АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/430/14Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,

при секретаріПомазан В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільним майном подружжя , його розділ і визнання права власності на ? частку майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_7 про визнання садового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та просила розділити вказаний будинок, визнавши за нею право власності на ? частку вказаного будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний будинок було побудовано до 2008 року в період шлюбу з ОСОБА_7, за спільні кошти. Оскільки відповідач був власником земельної ділянки, на якій побудовано вказаний будинок, право власності на нього було зареєстровано за ним. Позивач, як дружина, приймала участь в будівництві цього будинку як власними коштами так і трудовою участю.

В 2011 році сімейні стосунки між позивачем та відповідачем було припинено, а в 2012 році шлюб між ними розірвано, проте позивач користувалася садовим будинком та земельною ділянкою до літа 2013 року. Надалі відповідач почав чинити їй перешкоди у користуванні будинком, мотивуючи тим, що будинок є його особистою власністю, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Керченського міського суду від 12 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 було задоволено.

Садовий будинок АДРЕСА_1, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7, визнано спільною сумісною власністю подружжя, проведено його розподіл із визнанням за ОСОБА_6 права власності на ? частку вказаного будинку.

Судом також було вирішене питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_7 приніс апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанціїі прийняття нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Апелянт вважає, що суд порушив вимоги ч.2 ст.71 СК України, оскільки експертне дослідження щодо можливості поділу вказаного садового будинку між сторонами не проводилось, можливі варіанти поділу судом не досліджувались, а на його думку спірний садовий будинок є неподільним, оскільки його неможливо поділити без втрати цільового призначення. Проте, відповідно до ч.2 ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному із подружжя.

Апелянт також вважає, що позивачем не було надано доказів джерел придбання спірного садового будинку, а вимоги про поділ майна, придбаного під час шлюбу, стосуються лише майна, яке залишилось у відповідача , на що суд першої інстанції не звернув уваги.

На думку апелянта, ОСОБА_6 визнавала факт того, що спірний садовий будинок є його власністю, оскільки представляла його інтереси під час розгляду судового спору щодо визнання права власності на будинок у 2008 році. Під час розгляду тієї справи ОСОБА_6 не ставила питання про визнання за нею права власності на 1/2 частку садового будинку , їй було відомо, що рішенням суду право власності визнано лише за ОСОБА_7 і вказані обставини її влаштовували. В той же час, відповідно до положень ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами, не потребують доказування, що залишилось за межами дослідження суду першої інстанції.

Крім того, апелянт вважає, що про реєстрацію права власності ОСОБА_7 на спірний садовий будинок ОСОБА_6 було відомо з 2008 року, оскільки вона особисто надавала документи для проведення реєстрації. Свідоцтво про право власності було видане 22.11.2008 року, проте, з позовом до суду вона звернулась лише у січні 2014 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що сторони з 1973 року по січень 2012 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі. Шлюб було розірвано за добровільною згодою сторін 10.01.2012 року, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 ( а.с.5,6).

Судом також встановлено, що в період шлюбних відносин сторонами було набуто майно у вигляді садового будинку АДРЕСА_1, право власності на який було визнано за ОСОБА_7 рішенням Керченського міського суду від 08.07.2008 року та зареєстровано у встановленому законом порядку 22.11.2008 року, що підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.15)

Розглядаючи справу суд дійшов висновку про те, що спірний садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають положенням ст. 60 СК України.

. За такими обставинами, доводи апелянта про те, що позивачем не було надано доказів джерел придбання спірного садового будинку не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індівідуального користування, є об.єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апелянта про те, що предметом поділу сумісного майна подружжя є лише майно, яке після розірвання шлюбу залишилось у відповідача, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав ,свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відомостей про те, що під час шлюбу подружжям було придбане інше майно, яке має бути предметом поділу між ними, позовних вимог щодо поділу вказаного майна матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на ті обставини, що рішенням Керченського міського суду АР Крим від 08.07.2008 року право власності на садовий будинок було визнане лише за ним і спірний будинок зареєстрований в реєстрі нерухомості на його ім.я не можуть бути підставою для скасування ухваленого судом рішення, оскільки наведене рішення суду не містить будь-яких доказів на підтвердження того, що садовий будинок був побудований за кошти, що належать особисто ОСОБА_7

Згідно до ст. 69 СК України дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до вимог ст. 70 СК України є рівними.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_6 про поділ майна, придбаного під час шлюбних відносин, та визнання за нею права власності на ? частку садового будинку засновані на законі і підлягають задоволенню.

З доводами апелянта про те, що по справі не проводилась будівельно-технічна експертиза і не визначались можливі варіанти поділу садового будинку, в зв.язку з чим суд не встановив, чи є вказаний будинок майном, яке можливо поділити без порушення його цільового призначення, не можна погодитись.

Відповідно до положень ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об.єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Виходячи із змісту позовних вимог ОСОБА_6 колегія суддів вважає, що її позовні вимоги були спрямовані лише на розподіл сумісно нажитого майна і визнання за нею права власності на 12 частку вказаного майна в ідеальному, а не реальному вигляді.

При такому поділі суміснонажитого майна подружжя, право спільної сумісної власності подружжя на майно трансформується в право спільної часткової власності, із визначенням права власності кожного з них на частку набутого майна.

Для з.ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу.

При відсутності вимог про реальний поділ садового будинку між сторонами, будь-яких спеціальних познань для вирішення спору про визначення частки, належної ОСОБА_6 у спільному майні, не потрібно. Крім того, відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України, призначення експертизи судом можливо лише за заявою сторони у праві. Матеріали справи не містять заяв та клопотань сторін по справі про призначення експертизи.

Не є обгрунтованими і доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Діючим законодавством передбачений захист лише порушеного права особи, яка звернулась за судовим захистом.

Як вбачається з позовної заяви, пояснень сторін під час судового розгляду та доводів, викладених в апеляційній скарзі, ОСОБА_6 до літа 2013 року не мала перешкод у користуванні спірним садовим будинком та земельної ділянкою, була впевнена, що їй, як одному із подружжя, належить на праві власності садовий будинок. Після перешкод у користуванні садовим будинком, які виникли з боку відповідача, вона в січні 2014 року звернулась з позовом про захист порушеного права, тобто в межах 3-річного строку, встановленого ст.257 ЦК України.

Питання щодо пропуску строку позовної давності ретельно досліджувалось судом першої інстанції, йому надана належна правова оцінка, з якою колегія суддів погоджується.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування ухваленого судом рішення.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_1, оформленому Керченським міським бюро реєстрації та технічної інвентарізації у 2008 році, вбачається , що в цілому садовий будинок складається з : садового будинку з мансардою літ.»А», прибудови до садового будинку літ. «а», підвалу під «а», лазні літ.»Б», вбиральні літ.»В», навісу літ «Г», сараю літ.»Д», хвірток 1,3, паркану 2,4,6. ( а.с.7-13).

Саме на вказані об.єкти нерухомості було визнано право власності за ОСОБА_7 рішенням Керченського міського суду від від 08.07.2008 року та внесені відомості в Реєстр про реєстрацію прав власності на нерухоме майно 22.11.2008 року ( а.с.14,15).

З довідки БТІ від 15.01.2014 року вбачається, що будь-яких переобладнань, перебудувань вказаних приміщень, а також самочинно побудованих будівель в садовому бідинку АДРЕСА_1 не існує ( а.с.65).

За такими обставинами, резолютивна частина рішення суду першої інстанції, яким за ОСОБА_6 визнано право власності на 12 частку садового будинку АДРЕСА_1, підлягає доповненню, із визначенням всіх приміщень та будов, частка яких переходить у її приватну власність, оскільки відсутність вказаних відомостей буде перешкоджати проведенню реєстрації за нею права власності в Реєстрі прав нерухомості.

Керуючись ст.ст. 303,308, п.1 ч.1 ст.309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АРК від 12 лютого 2014 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АРК від 12.02.2014 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення суду наступним :

- визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку Садового будинку АДРЕСА_1, який в цілому складається з садового будинку з мансардою літ.»А», прибудови до садового будинку літ. «а», підвалу під «а», лазні літ.»Б», вбиральні літ.»В», навісу літ «Г», сараю літ.»Д», хвірток 1,3, паркану 2,4,6.

В решті рішення Керченського міського суду АРК від 12.02.2014 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Судді:

Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько Л.В.Романова