадкова справа на спадщину після смерті батька не заводилася. Тобто, вона є єдиним спадкоємцем після смерті батька, а тому має право на визнання за нею права власності на спадкову частку після смерті батька, а саме на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, яка при житті останнього фактично йому належала. Вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд не дав належної оцінки вказаним обставинам справи та необґрунтовано дійшов висновку про передчасне звернення позивача до суду з позовом, оскільки такий висновок не заснований на фактичних обставинах справи.

В судове засідання суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_4 та представники третіх осіб Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської ради, Орлинівської сільської ради не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Повідомлення позивача ОСОБА_4 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником третьої особи Севастопольської міської державної адміністрації надано письмову заяву про розгляд справи у його відсутність. Інші особи, які беруть участь у справі та не з'явились в судове засідання, причин неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи також не надали.

Неявка сторін в судове засідання, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, поясненнявідповідача ОСОБА_3, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали цивільної справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, відповідно до ст.214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам процесуального закону.

Відмовляючи у задоволені вищевказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з передчасності заявлення позовних вимог в судовому порядку, недотримання процедури прийняття спадщини, відсутності доказів на підтвердження неможливості оформити спадщину в нотаріальній конторі в порядку визначеному діючим законодавством, та недоведеності позивачем факту прийняття спадщини, права саме на 12 частку спадкового нерухомого майна.

З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону, фактичним обставинам справи та підтверджені зібраними по справі доказами.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтву про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6(а.с.9).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, виданого 16 січня 1960 року, 16 січня 1960 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладений шлюб (а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 і свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4, позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою спадкодавця ОСОБА_6 (а.с.6, 8), а відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є його сином, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с.7).

Відповідно до ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід усіх прав та обов'язків (спадщини), що належали фізичній особі, яка померла (спадкодавця), на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, до інших осіб (спадкоємців).

Виходячи з положень ст.ст.1222, 1223, 1258, 1261 ЦК України, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вважаються спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6

Право на спадкування здійснюється за певною процедурою, починаючи з прийняття спадщини спадкоємцями (ст.ст. 1268-1270 ЦК України) і закінчуючи одержанням ними свідоцтва про право на спадщину.

Статтями 1296, 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст. 1268 ЦК України).

Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, що діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління ЖБК, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

В абзацах 1, 2, 3 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини; свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством; за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають; у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З пояснень позивача та відповідача ОСОБА_3, які не давали свідчення як свідки в порядку ст.184 ЦПК України, вбачається, що ними визнаються обставини, що сторони із відповідними заявами до нотаріуса про оформлення права на спадщину не зверталися, спадкова справа не заводилась, постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не приймалась.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності в судовому порядку передчасне, оскільки доказів звернення в нотаріальну контору для оформлення права на спадкове майно сторони не звертались, відмов нотаріуса у прийнятті заяв про прийняття спадщини або вчинення будь-яких нотаріальних дій не надано, спір щодо прийняття спадщини між спадкоємцями відсутній, у разі виникнення спору спадкоємців, вони вправі ініціювати не спір про визнання права власності, а про визнання права на спадщину, складовим якої є право володіння, користування і перехід права на розпорядження спадковим майном.

Також, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про недоведеність належними та допустимими доказами самого факту прийняття спадщини позивачем шляхом постійного проживання позивача зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і того, що їй у разі реалізації права на спадкування, належатиме саме 1/2 частка спірного будинку, оскільки як вбачається з пояснень сторін, відповідач ОСОБА_5 також проживала разом з ОСОБА_6 на момент його смерті, і може ставити питання про фактичне прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6.

Крім того, згідно свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого 16 листопада 1988 року управлінням комунального господарства виконкому Севастопольської міської Ради народних депутатів (а.с.10), будинок, що розташований у АДРЕСА_1, належить ОСОБА_5 на праві особистої власності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, оцінив наявні у справі докази відповідно до ст.212 ЦПК України і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що питання по оформленню спадщини після смерті ОСОБА_6 в нотаріальній конторі неможливо вирішити через відсутність поважних причин пропуску позивачем строку для звернення із заявою про прийняття спадщини з моменту її відкриття в нотаріальну контору, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини спростовуються самою позивачем у змісті її позову, яка зазначила, що вона фактично прийняла спадщину після смерті батька шляхом проживання з ним на момент відкриття спадщини, та ненадання нею доказів того, що їй відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини після смерті батька з підстав пропуску 6-місячного строку або з інших підстав.

Доводи скарги про те, що оскільки юридично право власності на спірну частку вищевказаного будинку спадкодавця ОСОБА_6 при житті оформлено не було, але вказаний будинок фактично був придбаний батьками у період їх шлюбу шляхом погашення займу із заробітної плати ОСОБА_5, та згідно правовстановлюючого документу про право власності на спірний будинок - свідоцтва про право приватної власності на будівлю, виданого 16 листопада 1988 року управлінням комунального господарства виконкому Севастопольської міської Ради народних депутатів, власником є відповідач ОСОБА_5 на праві особистої власності, тому вказані обставини позбавляють позивача можливості врегулювати питання про визнання права власності на 1/2 частку спірного домоволодіння в нотаріальному порядку, колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки не підтверджено позивачем, що спірний будинок є спільним майном подружжя - ОСОБА_8 і ОСОБА_5, не надано позивачем доказів про її звернення до нотаріуса відповідно до положень ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та не підтверджено відмову нотаріуса в оформленні спадщини, що могло б бути підставою для звернення позивача до суду з позовом за правилами позовного провадження.

Таким чином доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими, правильність висновків суду першої інстанції вони не спростовують та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду І інстанції стосовно неприйняття судом визнання відповідачами позовних вимог позивача, оскільки відповідачі як свідки в порядку ст.184 ЦПК України не давали свідчення, їх пояснення не є належними доказами, а будь-якими належними іншими доказами вони не підтверджені. Прийняття визнання відповідачами вищевказаних позовних вимог може потягнути порушення прав відповідача ОСОБА_5 стосовно спадкового майна після смерті її чоловіка та в частині її власності - спірного будинку. Також, визнання відповідачами позовних вимог позивача порушує вимоги закону щодо прийняття та оформлення спадщини, тому застосування ч.4 ст.174 ЦПК України у даному випадку неможливо.

Доказів, які могли б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду І інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу позивача відхилено, сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги, відшкодуванню на її користь не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 18 листопада 2013 року відхилити.

Рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий, суддя: О.В.Козуб

Судді: В.П.Клочко

М.В.Моцний