Справа № 122/23471/13-ц
Провадження по справі 2/122/294/14
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 лютого 2014р. Залізничний районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого - судді Злотнікова В.Я.,
при секретарі - Мехтієвій А.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Сімферопольської міської ради, третя особа ОСОБА_4, про зобов'язання перенести огорожу, зобов'язання не чинити перешкоди у закріпленні межовими знаками меж земельної ділянки, підтвердження спільної межі та надання дозволу на оформлення документів на приватизацію земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, яка також діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, Сімферопольської міської ради, третя особа ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати відповідача перенести огорожу, що знаходиться між домоволодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 та встановити її на межі землекористування, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у закріпленні межовими знаками межі, що розділяє земельні ділянки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, а також підтвердити спільну межу, що розділяє вказані земельні ділянки, у розмірі, що зазначений у кадастровому плані земельної ділянки від 18.02.2014р. та надати дозвіл на оформлення документів на приватизацію земельної ділянки площею 0,0532 га для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_2 без узгодження межі з відповідачем ОСОБА_3
Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2, рішенням Сімферопольської міської ради від 25.07.2013р. ним наданий дозвіл на розробку проектів землеустрою по відведенню земельної ділянки АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд. ОСОБА_3 належить 73/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1, в його користуванні знаходиться земельна ділянка площею 352 кв.м, яка граничить із земельною ділянкою, якою користуються позивачі. Позивачка уклала договір з приватним підприємцем ОСОБА_5 на виконання топографо-геодезичних робіт, при обстеженні земельної ділянки встановлено, що огорожа між домоволодіннями сторін завалена в бік домоволодіння позивачів, проте, відповідач відмовляється перенести огорожу, що робить неможливим закріплення межових знаків, також відповідач ОСОБА_3 не надає свою згоду на закріплення кутів повороту меж земельної ділянки, у зв'язку з чим, позивачка вимушена звернутися до суду.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов по тих же підставах, просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника. Повідомлена у клопотанні причина неявки у судове засідання не може бути визнана поважною, оскільки доказів на підтвердження зайнятості представника відповідача в іншому судовому засіданні не представлено, у зв'язку з чим, враховуючі, що в матеріалах справи знаходяться письмові заперечення відповідача проти позову, суд розглядає справу на підстав наявних у ній доказів.
Представник Сімферопольської міської ради та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання також не з'явилися, повідомлені належним чином, в матеріалах справи є їх заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши позивачку та її представника, допитавши свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які у судовому засіданні пояснили, що відповідач ОСОБА_3 відмовляється підписувати акт приймання-передачі межових знаків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом та законом від 06.09.2005р. ОСОБА_1 належить 3/8 часток жилого будинку по АДРЕСА_2, ОСОБА_2 належить 1/8 частка вказаного жилого будинку (а.с.34,35,36,54,55,56).
Згідно рішення виконкому Сімферопольської міської ради №365 від 12.12.2000р. ОСОБА_1 є опікуном ОСОБА_2 (а.с.23).
ОСОБА_4 належить 1/2 частка жилого будинку по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.12.1986р. (а.с.37).
Рішенням Сімферопольської міської ради від 25.07.2013р. №765 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтованою площею 0,0532 га для будівництва та обслуговування жилого будинку (а.с.21).
Згідно свідоцтва відділу комунального господарства виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 05.07.1978р. 73/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 (а.с.14).
На підставі рішення колегії суддів Апеляційного суду АР Крим від 27.04.2006р. ОСОБА_3 виділена земельна ділянка розміром 352 кв.м по АДРЕСА_1 (а.с.102).
28 лютого 2013р. ОСОБА_1 уклала договір з фізичною-особою підприємцем ОСОБА_5 на виконання топографо-геодезичних робіт по кадастровій зйомці земельної ділянки по АДРЕСА_2 (а.с.58), згідно якої був розроблений проект землеустрою по відведенню земельної ділянки (а.с.176).
Відповідач ОСОБА_3 відмовляється підписувати акт приймання-передачі межових знаків, що підтверджується поясненнями свідків та не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача перенести огорожу та встановити її на межі землекористування позивачка вказує, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11.10.2011р. відповідача вже було зобов'язано перенести вищевказану огорожу та встановити її на межі землекористування, проте, рішення суду до теперішнього часу не виконано, у зв'язку з чим, вона знову звернулась з даною вимогою до суду.
Під час судового розгляду встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10.11.2011р. у цивільній справі №2-18/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, Сімферопольської міської ради про встановлення межі між домоволодіннями, зустрічний позов задоволено, зобов'язано ОСОБА_3 за рахунок власних коштів перенести огорожу, яка знаходиться між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановити її на межі землекористування (а.с.45-48).
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 31.01.2012р. рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10.11.2011р. у вищевказаній частині залишено без змін (а.с.50-52).
У судовому засіданні сторона позивача повідомила, що в рамках даної справи йдеться про перенесення тієї же самої огорожі, що була предметом позовних вимог в рамках цивільної справи №2-18/11, разом з тим, зазначила, що на час прийняття судом рішення від 10.11.2011р. ще не існувало рішення Сімферопольської міської ради від 25.07.2013р. №765 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки.
Згідно з ч.2 ст.223 ЦПК після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Оскільки на час розгляду справи встановлено існування судового рішення, що набрало законної сили, яким відповідача ОСОБА_3 зобов'язано за рахунок власних коштів перенести огорожу, яка знаходиться між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановити її на межі землекористування, підстав для повторного винесення рішення суду з цього приводу не вбачається, у зв'язку з чим, у задоволенні позову в цієї частині слід відмовити.
Статтею 158 ЗК України визначені органи, що вирішують земельні спори.
Так, за ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
За ч. 3 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Згідно зі ст. ст. 106, 158 ЗК України спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, не підвідомчий суду.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
За ч. 5 ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
З огляду на вищезазначене, суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині підтвердження судом спільної межі, що розділяє земельні ділянки, якими користуються сторони, та надання судом згоди на приватизацію земельної ділянки без узгодження меж з ОСОБА_3
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання перенести огорожу, підтвердження спільної меж, та надання згоди на приватизацію земельної ділянки без узгодження меж з ОСОБА_3, суд також вважає за необхідне відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не чинити перешкоду у закріпленні межовими знаками межі земельних ділянок, які випливають з первісних позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.106,158 ЗК України, ст.ст. 10,11,58-60,88,212,215,294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Сімферопольської міської ради, третя особа ОСОБА_4, про зобов'язання перенести огорожу, зобов'язання не чинити перешкоди у закріпленні межовими знаками меж земельної ділянки, підтвердження спільної межі та надання дозволу на оформлення документів на приватизацію земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя