АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа №: 22-ц/191/405/14Головуючий суду першої інстанції:Шувалов М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія в складі:
головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,
при секретаріПомазан В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8, про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2014 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу у сумі 2000 доларів США, що еквівалентно 15 980 грн., 3 % річних у сумі 577, 91 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3700 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 травня 2012 року відповідач отримала у позику від ОСОБА_6 кошти у сумі 2000 доларів США, які вона зобов'язалася повернути до вересня 2012 року, що підтверджується написаною розпискою. Передача грошей відбувалася в присутності ОСОБА_8, яка є дочкою позивача, тому розписка була написана на ім'я ОСОБА_8 У зазначений строк ОСОБА_7 боргу не повернула, тому позивачка направила їй письмову вимогу про необхідність повернення грошових коштів, однак лист повернувся із закінченням строку зберігання.
У зв'язку із порушенням грошового зобов'язання, позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача 3 % річних за ст. 625 ЦК України. Позивач для захисту своїх інтересів вимушена була звернутися до суду та отримати правову допомогу, тому просить кошти, витрачені на юридичну допомогу в розмірі 3700 грн. також стягнути з відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 12 лютого 2014 року позов ОСОБА_6 був задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 15 980 грн. боргу за договором позики, 1700 грн., витрат на правову допомогу.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій йдеться про його скасування і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
На думку апелянта, ОСОБА_6 є неналежним позивачем по справі, оскільки в борговій розписці в якості позичальника зазначена ОСОБА_8, яка самостійних вимог щодо предмету спору не заявляла.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту надання коштів відповідачу саме ОСОБА_6, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього факту.
Апелянт також зазначає, що судом достовірно не встановлено, хто саме написав розписку від імені відповідача, оскільки саме ця розписка встановлює боргові зобов'язання та підтверджує факт укладення договору позики, на який посилається позивач.
Апелянт також посилається на те, що суд стягнув суму боргу, розраховуючи її з доларів США, у той час як в розписці не зазначено долари якої держави надавалися у позику -США, Австралії чи Канади.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З пояснень позивача вбачається, що у травні 2012 року ОСОБА_6 позичила ОСОБА_7 2000 доларів США. Через деякий час на прохання позивачки та її дочки ОСОБА_8 (третьої особи по справі), відповідач написала розписку про отримання грошей, зазначивши при цьому , що отримала гроші від ОСОБА_8 ( а.с.61)
Розглядая справу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що саме ОСОБА_6 позичила ОСОБА_7 власні гроші і саме вона має право вимоги на їх повернення. Суд також дійшов висновку про те, що розпискою підтверджується факт отримання відповідачем грошей саме у сумі 2000 доларів США, строк повернення яких не зазначений.
З висновками суду першої інстанції не можна погодитись повною мірою з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 взяла у борг у ОСОБА_8 2000 доларів , що підтверджується розпискою. (а.с. 61). Безсуперечних відомостей про те, що позичальником за вказаним договором була саме ОСОБА_6 матеріали справи не містять.
Відомості про те, що ОСОБА_8 уповноважила ОСОБА_6 вимагати від ОСОБА_7 повернення боргу та звертатись з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку суду не надані.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів, що передбачено ст.57 ЦПК України..
Згідно ч.ч.1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в розумінні положень ст.58-59 ЦПК України, на підтвердження висновку суду першої інстанції про те, що гроші в борг ОСОБА_7 надавалися саме ОСОБА_6
Наявність родинних стосунків між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та їх пояснення в суду першої інстанції не можуть бути безсуперечним підтвердженням того, що боргові зобов.язання виникли між ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Способи захисту цивільних справ визначені ст.16 ЦК України, серед яких є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі, тощо.
Згідно ч. 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Проте, захистивши інтереси ОСОБА_6 , суд першої інстанції не визначився, яким саме чином і в чому полягає порушення її прав , що потребують судового захисту.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обгрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, доводи апелянта про те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відсутні будь-які договірні правовідносини і що ОСОБА_6 є неналежним позивачем по справі.
Колегія суддів вважає, що задовольняя позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення суми боргу з ОСОБА_7 суд порушив положення ч.4 ст.60 ЦПК України, відповідно до якої висновки суду і доказування не можуть грунтуватися на припущеннях.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не встановлено, хто написав боргову розписку, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки для вирішення вказаного питання необхідні спеціальні познання, якими наділені відповідні фахівці. Суд може визначитись із вказаним питанням шляхом призначення почеркознавчої експертизи, проведення якої можливо лише за заявою сторони у справі. Такого клопотання в суді першої інстанції не заявлялося, будь-яке рішення суду з цього приводу судом не приймалось.
Не містить клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи і апеляційна скарга.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справи в межах позовних вимог, доказів, наданих суду першої інстанції, та доводів апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення вказаної справи, за якою ОСОБА_6 не доведено, що вона є належним позивачем і має права вимоги будь-яких коштів з ОСОБА_7
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права є відповідно до положень пункту 2, п. 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 2, п. 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2014 року задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2014 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8, про стягнення боргу за договором позики в сумі 2000 доларів США, що еквівалентно 15 980 грн., 3 % річних у сумі 577, 91 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 3700 грн , відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Т.І. Моісеєнко Л.В. РомановаГ.В. Редько