ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. | № 36/481 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Гоголь Т.Г., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ПП “Астро” |
на постанову | від 28.03.2006 Донецького апеляційного господарського суду |
у справі | №36/481 |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | ТОВ “ЯМ Сервіс Україна” |
до | ПП “Астро” |
про | стягнення 11312,88 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | Решетняк Д.О., Юрчук Є.О., дов. |
від відповідача: | Маркело А.А. –директор |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “ЯМ Сервіс Україна” звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ПП “Астро” про стягнення 11312,88 грн. неустойки за договором поставки №0110/1/41 від 01.10.2004.
Рішенням від 07.02.2006 господарський суд Донецької області (суддя Будко Н.В.) позов задовольнив повністю.
Постановою від 28.03.2006 Донецький апеляційний господарський суд України (колегія суддів у складі: Скакуна О.А. –головуючого, Колядко Т.М., Мирошниченка С.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 09.06.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом вимог ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між сторонами 01.10.2004 укладено договір №0110/1/41, за яким позивач зобов’язався поставити відповідачу поліграфічні матеріали, а відповідач прийняти та оплатити їх.
Згідно з умовами п. 3 цього договору відповідач повинен був здійснювати 20% оплату вартості щомісячного обсягу споживання матеріалів в розмірі на підставі відповідних рахунків позивача. Оплата залишку суми вартості поставленої партії повинна бути здійснена відповідачем протягом 30 днів з дня поставки також на підстав рахунку позивача. За несвоєчасне виконання обов’язків по оплаті товару п. 7.4 договору передбачена відповідальність у вигляді неустойки (пені) в розмірі 0,5% у день від загальної вартості неоплаченого товару.
На виконання договору позивач передав відповідачу поліграфічні матеріали на загальну суму 40090,98 грн., що підтверджено видатковою накладною №001290 від 06.06.2005 та довіреністю ЯКФ №300983 від 06.06.2005. Для оплати переданих матеріалів позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №001409 від 06.06.2005 на суму 40090,98 грн., яка підлягала оплаті до 06.07.2005.
Проте відповідач отримані матеріали оплатив з порушенням строків, передбачених умовами договору, а саме: 03.08.2005 –10090,98 грн., 16.08.2005 –10000 грн., 19.09.2005 –10000 грн., 30.09.2005 –10000 грн., що підтверджено відповідними банківськими виписками.
В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту бо інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Недотримання умови щодо строку виконання зобов’язання є його порушенням, яке визначено ст. 612 ЦК України як прострочення.
Стаття 611 ЦК України серед правових наслідків порушення зобов’язання передбачає, зокрема, сплату неустойки.
Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України неустойка віднесена до штрафних санкцій, визначених як господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Вирішуючи спір, суди дійшли висновку, що формою неустойки, яка передбачена у договорі, є пеня, та встановивши обставини порушення відповідачем зобов’язання дійшли правомірного висновку про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення суми неустойки (пені).
Посилання відповідача на положення ст. 614 ЦК України правомірно відхилені судами, зважаючи на недоведення відповідачем обставин, які свідчать про вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання.
Разом з тим, визначаючи розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суди виходили з того, що сторони у договорі передбачили відповідальність у вигляді неустойки (пені) в розмірі 0,5% у день від загальної вартості неоплаченого товару, а положення ч. 2 ст. 551 ЦК України дозволяє збільшення у договорі розміру неустойки, встановленого законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Разом з тим, частина 1 цієї норми передбачає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” у ст.ст. 1, 3 визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували, що ст. 3 вказаного закону є імперативною нормою та встановлює граничний розмір пені за прострочення платежу –не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період за який стягується пеня.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст. 43 ГПК України внаслідок неврахування норм матеріального права, які підлягають застосуванню для правильного вирішення даного спору.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення розміру пені, яка підлягає стягненню за порушення відповідачем зобов’язання, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі №36/481 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Т.Гоголь
А.Уліцький